01 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 566/279/20
Провадження № 22-ц/4815/315/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач: ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2020 року, ухвалене в складі судді Хомицької А.А., дата складання повного тексту рішення 02.12.2020 року, у справі №566/279/20,
У березні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 04.05.2018 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 12100 грн.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
В порушення умов кредитного договору відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, тому станом на 22.01.2020 року утворилась заборгованість на суму 25061,61 грн., яка складається з: 16678,15 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4681,92 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 2031,94 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1169.60 грн. - штраф (процентна складова). Просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 25061 грн. 61 коп., а також судові витрати в сумі 2102 грн.
Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок№ НОМЕР_1 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул.Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором б/н від 04.05.2018 р. в сумі 16678 (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят вісім) гривень 15 копійок.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмовлених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.
Вважає, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову щодо стягнення відсотків, прострочених відсотках, штрафів, не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів позивача щодо наявної заборгованості відповідача та її розміру, неповно та не всебічно з'ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
Судом не враховано що підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідач висловив бажання отримати кредитну картку «Універсальна». Тобто сторонами було досягнуто згоду щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом.
Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за користування кредитом та штрафів. Покликається на незастосування судом постанов Верховного Суду у аналогічних справах та просить апеляційний суд оцінити надані докази та правові висновки зазначенні у постановах Верховного Суду.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд враховує, що правовідносини сторін засновані на письмовій документарній формі, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання позивача про розгляд справи з участю його представника.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Встановлено, що 04 травня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку.
У даній анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/ .
Саме на підставі пунктів Умов та правил банківських послуг та Правил користування платіжною карткою Банком було нараховано відображені у розрахунку проценти за користування кредитом, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України .
Згідно розрахунку наданого позивачем станом на 22.01.2020 року утворилась заборгованість на суму 25061,61 грн., яка складається з: 16678,15 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4681,92 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 2031,94 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1169.60 грн. - штраф (процентна складова)..
Суд першої інстанції дійшов висновку, про порушення відповідачем умов договору та про необхідність стягнення з відповідача основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 16678,15 грн.
Рішення суду в цій частині не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, штрафів суд першої інстанції дійшов правильного висноку про відсутнсть правових підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки, відсотки нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, штрафів та можливість нарахування банком заборгованості за цими складовими.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду з таких підстав.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 04.05.2018 року процентна ставка не зазначено. Крім того в анкеті-заяві не зазначені умови та порядок нарахування та сплати прострочених процентів, штрафів та відсотків в порядку ст.625 ЦК.
Між тим, позивачем не надано суду жодного доказу з якого можливо було б встановити тарифи кредитної картки.
Також, судом встановлено, що в наданих позивачем розрахунках заборгованості за договором б/н від 04.05.2018 року відсутні дані про те, за якою карткою зроблено розрахунок.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за простроченими процентами, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України;штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованість за простроченими відсотками, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; та штраф , зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Отже, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Отже, за відсутності підписаних позичальником Умов та Правил, а також Тарифів банку спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 207, 634, 1055 ЦК України щодо порядку підписання та укладення договору кредиту.
У даному випадку неможливо поза розумним сумнівом та з належною для стороннього добросовісного спостерігача достовірністю з'ясувати належність доданих позивачем до справи доказів, витягів з названих документів, тому колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність того факту, до яких істотних умов договору приєднався позичальник при підписанні анкети-заяви, текст якої не містить істотних у розумінні ст. 1054 ЦК України умов договору кредиту.
З огляду на викладені вище обставини та умови кредитування, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки та неустойку.
В даному випадку відсутні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки судом встановлюються фактичні обставини справи щодо укладення між сторонами кредитного договору з узгодженням всіх його істотних умов та в залежності від цього вирішується спір між сторонами і суд дає оцінку встановленим обставинам справи, застосовує норми матеріального права на підставі вказаних обставин.
Суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні наведених норм матеріального права до спірних правовідносин врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірно висновку відмовляючи у позові в частині стягнення заборгованості за простроченими процентами, оскільки з наданого позивачем розрахунку не вбачається, яку саме картку видано відповідачу, а тому не можливо вирахувати (тарифи картки) розмір відсоткової ставки за кредитом.
Висновки суду по суті вирішеного спору не спростовані позивачем належним чином.
За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Питання обов'язку доказування і подання доказів розкрито у статті 81 ЦПК України, стосовно того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи що довідка про видачу відповідачу кредитних карток, термін дії останьої до 07/22, довідка про зміну умов кредитування, виписка руху коштів по рахунку, копії паспорту кредитування надані позивачем до апеляційної скарги, апеляційним судом не приймається, оскільки судом першої інстанції вони не досліджувалась, а також позивач не зазначив поважні причини їх неподання до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,тому відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л.- залишити без задоволення.
Заочне рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 01 квітня 2021 року.
Головуючий :
Судді :