Справа № 554/6820/20 Номер провадження 22-ц/814/474/21Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
01 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.
секретар Кальник А.М.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк"
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк"
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави, ухвалене 08 грудня 2020 року у складі судді Блажко І.О.
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк", третя особа ОСОБА_3 , про визнання договру поруки недійсним,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та просила визнати недійсним договір поруки № 00634гР від 14 травня 2008 року, укладеного між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк» та ОСОБА_2 у забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 00546/RP від 14 травня 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 14 травня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк» та її чоловіком ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 00634гР, відповідно до умов якого останній поручився перед ПАТ «МТБ Банк» за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № 00546/RP від 14 травня 2008 року.
У відповідності до п. 1.2 договору поруки, ОСОБА_2 відповідає перед ПАТ «МТБ Банк» за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і ОСОБА_3 , включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Вказувала, що її чоловік уклав вищевказаний договір поруки без її згоди. Про сам договір та зміст зобов'язань ОСОБА_2 вона дізналась лише у липні 2020 року.
Вважає, що оспорений договір поруки порушує її права та права їх неповнолітніх дітей, оскільки він укладений без її згоди та не може вважатися дрібним побутовим правочином.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Визнано недійсним договір поруки № 00634rP від 14 травня 2008 року, укладеного між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_2 , який укладений в забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 00546/RP від 14 травня 2008 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило ПАТ «МТБ» банк, просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга банку підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 14 травня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 00546/RP (т.1 а.с.4-6, 172-174).
14 травня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 00634гР відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № 00546/RP від 14 травня 2008 року (т.1 а.с.3, 163).
У відповідності до п. 1.2 договору поруки, ОСОБА_2 відповідає перед ПАТ «МТБ Банк» за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і ОСОБА_3 , включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Вищевказаний договір поруки було підписано ОСОБА_2 без згоди його дружини - ОСОБА_1 , що визнається сторонами.
Колегія суддів не погоджується із висновками місцевого суду щодо поновлення строку позовної давності та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
ОСОБА_1 стверджує, що дізналася про порушення своїх прав у липні 2020 року. При цьому, зазначена обставина не заперечувалась відповідачами.
За таких обставин, строк позовної давності має обраховуватися саме з липня 2020 року та не є пропущеним, а відтак не може бути й поновленим, що залишено поза увагою місцевого суду.
Безпідставними є і вимоги позивача про визнання договору поруки недійсним з підстав, наведених нею у позові.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Отже, виходячи з аналізу вказаних норм права нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ст. 553 ЦК України).
Частиною другою статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як роз'яснено у п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого. Положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.
Таким чином, оскільки договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, є способом забезпечення виконання зобов'язання і не носить майнового характеру, визнання договору поруки недійсним з підстав неотримання згоди дружини поручителя на укладення договору поруки є безпідставним.
Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12 - договір поруки, укладений одним із подружжя, створює обов'язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім'ї, а майно, одержане за цим договором використовується для потреб сім'ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім'ї, він не створює обов'язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.
Аналізуючи докази у справі, апеляційний суд доходить висновку, що спірний договір поруки не був укладений в інтересах сім'ї позивача, оскільки укладений відповідачами для забезпечення кредитного договору, в якому позичальником є ОСОБА_3 та не створює для позивача жодних обов'язків за цим договором і згоди останньої на його укладення законом не вимагається.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що спірним договором поруки було порушено її права та/або права ї неповнолітніх дітей.
Безпідставним є посилання про ризик звернення стягнення на майно, що перебуває у спільній власності подружжя, оскільки за зобов'язаннями поручителя стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. За зобов'язаннями того з подружжя, хто є поручителем, стягнення може бути накладено лише на особисте майно поручителя. Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (Постанова Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 242/1183/15-ц провадження № 61-19140св18).
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Виходячи з викладеного, внаслідок порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору не встановлено, оскільки положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Таким чином, позивачем має бути відшкодовано понесені відповідачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, а також стягнуто на користь держави судовий збір, який нею було безпідставно не сплачено при поданні позовної заяви.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" - задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 грудня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» про визнання договру поруки недійсним - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на корсить Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" 1261,20 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.Ю. Кузнєцова
Судді С.А. Гальонкін
Г.Л. Карпушин