Житомирський апеляційний суд
Справа №296/7614/19 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК України Доповідач ОСОБА_2
29 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №296/7614/19 за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 15 березня 2021 року,
ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 15 березня 2021 року, міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено попередню - у виді тримання під вартою без встановлення розміру застави, продовживши дію запобіжного заходу на 60 діб - до 13 травня 2021 року (включно).
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_9 запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі. При цьому, звертає увагу, що ризики, які зазначені у ч.1 ст.177 КПК України, судом першої інстанції лише перераховано, однак не наведено жодного факту їх існування по відношенню до ОСОБА_9 . Зазначає, що незважаючи на факт неодноразових засуджень в минулому, не має жодних даних, які б підтверджували переховування ОСОБА_9 від органів досудового розслідування або суду. Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення - відсутній, оскільки проведено огляд місця події, проведено затримання ОСОБА_9 , про що складені протоколи, відповідно до змісту яких, у останнього вилучено речі, які, на думку сторони обвинувачення, можуть мати відношення до кримінального провадження. Крім того, стороною обвинувачення не наведено жодного факту, що вона вживає хоч якісь заходи для встановлення вищевказаного майна. У ході досудового розслідування були проведенні допити потерпілих та свідків, з ними також проведено пред'явлення особи для впізнання, за результатами вказаних слідчих (розшукових) дій складено відповідні протоколи. Виходячи з вищевикладеного, у ОСОБА_9 відсутній мотив для впливу на потерпілих чи свідків, більше того, останній зацікавлений у скорішому розгляді кримінального провадження, з метою довести свою непричетність до інкримінованих йому злочинів. Наявність ризику вчинення інших кримінальних правопорушень ОСОБА_9 є явно надуманим, оскільки останній, до його затримання, перебував на свободі більше ніж 3,5 роки, за вказаний час ним не було вчинено жодного злочину. Навпаки, ОСОБА_9 обвінчався з дівчиною, яка, відповідно до наданої довідки, є вагітною, має постійне місце проживання, що прямо вказує на те, що останній став на шлях виправлення, має стійкі соціальні зв'язки та місце постійного проживання. Звертає увагу, що відповідно до довідки №109/жи-21 від 04.02.2021 виданої філією ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України в Житомирській області, у ОСОБА_12 встановлено діагноз за шифром МКХ-10: В20. Дане захворювання пригнічує імунну систему ОСОБА_12 , перешкоджає його організму боротись з інфекційними захворюваннями. З урахуванням епідеміологічної обстановки в країні, того факту, що Житомирська область віднесена до червоної зони, у зв'язку з кількістю захворювань на COVID 19, а також умови перебування та харчування в УВП №8, створюють передумови того, що в разі зараження COVID 19 ОСОБА_12 може не видужати від вказаної хвороби.
Адвокат ОСОБА_11 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з використанням електронного засобу контролю за адресою - АДРЕСА_1 . При цьому, звертає увагу, що його підзахисний є інвалідом ІІ групи і перебування його під вартою суттєво впливає на стан здоров'я останнього. Також, зазначає, що ОСОБА_10 проживав разом з батьками, один з яких є інвалідом і потребує сторонньої допомоги. Вважає, що заявлені процесуальні ризики є безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисників та обвинуваченого на підтримку поданих апеляційних скарг, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційних скарг захисників, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених, ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги захисників підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Як убачається з виділених матеріалів судового провадження №296/7614/19, до Корольовського районного суду м. Житомира 14 січня 2021 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за ч.3 ст.185, ч.3 ст.186, ч.3 ст.357 КК України. 15 січня 2021 року ухвалою суду вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання та 16 січня 2021 року призначено до розгляду по суті. Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира вказане кримінальне провадження об'єднано із кримінальним провадження по обвинуваченню ОСОБА_10 та ОСОБА_13 за ч.3 ст.185 КК України.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 16 січня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 16 березня 2021 року.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 16 березня 2021 року.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено апеляційним судом та, що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах провадження, 15.03.2021 в судовому засіданні Корольовським районним судом, в порядку ст.331 КПК України, були розглянуті клопотання прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (а.п.17-26). В цьому ж судовому засіданні судом першої інстанції були розглянуті і усні клопотання захисників обвинувачених про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, або, як альтернативну, зменшити розмір застави відносно останніх, що було підтримано безпосередньо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та правильно прийшов до висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання обвинувачених під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України не зменшилися й виправдовують тримання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинувачених, з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Вирішуючи зазначені клопотання прокурора, та відповідні клопотання захисників, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ..
При цьому, зважає апеляційний суд і на те, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції не може не врахувати і ті факти, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні, нетяжких та тяжких кримінальних правопорушень, за вчинення яких передбачене покарання у виді позбавлення волі, при цьому, на даний час в Корольовському районному суді м.Житомира на розгляді перебуває ряд кримінальних проваджень відносно останнього за вчинення умисних майнових кримінальних правопорушень. В свою чергу, ОСОБА_9 також обвинувачується у вчиненні декількох епізодів кримінальних правопорушень, що є нетяжким та тяжкими, за вчинення яких передбачене покарання у виді позбавлення волі.
Крім того, апеляційний суд враховує й характеризуючі дані осіб ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . Зокрема те, що обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 є раніше неодноразово судимими за вчинення умисних корисливих правопорушень, не працюють, як наслідок не мають постійного джерела доходів, не мають сім'ї та осіб на утриманні, тобто встановлено відсутність стійких соціальних зв'язків (а.п.1-2).
Таким чином, існують реальні ризики того, що під час розгляду провадження обвинувачені можуть переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявки до суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Крім того, апеляційний суд в даному випадку, з урахуванням всіх характеризуючих даних обвинувачених ОСОБА_10 і ОСОБА_9 та фактичних обставин інкримінованих їм кримінальних правопорушень, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останні, перебуваючи на волі, мають реальну можливість незаконно вплинути на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, як і перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
В ході апеляційної перевірки матеріалів провадження, судом апеляційної інстанції не встановлено тих беззаперечних стримуючих факторів котрі переконливо забезпечили б належну процесуальну поведінку обвинувачених в разі зміни ним запобіжного заходу на більш м'який, на чому наголошують захисника в своїх апеляційних скаргах.
Матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою та в ході апеляційного розгляду ОСОБА_9 та захисниками не доведені.
З приводу наявності у ОСОБА_9 захворювання, що перешкоджає останньому утримуватись в умовах попереднього ув'язнення, суд апеляційної інстанції враховує ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», згідно якої медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Єдиною безумовною підставою для звільнення з місць попереднього ув'язнення за станом здоров'я є наявність захворювання, яке перешкоджає його подальшому утриманню в умовах установи виконання покарань, в тому числі СІЗО, виключний список яких визначено Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
Разом з цим, будь-яких переконливих та відповідних доказів того, що стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 дійсно перешкоджає його перебуванню в умовах СІЗО стороною захисту не надано.
Апеляційні посилання захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_9 обвінчався з дівчиною, яка є вагітною, тобто має стійкі соціальні зв'язки, як і має постійне місце проживання, не доводять по-за розумним сумнівом його відповідну сталу процесуальну поведінку, в разі застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Є непереконливими, в даному випадку і апеляційні доводи адвоката ОСОБА_11 щодо неврахування судом першої інстанції стану здоров'я його підзахисного - ОСОБА_10 (інвалід ІІ групи), оскільки будь-які медичні показники про те, що обвинувачений ОСОБА_10 не може утримуватись в умовах ізоляції від суспільства у розпорядженні суду відсутні. При цьому, факт наявності у останнього на утриманні батьків, також документально належно не підтверджено.
При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення, судом першої інстанції зобов'язано відповідну установу забезпечити належне лікування обох обвинувачених.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в разі зміни виду запобіжного заходу обвинуваченим на більш м'який, на чому наполягають захисники в своїх скаргах, може призвести до спроб обвинувачених ОСОБА_10 і ОСОБА_9 переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (незаконно впливати на потерпілих та свідків) та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Таким чином, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, як і сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м'який, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_10 і ОСОБА_9 у разі визнання їх винними, дані про особи обвинувачених, та відповідно наявність передбачених ст.177 КПК ризиків - переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (незаконно впливати на потерпілих та свідків), вчинити інше кримінальне правопорушення, тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останнім та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Всі викладені захисниками апеляційні доводи в цій частині, були об'єктом дослідження судом першої інстанції і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданих апеляційних скарг в частині продовження обвинуваченим ОСОБА_10 і ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не встановлено, як і не надано відповідних доказів існування цих обставин.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про продовження застосування щодо обвинуваченим ОСОБА_10 і ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Разом з цим, у відповідності до ч.3 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно до ч.4 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При цьому, у відповідності до матеріалів контрольного провадження №296/7614/19, в попередньому, ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 16.01.2021 (а.п.13-15), було продовжено міру запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_10 і ОСОБА_9 у виді тримання під вартою з визначенням відповідного розміру застави, зокрема, ОСОБА_10 - встановлено заставу в сумі 168 160 грн., обвинуваченому ОСОБА_9 - заставу - 76 895 грн.
Разом з цим, оскаржуваним рішенням (ухвала Корольовського районного суду м.Житомира від 15 березня 2021 року) судом першої інстанції не застосовано заставу обвинуваченим, що, на думку апеляційного суду, з огляду на вимоги ч.3 ст.183 КПК України, свідчить про не належне врахування судом всіх норм кримінального процесуального законодавства.
Таким чином, в даному випадку, суд першої інстанції, не визначивши обвинуваченим ОСОБА_10 і ОСОБА_9 відповідного розміру застави, допустився порушень норм КПК України, що підлягає виправленню апеляційним судом шляхом скасування ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 15 березня 2021 року в частині рішення про відмову встановлення розміру застави обвинуваченим.
Згідно з ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
За таких обставин, відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , даних про осіб останніх, а також встановленими ризиками, передбаченими ст.177 КПК України, апеляційний суд, відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, визначає заставу обвинуваченому ОСОБА_10 в розмірі 168160 грн., а обвинуваченому ОСОБА_9 заставу в розмірі 76895 грн., що, на думку суду апеляційної інстанції, буде відповідати принципам достатності та виваженості і буде гарантувати виконання обвинуваченими покладених на них обов'язків.
На підставі викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню лише в частині рішення про відмову встановлення розміру застави, з постановленням в цій частині нової ухвали. В решті ухвалу суду першої інстанції - в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 15 березня 2021 року, якою міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено попередню - у виді тримання під вартою без встановлення розміру застави, продовживши дію запобіжного заходу на 60 діб - до 13 травня 2021 року (включно), - скасувати в частині рішення про відмову встановлення розміру застави.
Постановити нову ухвалу, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 76 895 (сімдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень, а обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу в розмірі 168 160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) гривень, яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншою фізичною або юридичною особою у строк дії ухвали на відповідний депозитний рахунок (Одержувач коштів: Житомирський апеляційний суд, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 42261525, Банк отримувача: ДКСУ у м.Києві, Рахунок отримувача: UA058201720355279002000085932, Код банку отримувача (МФО): 820172).
3 моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вважається такими, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 такі обов'язки:
- прибувати за викликом до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вони зареєстровані, проживають чи перебувають, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження - обвинуваченим, потерпілими та свідками;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (за наявністю).
Строк дії обов'язків до 13 травня 2021 року.
Роз'яснити заставодавцю обов'язок із забезпечення належної поведінки підозрюваного та його явки за викликом.
У разі внесення застави обвинувачені зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачені, будучи належним чином повідомленими, не з'явились за викликом до суду без поважних причин чи не повідомили про причини своєї неявки, або якщо порушили інші покладені на них при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :