Справа № 755/15729/20
"08" лютого 2021 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - САВЛУК Т.В.
за участі секретаря Бурячек О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивачів - адвокат Гайдамаченко Т.П.,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю,
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , звертаючись до суду зі спільним позовом до ОСОБА_2 , просили встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : - у користування ОСОБА_3 виділити житлову кімнату площею 12,4 кв.м. разом з лоджією, яка виходить з кімнати площею 12,4 кв.м.; -у користування ОСОБА_1 залишити житлову кімнату, площею 17,0 кв.м.; - у користування ОСОБА_2 залишити житлову кімнату, площею 8,3 кв.м., разом з балконом, який виходить з кімнати площею 8,3 кв.м.; - в загальному користуванні залишити: кухню - 7,4 кв.м., вбиральню - 1,0 кв.м., ванна кімната - 2,6 кв.м., коридор - 10,5 кв.м., 1,1 кв.м.»
25 листопада 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ст.ст.174, 178 ЦПК України відповідач не скористався процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Виходячи з положень ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивачів - адвокат Гайдамаченко Т.П., в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та доказів долучених до позову, додатково пояснили, що згідно Свідоцтва про право власності від 23 березня 2000 року, трьохкімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належала на праві спільної сумісної власності в рівних долях: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. В порядку спадкування за законом спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали у спадок в рівних частинах - право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 , про що видано Свідоцтва про право на спадщину від 07 серпня 2001 року. З квітня 2020 року між сторонами склалися неприязні стосунки, відповідач регулярно вчиняє сварки, скандали та чинить перешкоди у користуванні квартирою, оскільки сторони не можуть дійти домовленості щодо порядку користування квартирою, вимушені звернутись до суду за захистом своїх прав у спосіб, визначений у позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, пояснив, що тривалий час відповідач не проживав у спірній квартирі, будучи співвласником квартири, наприкінці 2019 року відповідач звернувся до позивачів з проханням вселитися у спірну квартиру разом із своєю сім'єю, щоб дитина мала змогу відвідувати навчальний заклад поряд з місцем проживання, однак позивачі висловили свої заперечення щодо спільного проживання в цій квартирі, висловлювали погрози в його адресу, для врегулювання спірних питань в досудовому порядку відповідач звернувся до адвоката для надання правової допомоги, за його допомогою було оформлено лист- пропозицію позивачам щодо надання згоди на вселення в спірну квартиру, позивачами запропоновано відповідачу займати житлову кімнату площею 8,3 кв.м., згодом відповідач з сім'єю вселився до квартири та займає кімнату 8,3 кв.м., почав робити ремонт у власній кімнаті та місцях загального користування - вбиральні та ванній кімнаті, однак конфлікти між сторонами не припиняють до нині, що негативно впливає на загальні відносини між ними та робить нестепним спільне сумісне проживання в цій квартирі.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Передача квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку (частина друга статті 8 цього Закону).
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 ,належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в рівних долях, що підтверджується Свідоцтва про права власності від 23 березня 2000 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після його смерті відкрилась спадщина до складу спадкової маси увійшла 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчений 07 серпня 2001 року державним нотаріусом Київського державного нотаріальної контори Домашенко В.В., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , успадкували після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , в рівних частках від 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої ст.358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Вказана норма регулює порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. При встановленні порядку користування нерухомим майном кожному із співвласників передається в користування конкретна частина нерухомості, виходячи із його частки в праві спільної власності. Разом з тим, виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14.
За нормою частини першої ст.360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Дана правова норма кореспондується з положеннями ст. 150 Житлового кодексу України, відповідно до якої визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: проживати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як роз'яснено в п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20, квартира, якає спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.
За нормою статті 63 Житлового кодексу України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Відповідно до частини першої ст. 159 Житлового кодексу України предметом договору найму в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, може бути як ізольоване, так і неізольоване жиле приміщення (кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також частина кімнати. Не можуть бути самостійним предметом договору найму приміщення, непридатні для проживання (підвали тощо), а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора та ін.).
Таким чином, не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора).
Відповідно до даних технічного паспорту - квартира АДРЕСА_1 розташована на 1-му поверсі поверхового будинку, складається з трьох кімнат житловою площею 37,7 кв.м, у тому числі: 1-а кімната -12,4 кв.м, 2-а кімната - 8,3 кв.м, 3-тя кімната - 17,0 кв.м., та місць загального користування: кухня площею 7,4 кв.м, ванна кімната площею 2,6 кв.м, вбиральня площею 1,0 кв.м, коридор 10,5 кв.м., вбудована шафа 1,1 кв.м., квартира обладнана балконом (терасою) 3,8 кв.м., лоджія 3,7 кв.м. (а.с.17)
Виходячи з предмету позову, позивачі просять виділити в користування ОСОБА_3 , жилу кімнату площею 12,4 кв.м, ОСОБА_1 жилу кімнату площею 17,00 кв.м., а житлову кімнату площею 8,3 кв.м. залишити у користуванні ОСОБА_2 .
За змістом положень статті 358 ЦК України, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Такий правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-1500цс15.
Кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право. (ст. 16 Цивільного кодексу України)
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , за своїм правовим статусом є об'єктом спільної часткової власності сторін спору, ОСОБА_3 належить 3/8 частин квартири, ОСОБА_1 - 3/8 частин, ОСОБА_2 - ј частина.
Під час розгляду справи з'ясовано та не заперечується сторонами спору, що на даний час між співвласниками квартири врегульоване питання щодо порядку користування квартирою, який є сталим та існує протягом тривалого часу, ці обставини визнанні відповідачем у судовому засіданні, який висуваючи заперечення на позов посилались саме на обставини відсутності спору щодо порядку користування квартирою, оскільки відповідач займає житлову кімнату площею 8,3 кв.м, де проживає разом зі своєю сім'єю, в кімнаті знаходяться його особисті речі, зроблений ремонт, інші співвласники цією кімнатою не користуються.
Також суд враховує, що в межах даного спору відповідач не заявляв вимог про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою, тому у суду відсутні підстави для здійснення аналізу взаємовідносин сторін по справі, пов'язаних з користування спірним житловим приміщенням, та надавати оцінку діям відповідача щодо здійснення з його боку перешкод позивачам в користування квартирою, що у сукупності всіх обставин справи мало слугувати підставою для вирішення питання, чи має місце в розрізі даного спору порушення прав іншого власника житлового приміщення, яким є відповідач по справі, та чи наявні підстави для захисту прав власника в судовому порядку, виходячи з предмету позову.
За встановлених обставин, суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, вважає за можливе визначити порядок користування спірною квартирою виділивши ОСОБА_3 у користування окрему ізольовану житлову кімнату площею 12,4 кв.м, ОСОБА_1 окрему ізольовану житлову кімнату площею 17,00 кв.м, оскільки такий порядок користування спірною квартирою не порушує прав та законних інтересів іншого співвласника квартири, якому залишається у користування окрема житлова кімната площею 8,3 кв.м., при цьому враховує той факт, що в даному випадку неможливо забезпечити точну відповідність реальних часток співвласників їх ідеальним часткам, підстав вважати, що визначення такого порядку користування житловими приміщеннями ущемляються житлові права відповідача, судом не встановлено.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1681 грн. 60 коп., по 840,80 грн кожному із позивачу, які сплачено за подання позову до суду.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 358, 360, 391, 396 Цивільного кодексу України, ст.63,150, 159 Житлового кодексу України, ст. 22, 10, 49, 76-81, 89, 141, 264 - 265, 274, 279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю, - задовольнити.
Встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме:
- виділити ОСОБА_3 у користування окрему житлову кімнату площею 12,4 кв.м;
- виділити ОСОБА_1 у користування окрему житлову кімнату площею 17,0 кв.м.
- виділити ОСОБА_2 у користування окрему житлову кімнату площею 8,3 кв.м.
Залишити в загальному користуванні співвласників квартири ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 місця загального користування: кухню площею 7,4 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню площею 1,0 кв.м, коридори площею 10,5 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.