ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 758/6572/16
провадження № 2/753/1855/21
"24" лютого 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.
при секретарі ПОСТАНОГОВІЙ І.О.
за участю сторін:
представника позивач ОСОБА_1
представника відповідача Топоріної Л.М.
треті особи не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В., про визнання недійсним договору іпотеки та скасування реєстраційного запису,-
ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Подільського районного суду м. Києва з цивільним позовом до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - відповідач, ПАТ «Родовід Банк»), треті особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії та скасування реєстраційного запису.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.10.2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 440 000 доларів США, зі сплатою 15 процентів річних. 22.10.2007 року між відповідачем та позивачем було укладено договір поруки № 77.2/1/ІЖ-367.07.1, згідно якого, позивач зобов'язується солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. 22.10.2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки зареєстрований в реєстрі за № 1955, згідно якою останній передавав в іпотеку відповідачу, у якості забезпечення ним виконання зобов'язань за кредитним договором, садовий будинок «Будівельник-1» за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою (далі - предмет іпотеки). 02.10.2008 року між відповідачем та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору № 77.2/ІЖ-367.07.1, згідно якого, крім іншого процентна ставка була збільшена до 17 процентів річних. З 17.06.2006 року ОСОБА_4 та позивач перебувають в шлюбі, де ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . До підписання кредитного договору та договору іпотеки, ОСОБА_4 повідомив відповідача про наявність у нього малолітньої дитини. 29.08.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (володілець предмету іпотеки на той час) було укладено попередній договір зареєстрований в реєстрі за № 149, згідно з яким, сторони домовились укласти в майбутньому договір купівлі-продажу предмета іпотеки. Після укладення попереднього договору, ОСОБА_4 разом із дружиною - ОСОБА_2 та малолітнім сином почали проживати в будинку, який в подальшому став предметом іпотеки. Однак, позивач вважає, що її чоловік - ОСОБА_4 , уклавши договір іпотеки без дозволу органу опіки та піклування, істотно порушив законні права та інтереси неповнолітньої дитини на законне право на житло. Разом з цим, відповідач у відповідності до своїх професійних якостей і посадових обов'язків, не прийняли до уваги і не перевірили інформацію про факт наявності неповнолітніх дітей, оскільки підтвердження такої інформації свідчило би про те, що ОСОБА_4 не має право укладати такий договір без згоди на це органів опіки і піклування. Крім зазначеного, позивач зазначає, що не надавала згоди на укладення договору іпотеки, та договору про внесення змін до кредитного договору №77.2/ІЖ-367.07.1, у зв'язку з чим вважає дані договори недійсними.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09 квітня 2019 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», треті особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії та скасування реєстраційного запису передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.
Ухвалою суду від 28 серпня 2019 року дану справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.
30 жовтня 2019 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, який був прийнятий судом та долучений до матеріалів справи. Відповідно до даного відзиву зазначено, що відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, обґрунтовуючи тим, що на час укладення договору іпотеки позивач та ОСОБА_4 перебували в шлюбі. Таким, чином враховуючи вищевикладене грошові кошти за кредитним договором, у якості забезпечення виконання зобов'язань, за яким був укладений договір іпотеки №1955 від 22.10.2007, були отримані позивачем та ОСОБА_4 та використані на потреби сім'ї. Окрім того, позивачу було відомо про факт укладення договору іпотеки №1955 від 22.10.2007 в день його укладення.
28 січня 2020 року представником відповідача через канцелярію суду було подано заяву про застосування строків позовної давності.
Ухвалою суду від 28 січня 2020 було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечувала з підстав викладених у відзиві. Просила в позові відмовити.
Треті особи в судове засідання не з'явились, своїх представників до суду не направили, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив обставини та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29.08.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено попередній договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
22.10.2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 77.2/ІЖ-Зб7.07.1, згідно якого Позичальнику було надано кредит на купівлю садового будинку та земельної ділянки в сумі 440 000 доларів США, строком по 22 жовтня 2028 року, зі сплатою 15 процентів річних. Відповідно до п. 3.1 даного договору, для забезпечення зобов'язань щодо погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштами, пені за несвоєчасну сплату процентів, а також відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього Договору є іпотека садового будинку СТ «Будівельник-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
22.10.2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 77.2/1/ІЖ-367.07.1, згідно якого, позивач зобов'язується солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним Договором.
22.10.2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1955 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В., згідно якою Позичальник передавав в іпотеку Відповідачу, у якості забезпечення ним виконання зобов'язань за кредитним договором, садовий будинок «Будівельник-1» за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою (далі - Предмет Іпотеки).
02.10.2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін до Кредитного Договору № 77.2/ІЖ-367.07.1, згідно якого, процентна ставка встановлюється в розмірі 17 процентів річних.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебувають у шлюбі з 17 червня 2006 року, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблений актовий запис № 428.
В шлюбі народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданим Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 06 грудня 2006 року.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також стст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з ч. 4 ст. 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.
Відповідно до ч. 6 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що: дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків; сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
Відповідно до чч. 2, 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Передбачені ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.
Отже, вчинений батьками правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч.6 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний суд, при розгляді чисельних справ (638/7125/16-ц, 296/8451/17 та інші), не відійшов від правових висновків Верховного суду України (у справах № 6-384цс15, № 6-2940цс15, № 6-930цс16) зазначив, що вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону, проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним; при цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Верховним судом зазначено, що при розгляді справ даної категорії судам необхідно в кожному конкретному випадку:
1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;
2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.
Так, відповідно до укладених кредитного договору, договору іпотеки, договору про внесення змін до кредитного договору вбачається, що адресою місця проживання ОСОБА_4 є: АДРЕСА_3 , та адресою місця проживання позивача зазначено: АДРЕСА_4 , у відповідності до договору поруки.
Відповідно до анкети клієнта ОСОБА_4 на отримання кредиту від 10.10.2007 року вбачається, що місцем проживання позичальника зазначено: АДРЕСА_5 , місце реєстрації вказано: АДРЕСА_3 ., та місцем проживання позивача зазначено: АДРЕСА_4 , також ОСОБА_4 зазначено про наявність у нього на утриманні дитини.
У відомостях анкети про поручителя, позичальник зазначає адресу місця реєстрації ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 , а місцем проживання: АДРЕСА_5 .
Попередній договір купівлі - продажу спірного нерухомого майна, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 29.08.2007 року.
На підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В. від «22» жовтня 2007 року за реєстровими № 1951, № 1952, власником предмету іпотеки є ОСОБА_4 .
Таким чином, твердження позивача, що після укладення попереднього договору, позичальник разом із дружиною - позивачем у справі, та малолітнім сином почали проживати в будинку, який в подальшому став предметом іпотеки, про що, після укладення попереднього договору, було домовлено між ним та ОСОБА_5 , суд оцінює критично, оскільки умовами попереднього договору не обумовлено зазначене, а основний договір купівлі-продажу спірного майна посвідчено нотаріусом 22.10.2007 року, тобто в день укладення кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.
В силу вимог ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
Так, виходячи з вищевикладеного вбачається, що батьки дитини на момент укладення спірної угоди мали відмінне від предмету іпотеки зареєстроване місце проживання.
Документальні підстави права користування дитиною нерухомим майном, що є предметом спірного договору іпотеки, відсутні.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За змістом статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із частиною першою статті 65 СК України, чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого з подружжя згідно із пунктом 2 частини третьої статті 65 СК України повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу частини другої статті 65 СК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Так, в матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_2 від 22.10.2007 року, що посвідчена приватним нотаріусом Палладій Н.В., про те, що позивач дає свою згоду на передачу в іпотеку (заставу) ВАТ «Родовід Банк», її чоловіком ОСОБА_4 , як іпотекодавцем, належного на праві спільної, сумісної власності подружжя майна, а саме садового будинку та земельної ділянки за АДРЕСА_6 , за ціною та на умовах на її розсуд.
Згідно з ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 , відповідно до якої зазначено, що остання дає згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на укладення та підписання з ВАТ «Родовід Банк» Кредитного договору № 77.2/ІЖ-Зб7.07.1 від 22.10.2007 року, на умовах зазначеного Кредитного договору, зі змістом якого позивач ознайомлена.
Так, відповідно до п. 8.2 кредитного договору, у разі згоди Позичальника на зміни умов цього Договору, оформлюється (вчиняється) правочин до цього Договору, який підписують обидві сторони та скріплюється печаткою Банку.
Більш того, Договір про внесення змін до Кредитного договору № 77.2/ІЖ-Зб7.07.1 від 22.10.2007 року, укладений між відповідачем та ОСОБА_4 в письмовій формі, підписаний сторонами договору та скріплений печаткою ВАТ «Родовід Банк».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Позивач була обізнана про спірні договори, їх умови, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Щодо заяви про застосування строку позовної давності.
Стороною відповідача, ВАТ «Родовід Банк», заявлено про застосування строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).
З огляду на предмет оскарження застосуванню підлягає загальна позовна давність, що встановлена ч. 1 ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.
Зміст статті 261 ЦК України, якою регулюється початок перебігу позовної давності, вказує на те, що правильність обчислення цього строку пов'язується як із суб'єктивним критерієм, тобто коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право або інтерес, так і з об'єктивним - можливістю особи знати про ці обставини.
Презумпція обізнаності особи про порушення її прав може бути спростована іншою стороною у справі, що кореспондується зі змістом статті 83 ЦПК України щодо обов'язку сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач вказувала, що порушення права та інтересу неповнолітньої дитини укладенням спірного договору іпотеки їй стало відомо саме з 29.04.2016 р, коли отримала юридичний висновок Адвокатського бюро «Дмитра Александрова», тому перебіг позовної давності починається з 29.04.2016 року.
Відповідно до обґрунтувань заяви відповідача зазначено, що 22.10.2007 між ВАТ «Родовід Банк» та позивачем було укладено договір поруки Ж77.2/ІЖ-367.07.1, пунктом 1 2 якого зазначено, що Поручитель свідчить, що він ознайомлений та згодний з умовами кредитного договору. Таким чином ОСОБА_2 було відомо про факт укладення договору іпотеки №1955 від 22.10.2007, кредитного договору та договору поруки в день їх укладення, тому, відповідно перебіг позовної давності для Позивача щодо звернення з даним позовом почався - 23.10.2007р. (з наступного дня після відповідної календарної дати - дати укладення Договору іпотеки) та сплив - 23.10.2010 року.
Однак, слід зазначити, що згідно з приписами частини першої, статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
З урахуванням встановлення судом відсутності порушеного права, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості. Інших доводів, які б спростували висновки суду, сторонами не надано.
На підставі вищевказаного та керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», Законом України «Про охорону дитинства», Сімейним кодексом України, стст. 29, 203, 215, 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, стст. 2, 4, 5, 10, 13, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В., про визнання недійсним договору іпотеки та скасування реєстраційного запису - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ КАЛІУШКО Ф.А.