Дата документу 30.03.2021
Справа № 937/8031/20
2/937/715/21
30 березня 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Левандовська О.М.,
розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 21.07.2011,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 21.07.2011 року у розмірі 26 526,13 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 грн., зазначаючи, що 21.07.2011 року з відповідачкою був укладений кредитний договір, згідно якого вона одержала від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 6000,00 грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою умов договору за нею виникла заборгованість, яка станом на 21.09.2020 року становить 26 526,13 грн. і складається з: 8 121,46 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 8121,46 грн. - заборгованість за просторічним тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2837,88 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625; 13827,45 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії.
Ухвалою судді від 18.11.2020 року відкрито спрощене позовне провадження і справа призначена для розгляду по суті.
19.01.2021 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідачка заперечила проти позову, зазначила, що банком не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості у розмірі 26526,13 грн., оскільки відповідно до анкети-заяви, відповідачкою було зазначено бажаний кредитний ліміт на картці у сумі 5000,00 грн. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором є обов'язком позивача, який він не виконав. Крім того, банком пропущено встановлений законодавством трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. В той же час, позивачем не надано доказів того, що відповідна Картка передбачена умовами Заяви, була видана відповідачці, як і не надано відомостей, що підтверджують строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на карку. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а провадження по справі закрити. /а.с.68-86/.
05.02.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій банк зазначив, що наданими документами підтверджується оформлення кредитних відносин належним чином, а отримання кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку. Відповідачкою було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тому зміна кредитного ліміту відбувалась в односторонньому порядку, як передбачено Умовами і правилами надання банківських послуг. Відповідачка отримала картку, що підтверджується фото клієнта з карткою та випискою по рахунку. Що стосується строку позовної давності, то строк пере випущеної картки - до останнього дня 12.21 року, позивач же звернувся до суду з позовом до відповідачки 22.10.2020 року, тобто в межах строку позовної давності. З матеріалів справи не вбачається, а відповідачкою не доведено відсутність заборгованості та виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі /а.с.89-97/.
Позивач в судове засідання не з'явився, заяв про відкладення розгляду справи не подав, в матеріалах справи міститься заява, в якій представник банку просить розглядати справу за відсутності представника позивача, на позовних вимогах наполягає.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. 19.03.2021 року від неї на електронну адресу суду надійшла заява, в якій просить розглянути справу без її участі, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
За змістом ст.ст.12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Під час розгляду справи судом встановлено, що 21.07.2011 року відповідачкою ОСОБА_1 на бланку підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку. (Відповідно до актового запису про шлюб №148 від 20.03.2015 року, який надійшов на виконання ухвали суду від 08.02.2021 року, 20.03.2015 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . Прізвище ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_1 »). У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 згодна з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами складають між нею і банком договір про надання банківських послуг. Вказано, що ОСОБА_1 ознайомилася з Умовами і Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку /а.с.15/.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
Згідно з Довідкою про зміну умов кредитування, 16.05.2014 року на картку відповідачки було встановлено кредитний ліміт 4000,00 грн., в подальшому кредитний ліміт змінювався, 09.08.2016 - 6000,00 грн. /а.с. 14/.
Відповідно до Довідки банку, на підставі укладеного договору відповідач отримав у позивача кредитні картки: 21.07.2011 року № НОМЕР_1 термін дії до 02/15, 23.10.2013 року № НОМЕР_2 , термін дії до 03/16, 16.05.2014 року № НОМЕР_3 , термін дії до 01/18, 21.02.2018 року № НОМЕР_4 , термін дії до 12/21 /а.с. 13/.
Згідно з наданим банком розрахунком, у відповідачки ОСОБА_1 станом на 21.09.2020 року наявна заборгованість у сумі 26 526,13 грн. яка складається з: 8 121,46 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 8121,46 грн. - заборгованість за просторічним тілом кредиту; 2837,88 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625, 13827,45 грн. - нарахована пеня /а.с.8-12/
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 21.07.2011 процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, 81321,46 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 13827,45 грн. - нарахована пеня.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.07.2011, посилається на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, слід зазначити, що вказані тарифи та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів).
Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (21.07.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови (Тарифи банку взагалі суду не надано) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року №342/180/1-ц.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зробила висновок, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 червня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній Постанові зауважила, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 21.07.2011 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, пені, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Разом з тим, на підставі норм ст. ст. 1049, 530 ЦК України, враховуючи фактичне отримання та використання позичальником коштів, у разі відсутності їх добровільного повернення, АТ КБ «ПриватБанк» мав би право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Однак, згідно розрахунку заборгованості, виписки по рахунку, наданих позивачем, відповідачем ОСОБА_1 було сплачено усього по кредиту за тілом кредиту- 68298,89 грн. (враховуючи 700 грн., віднесених банком на погашенні пені, відносно якої, як зазначено вище, відсутні докази узгодження між сторонами) /а.с.9-11/, що значно перевищує суму взятого ним кредиту та заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625, відповідно, вказує на відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з тіла кредита через відсутність такої.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема доказів укладення договору приєднання між сторонами, яким би визначались умови надання кредитних коштів, нарахування відсотків, штрафних санкцій, обґрунтованого розрахунку заборгованості за кредитом, а також підстав нарахування її складових (процентів, штрафних санкцій), з огляду на що суд доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог по суті, не вбачається підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності, про що просила позивача у відзиві на позовну заяву. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, термін дії картки, виданої відповідачці-до 12.2021 (а.с.13), що вказує на відсутність спливу позовної давності, про застосування якої заявлено позивачкою.
Враховуючи відмову у задоволенні позову та те, що судовий збір повністю сплачено позивачем при поданні позовної заяви, суд відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по даній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 3, 16, 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 247 ч.2, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
У позові АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 21.07.2011 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», розташоване за адресою: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49094 (р/р НОМЕР_5 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
СУДДЯ: Ю.В. Ковальова