01.04.2021 Справа № 331/1550/21
Провадження № 2-о/331/61/2021
про відмову у відкритті провадження
01 квітня 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Жовтневого районного суду м.Запоріжжя Солодовніков Р.С., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Запорізького обласного управління ПАТ Державний ощадний банк України, про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
До Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 30 березня 2021 року в порядку окремого провадження надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Запорізького обласного управління ПАТ Державний ощадний банк України, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Вивчивши матеріали заяви прихожу до висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, виходячи з наступного.
Заява ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту подана в порядку окремого провадження і обґрунтований тим, що в даний час ведеться кримінальне провадження за №12019080040001597 від 15.05.2019 за ч.1 ст.190 КК України за фактом підробки документів бухгалтерської звітності співробітниками Запорізького філіалу АТ «Державний Ощадний Банк України», розташованого за адресою: пр. Соборний 48. Кримінальне провадження розпочато на підставі ували слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя за заявою ОСОБА_1 , який у цьому провадження виступає потерпілим.
За твердженнями заявника, дане кримінальне провадження здійснюється за копіями документів, які завірені підписом заступника начальника обласного управління АТ «Державний Ощадний Банк України» Г.М.Хілько, гербовою печаткою банку і оформлені із порушення законодавства.
Реалізуючи свої права потерпілого в кримінальному провадженні заявник на підставі ст.56 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) звернувся із письмовими запитами до банківської установи, правоохоронних органів, в тому числі органів прокурори, суду, слідчих органів для встановлення місцезнаходження оригіналів документів кредитної справи АТ «Державний Ощадний Банк України» на ім'я ОСОБА_1 . На підставі наданих відповідей і зібраних раніше доказів і процесуальних документів з кримінального провадження, керуючись нормами КПК України і ЦПК України просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що:
1.Оригінал кредитного справи від 25.06.2003 з матеріалів кримінальної справи №1-700/6 був замінений на копії Кредитної справи від 26.06.2003, які оформлені з порушенням чинного законодавства України, цей юридичний факт, був встановлений Керівником апарату Жовтневого районного суду м.Запоріжжя (вих. №01-13 / 19/2019 от15.04.19);
2.Оригінал Кредитної справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 був виданий з матеріалів кримінальної справи № 1-700/6 начальнику юридичного відділу «Ощадний банк України» Красілнікову Д.Ю., який вчинив підроблення на копії Кредитної справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 , цей юридичний факт, був встановлений В.о. Начальник СУ ГУМВС України в Запорізькій області О.В. Курочкіним (вих. № 6/276-ш від 10.09.2009);
3.Оригінал Кредитної справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 втрачений, цей юридичний факт, встановлений Прокурором Жовтневого районного суду м.Запоріжжя О.Г. Васюк (вих.№344-06 від 13.11.2009);
4.Власне заставне майно, яке належало ТОВ «Ефір-Форм» було передано заставодержателю- АТ «Державний Ощадний банк України», заставне майно оцінюється в 747641,15 грн, цей юридичний факт встановлено договорами застави, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи № 1-700/6.
5.Заставне майно, яке належало ТОВ «Ефір-Форм» було застраховано на суму рівну самого заставного майна, а саме-747641,15 грн, цей юридичний факт, встановлений Договорами страхування заставного майна, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи №1-700/6.
6. Копії Кредитної справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 ,а саме : Договір Кредиту №1000 від 26.06.2003 складений в одному примірнику, Договір Поручительства №241 від 26.06.2003, Договір Застави без номера від 26.06.2003, який був нотаріально завірений приватним нотаріусом Сенченко В.М. (реєстр.№ 1669 від 26.06.2003) і в який були внесені паспортні дані заявника без його присутності і письмової згоди, які були представлені співробітниками АТ «Державний Ощадний Банк України» розташованого за адресою м Запоріжжя пр. Соборний 48 в Жовтневий і Комунарський районні суди м. Запоріжжя, і які знаходяться в архіві вище зазначених судів м.Запоріжжя, а саме: Жовтневий районний суд м.Запоріжжя - кримінальну справу №1-700/ 6; Комунарський районний суд м.Запоріжжя - цивільна справа №2-165/ 11 в реквізитах АТ «Ощадбанк України» зазначено, що їх підписує від імені АТ «Ощадбанку України» ОСОБА_2 , але фактично їх підписав ОСОБА_3 - є підробкою документів суворої бухгалтерської звітності, цей юридичний факт, встановлений Начальником Жовтневого РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області підполковником міліції В.М. Денесенко (постанова від 26.07.2009) і підтверджено Заступником прокурора Жовтневого району м.Запоріжжя М.М.Хомутовою (вих. 344-06 від 18.12.2009).
Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1)родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; oint4>4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Можна зробити висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Відповідно до ч.1 ст.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до п.п.,5,10 ч.1 ст.3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
Згідно із ст.9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ст..25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора. Прокурор, здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ст..36 КПК України).
Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ст..40 КПК України).
Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
За положеннями ст..ст.91-94 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Отже, забезпечення проведення кримінального провадження, збір і оцінка доказів покладається в першу чергу на органи досудового розслідування і є їх виключною компетенцією.
Встановлення обставин підміни оригіналів документів на їх копії, вчинення фальсифікації і підробки документів, втрати оригіналів документів, що мають значення у кримінальному провадженні повинні оцінюватись органом досудового розслідування в межах порушеного кримінального провадження за ст.190 КК України.
Такі питання вирішуються судом у межах відповідного кримінального провадження та в порядку кримінального процесуального законодавства. Ці юридичні факти не можуть встановлюватися та відповідна їм правова оцінка не надається під час розгляду іншої справи та за правилами, в тому числі й цивільного судочинства.
Таким чином, заявлені ОСОБА_1 вимоги, а саме встановити факт, що має юридичне значення того, що оригінал кредитного справи від 25.06.2003 з матеріалів кримінальної справи №1-700/6 був замінений на копії Кредитного справи від 26.06.2003, які оформлені з порушенням чинного законодавства України; оригінал Кредитної справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 був виданий з матеріалів кримінальної справи № 1-700/6 начальнику юридичного відділу «Ощадний банк України» Красілнікову Д.Ю., який вчинив підроблення на копії Кредитного справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 ; оригінал Кредитної справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 втрачений; копії Кредитної справи від 26.06.2003 на ім'я ОСОБА_1 ,а саме : Договір Кредиту №1000 від 26.06.2003 складений в одному примірнику, Договір Поручительства №241 від 26.06.2003, Договір Застави без номера від 26.06.2003, в яких зазначено, що їх підписує від імені АТ «Ощадбанку України» ОСОБА_2 , але фактично їх підписав ОСОБА_3 - є підробкою документів суворої бухгалтерської звітності, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому слід відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої палати ВС, висловленій у постанову від 10.04.2019 у справі №320/948/18.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
Згідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Що стосується інших вимог щодо заставленого майна ТОВ «Ефір-Форм», яке передано заставодержателю - АТ «Державний Ощадний банк України», оцінка його вартості в сумі 747641,15 грн, страхування майна на суму рівну самого заставного майна, а також оспорювання правочину з нотаріально посвідченого договору застави від 26.06.2003 без присутності заявника і його письмової згоди, то суд приходить до висновку, що встановлення цих фактів пов'язується із подальшим вирішенням спору про право ОСОБА_1 у кредитних правовідносинах і його майнових прав на заставлене майно, а тому за цими вимогами слід відмовити у відкритті провадження через наявність спору про право на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України.
Зазначені вимоги можуть бути розглянуті в порядку позовного провадження шляхом пред'явлення позову на захист порушеного права власності, визнання правочинів недійними, тощо.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 186, пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а якщо зазначені обставини встановлені після відкриття провадження у справі - закриває провадження.
Разом з тим, ч.4 ст.315 ЦПК України встановлює інші підстави для відмови у відкритті провадження у справі - якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» щодо заявлених ОСОБА_4 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95), Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Враховуючи викладене, прихожу до висновку про відсутність підстав для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Запорізького обласного управління ПАТ Державний ощадний банк України, про встановлення факту, що має юридичне значення, а тому приймається рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
Виходячи з наведеного, керуючись, п.1 ч.1 ст.186, ч.4 ст.315 ЦПК України, суддя
постановив:
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Запорізького обласного управління ПАТ Державний ощадний банк України, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду в порядку позовного провадження за вимогами на захист порушеного права власності, визнання правочинів недійними.
Питання повернення сплаченого судового збору вирішити після звернення ОСОБА_1 до суду із відповідною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Жовтневий районний суд м.Запоріжжя.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин
Суддя Р.С.Солодовніков