Провадження № 22-ц/803/3621/21 Справа № 210/6430/20 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
31 березня 2021 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/6430/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 січня 2021 року , -
У листопаді 2020 року позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення моральної шкоди в зв'язку з отриманням нею виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності.
Висновком МСЕК від 12.07.2006 року їй первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10 % з 10 липня 2006 року по 01 серпня 2007 року, з наступним переоглядом 01.08.2007 року.
При наступних повторних переоглядах у 2007 - 2016 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався.
Висновком МСЕК від 18.09.2018 року, при повторному переогляді, позивачці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 10 % з 01.08.2018 року на безстроковий термін.
Позивачка просила суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 47 230,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивачки, просить збільшити її розмір до заявленого нею у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивачки та принципу розумності, виваженості і справедливості.
Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми та втрати професійної працездатності, позивачка не має змоги вести звичне життя з 43 річного віку. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивачка, внаслідок отриманої травми, потребує тривалого медичного лікування. Позивачка позбавлена можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, фінансово допомагати своїй родині, вона до теперішнього часу відчуває біль у травмованій області.
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.
Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачки, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи,відповідач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з ОСОБА_1 19 серпня 2005 року о 19 годині 00 хвилин, під час виконання нею трудових обов'язків машиніста крану металургійного виробництва ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг", стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, внаслідок якого вона отримала виробничу травму, а саме: внутрішнє пошкодження лівого колінного суглобу (а.с. 20).
Відповідно до Акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 31 від 31.03.2006 року причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 є невиконання посадових обов'язків та вимог інструкції з охорони праці.
Обставини, за яких стався нещасний випадок, встановлені та досліджені комісією, викладені в Розділі 6 Акту за формою Н-1 від 31.03.2006 року про нещасний випадок.
Згідно п.8 вищевказаного Акту нещасний випадок стався внаслідок експлуатації крана мостового електричного з підхватами, КСЛ-16 (травень 1970, ПТО ім. Кірова м. Ленінград), який є джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до п.10 Акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 31 від 31.03.2006 року, нещасний випадок, стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників підприємства: крім позивачки, виконуючого обов'язки майстра виробничої дільниці видалення поверхневих пороків металу цеху блюмінг №2 Реви М.В. , який не забезпечив безпечну організацію робіт підлеглим персоналом на ввіреній дільниці виробництва, не повідомив керівництво цеху про нещасний випадок, чим порушив вимоги п.п.3.9.3, 3.12.5 «Посадової інструкції змінному майстру виробничої дільниці видалення поверхневих пороків металу цеху Блюмінг №2» ПІ 072.23398.024. п.8. «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».
Відповідно до рішення засідання комісії з охорони праці та пожежної безпеки ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» № 31 від 10 серпня 2006 року, визначено ступінь вини підприємства - 95% (а.с. 27).
Висновком МСЕК від 12.07.2006 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10 % з 10 липня 2006 року по 01 серпня 2007 року, з наступним переоглядом 01.08.2007 року.
При наступних повторних переоглядах у 2007 - 2016 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався.
Висновком МСЕК від 18.09.2018 року, при повторному переогляді, позивачці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 10 % з 01.08.2018 року на безстроковий термін.
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму отримано позивачкою під час виконання нею трудових обов'язків і пов'язано з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність у розмірі 10% безстроково. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя.
З Акту № 31 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 31.03.2006 року вбачається, що причиною нещасного випадку є невиконання посадових обов'язків та вимог інструкції з охорони праці працівників підприємства.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачці ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивачки, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої травми, відсоток втрати позивачкою професійної працездатності у розмірі 10%, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, постійно відчуває психологічний дискомфорт, на теперішній час стан її здоров'я не відновлений, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення.
У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги позивача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними.
Посилання позивача, як на приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10%, безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (25 000,00 грн.) не є заниженим та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі позивачки зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 31 березня 2021 року.
Головуючий:
Судді: