Справа № 163/2888/20 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С.
Провадження № 22-ц/802/386/21 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю.
01 квітня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 грудня 2020 року,
У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду даний позов, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 звернувся в банк з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав заяву без номера від 12 вересня 2011 року, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. В позові вказує, що банк відкрив йому кредитний рахунок, видав кредитну картку та встановив початковий кредитний ліміт, який у подальшому був збільшений до 5 100,00 гривень. Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконував, своєчасно грошові кошти на погашення кредиту не надавав, через що станом на 20 вересня 2020 року у нього перед банком утворилась заборгованість у загальній сумі 63 025,60 гривень, яка складається із простроченого тіла кредиту в сумі 34 237,78 гривень, нарахованих на прострочений кредит відсотків згідно зі ст.625 ЦК України в сумі 7 361,75 гривень та пені в сумі 21 426,07 гривень.
У зв'язку із зазначеним позивач просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 22 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що позовні вимоги не доведені банком, що не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів саме 12.09.2011 року. Зазначає, що активація картки відповідачем та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. З виписки про рух коштів по рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги, а також скористався послугою «Миттєва розстрочка». Вважає, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви між банком і відповідачем було укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до запропонованих банком умов договору, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих коштів та нарахованих відсотків за ст.625 ЦК і пені. Вказує на безпідставність посилань суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявні: витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви; копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви, тобто суду надано конкретну редакцію спірних Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач, підписуючи анкету. Висновок суду, що заявлена у позові сума заборгованості стосується іншого укладеного з відповідачем кредитного договору, а не того, що має місце в даній справі, не відповідає наданим доказам та встановленим обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу в даній справі не подавався.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного письмового провадження без повідомлення учасників справи як малозначна.
Згідно з положеннями ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд у складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частинами першою - п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження укладення 12.09.2011 року договору кредиту та отримання за цим договором відповідачем кредитних коштів на умовах і в обсязі, що зазначені в позові, та наявності у нього заборгованості саме за даним договором, на який покликається позивач у своїй позовній заяві.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», яка 12.09.2011 підписана відповідачем ОСОБА_1 , вказано, що він підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і банком договір надання банківських послуг.
Тим же способом вказано підтвердження ознайомлення і згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та зобов'язання виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг і регулярно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті банку.
Відповідно до позовних вимог позивач заявляє до стягнення з відповідача за договором кредиту б/н від 12.09.2011 року 63025,60 грн кредитної заборгованості, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі - 34237,78 грн, заборгованості за відсотками відповідно до ст.625 ЦК - 7361,75 грн та пені в сумі 21 426,07 грн (а.с.13, 14).
На підтвердження цих вимог до позову банк надав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, розрахунок заборгованості, довідуи про видані картки та обсяг кредитного ліміту, виписку з рахунку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У позовній заяві позивач вказує про отримання відповідачем кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок без зазначення суми кредити, який збільшений згодом до 5100 грн. Проте, як встановлено судом першої інстанції, підписана відповідачем анкета-заява містить дані про кредитний ліміт у розмірі 1000 грн.
Також анкета-заява взагалі не передбачає істотних умов договору, а саме, даних про видачу кредитної картки, строку її дії, умов щодо процентної ставки і її нарахування, а також не передбачає відповідальності у вигляді пені за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, порядку нарахування.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги за кредитним договором б/н від 12.09.2011 р., посилався на витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою» та «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua і є, на його думку, частиною кредитного договору.
Додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та Правила мав на увазі і розумів відповідач, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, чи брав на себе викладені у них зобов'язання, позивачем суду не надано.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження конкретних запропонованих відповідачеві Умов та Правил надання банківських послуг, а тому висновок суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, є правильним.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Підписана відповідачем анкета-заява даних про істотні умови договору не містить, а із встановлених у справі обставин, що наведені вище, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді тіло кредиту (з огляду на розбіжності у визначенні його розміру), сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Такої ж правової позиції додержується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в частині вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, представник АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором.
Встановлено із доданих самим позивачем документів, що відповідач отримав та користувався лише однією кредитною карткою № № НОМЕР_1 від 06 жовтня 2014 року із терміном дії до 09/18. Дана обставина підтверджена наданою банком довідкою про видані кредитні картки і зміну умов кредитування. Про видані у 2011 році картки та користування кредитом банк доказів суду не надає.
Разом з тим, розрахунок заборгованості за договором від 12.09. 2011 року, доданий до позовної заяви, не підтверджує обставин, викладених у ній. Так, наданий банком розрахунок не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, що вказані банком. При цьому, розрахунок не свідчить, що відповідач користувався будь-якими кредитними коштами на підставі договору б/н від 12.09.2011 року, оскільки підтверджує операції лише починаючи з 28.11.2014 року, тобто через три роки після підписання анкети-заяви, із зазначенням відсутності заборгованості на початок терміну (а.с.5-9).
Судом обґрунтовано проаналізовано довідку без номера і дати, надану позивачем до позовної заяви, згідно з якою АТ КБ «Приватбанк» видав ОСОБА_1 кредитну картку № НОМЕР_1 із датою відкриття 06.10.2014 року, термін дії 09/18, зі змісту якої встановлено користування кредитними коштами за карткою, що не зазначена в анкеті-заяві.
Виписка по рахунку також не підтверджує отримання кредиту відповідно до анкети-заяви від 12.09. 2011 року, оскільки з неї вбачається, що перша дата операції за рахунками руху коштів - 28.11.2014 року за карткою № НОМЕР_1 , виданою 06.10.2014 року.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачем додано ряд документів, однак колегія суддів вважає, що вони також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Дані висновки суду також підтверджуються і письмовими поясненнями, надісланими представником позивача суду апеляційної інстанції. Як зазначає представник позивача, на підтвердження існування між сторонами кредитних правовідносин ще з 2011 року банком надано довідку про закриті рахунки. З відомостей даної довідки слідує, що 12.09.2011 р. на ім'я відповідача було відкрито кредитну картку «Універсальна», яка в подальшому була закрита 24.07.2014 р. Згодом, 28.11.2014 р. ОСОБА_1 була видана інша кредитна картка із номером НОМЕР_1 , яка на думку позивача, є предметом розгляду даної справи. На підтвердження даних доводів позивачем долучено скріншот з програмних комплексів банку із зазначенням дати і часу отримання картки та належного підтвердження виникнення кредитних правовідносин.
Так, згідно з наданою банком довідкою ОСОБА_1 було видано 12.09.2011 року картку Універсальну № НОМЕР_2 з кредитним лімітом 0,00 грн, яка закрита 24.07.2014 року, розрахункову картку № НОМЕР_3 , яка закрита 07.03.2017 року, та картку № НОМЕР_4 , яка закрита 24.10.2014 року. Проте, по жодній з них не надано підтверджень про їх використання відповідачем та наявність за ними боргу.
Наданий суду скріншот із зображенням ОСОБА_1 при отриманні картки в банку 28.11.2014 року також не свідчить про укладення 12.09.2011 року кредитного договору, за яким банк просить стягнути з відповідача нараховану заборгованість.
Отже, вказані довідки і витяг з рахунку та інші докази не є підтвердженням факту отримання відповідачем кредиту 12.09.2011 року, а свідчать про можливі взаємовідносини за іншими договорами, про які позивач не вказує суду та не просить стягнути борг за ними, а в позові покликається на договір від 12.09.2011 року, підтверджуючи його укладення видачею картки.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту договору.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 367- 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 грудня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 01 квітня 2021 року.
Головуючий
Судді