26 березня 2021 року Справа № 160/4465/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. перевіривши матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Малкової Марії Вікторівни про визнання дій протиправними та скасування постанови, -
25.03.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 64212879 від 21.01.2021 року видану приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Малковою Марією Вікторівною, на підставі виконавчого напису нотаріуса № 66312, виданого 05.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем про звернення стягнення на нерухоме майно.
Згідно із положеннями пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позов підписано особою, яка не має права її підписувати.
Відповідно частини 1 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Частиною 2 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно частини 1 та 2 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України, представником в суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка, відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Відповідно до частини 6 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
У відповідності до вимог частини 8 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Враховуючи викладене, сторона у справі має право на звернення до суду через представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.
Статтею 75 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріуси засвідчують вірність копії документа виданого громадянином, у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Положення наведених норм права дають підстави для висновку, що повноваження представника фізичної особи, можуть підтверджуватись нотаріально посвідченою довіреністю або її копією, засвідченою у порядку, встановленому Законом України "Про нотаріат", або іншому, передбачено чинним законодавством порядку.
Так, як вбачається зі змісту поданого адміністративного позову його підписано представником позивача - Власенко І.В., яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 25.02.2021 року, що зареєстрована в реєстрі за №185.
При цьому, долучена до адміністративного позову копія вищезазначеної довіреності не засвідчена у встановленому законом порядку відповідно до Закону України "Про нотаріат", або в іншому передбаченому законом порядку, а отже не є належним документом, що підтверджує право особи, яка підписала адміністративний позов, на вчинення такої дії.
Таким чином, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підписано особою-представником за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва позивача, а отже, яка не мала права його підписувати.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує стальність та єдність практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що у разі якщо повноваження представника визначені у довіреності, яка посвідчена нотаріально, належною копією такої довіреності може бути виключно нотаріально засвідчена копія такої довіреності.
Наведена правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.01.2018р. у справі № 490/11396/16-а (провадження №К/9901/970/18) та від 15.01.2019 р. у справі № 6/14-НМ (№К/9901/67269/18), від 03.07.2019 р. у справі № 820/148/18 (провадження № К/9901/17803/19) та у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 р. у справі №810/5119/18 (провадження № К/9901/6328/19).
Окрім того, суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Довіреність може бути видана як на укладення правочину, так і на здійснення інших юридично значимих дій. Довіреність є правочином і, як будь-який правочин, повинна відповідати всім вимогам, встановленим діючим законодавством до правочинів. Так, довіреність може бути видана тільки на виконання правомірних юридичних дій. Воля довірителя повинна відповідати його волевиявленню.
Отже, суд виходить з потреби перевірки саме наявності волевиявлення особи, що її видала.
Надана до суду незасвідчена ксерокопія довіреності, не може бути належним доказом дійсної волі особи, що її видала, на уповноваження іншої представляти її інтереси. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, засвідченої у визначеному законом порядку), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому довірителем. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво.
Застосування судом наведених норм процесуального права відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 05.06.2019р. у справі №9901/847/18, від 03.07.2019р. у справі №9901/936/18, від 02 липня 2020 року у справі №344/20706/18.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви з огляду на підписання її особою, повноваження якої не підтверджені на здійснення представництва, не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на судовий захист шляхом судового розгляду справи учасником справи особисто або через представника.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що дана позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст.ст. 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Малкової Марії Вікторівни про скасування постанови - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви, разом із позовною заявою та доданими до неї документами, надіслати особі, яка її подала.
У відповідності до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дня її складення через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.
Суддя С.І. Озерянська