65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про залишення позову без розгляду
"23" березня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/658/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П..
за участю представників:
від прокуратури: Бескровний М.О. - посвідчення,
від позивача: Дубчак Д.В. - самопредставництво,
від відповідача 1: адвокат Хоменко Я.І. - довіреність,
від відповідача 2: не з'явився,
від відповідача 3: адвокат Щелакова К.В. - ордер,
розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско» (вх. № 5203/21 від 24.02.2021р.) та клопотання Приватного підприємства «Атлант» (вх. № 5271/21 від 24.02.2021р.) про залишення позовної заяви без розгляду у справі №916/658/19
за позовом: заступника військового прокурора Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 0004022, e-mail: admou@mil.gov.ua)
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско» (65029, м. Одеса, вул. Новосельського, 40, код ЄДРПОУ 20971740, e-mail: 3239307565@mail.gov.ua);
2) Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» (65058, м. Одеса, вул. Армійська, 18; код ЄДРПОУ 24968798, e-mail: pvb-odessa@ukr.net);
3) Приватного підприємства «Атлант» (65029, м. Одеса, вул. Промислова, 37/2, код ЄДРПОУ 31258049, e-mail: logis1@ukr.net)
про визнання недійсним договору, витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію,
Заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско", Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" та Приватного підприємства "Атлант" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.11.2004р., зареєстрованого у реєстрі приватним нотаріусом Стукаленко Л.С. за №4138, укладеного між директором Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" від імені Міністерства оборони України та ТОВ "Баско"; витребування з незаконного володіння ТОВ "Баско" (ідентифікаційний код 20971740) та ПП "Атлант" (ідентифікаційний код 31258049) на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлових будівель складу прирейкового, а саме: будівлю контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", вагону літ. "Б1", будівлю складу №2 літ. "Д1", рампу літ. "І (В1)", під'їзний шлях ІІ, огорожу 1-9, мостіння ІІІ-ІV, загальною площею 1150,3 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 11214 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/2 (реєстраційний номер майна: 1084739651101 та 7920683), зокрема, шляхом виселення ТОВ «Баско» (ідентифікаційний код 20971740) та ПП "Атлант" (ідентифікаційний номер 31258049) з вказаних нежитлових приміщень; скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності ТОВ "Баско" (ідентифікаційний код 20971740) на 264/1000 (реєстраційний номер майна: 7920683, номер запису: 2984 в книзі: 83неж -74) та ПП "Атлант" (ідентифікаційний номер 31258049) на 736/1000 (реєстраційний номер майна: 1084739651101, номер запису: 17438616) нежитлових будівель складу прирейкового загальною площею 1150,3 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/2.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.04.2019р. позовну заяву заступника військового прокурора Південного регіону України залишено без руху після відкриття провадження у справі в порядку ч.11 ст.176 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.03.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу №916/658/19 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області у складі судді Рога Н.В. від 06.06.2019р. позовну заяву заступника військового прокурора Південного регіону України, подану в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, до ТОВ "Баско", ДП МОУ "Південьвійськбуд" та ПП "Атлант" про визнання недійсним договору, витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.226 ГПК України.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2020р. скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2019р. у справі №916/658/19, матеріали справи направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Ухвалою від 27.11.2020р. суддею Рога Н.В. заявлено самовідвід від розгляду справи №916/658/19 за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско", Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд", Приватного підприємства "Атлант" про визнання недійсним договору, витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію.
На підставі розпорядження керівника апарату суду №306 від 27.11.2020р. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2020р. для розгляду справи №916/658/19 визначено суддю Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.12.2020р. прийнято справу №916/658/19 до свого провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "17" грудня 2020 р. об 11:20 год.
Ухвалою суду від 04.12.2020р. виправлено описку у резолютивній частині ухвали суду від 01.12.2020р. по справі № 916/658/19, а саме, дату підготовчого засідання, в яке викликано учасників справи ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.12.2020р. зазначено як: «"17" грудня 2020р. о 09:30 год.».
17.12.2020р. у судовому засіданні по справі № 916/658/19 оголошено протокольну перерву, про що було відображено в протоколі судового засідання, до 12.01.2021р. о 12:20 год.
04.01.2021 року через канцелярію до Господарського суду Одеської області надійшла копія ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.12.2020 року по справі № 916/658/19 (вх. ГСОО № 10/21), відповідно до якої витребувано матеріали справи із Господарського суду Одеської області та/або Південно-західного апеляційного господарського суду у зв'язку з відкриттям касаційного провадження за касаційними скаргами ТОВ «Баско» та ПП «Атлант» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2020р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року провадження у справі № 916/658/19 зупинено до повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.
25.01.2021 року постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2020р. та ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.06.2019р. у справі № 916/658/19, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.02.2021р. провадження у справі №916/658/19 поновлено та призначено підготовче засідання на 25 лютого 2021 р. о 12:00 год.
25.02.2021 року у судовому засіданні по справі №916/658/19 проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та оголошено протокольно перерву, про що було відображено в протоколі судового засідання.
Між тим, 24.02.2021 року відповідачем у справі - ТОВ «Баско» до суду подано клопотання (вх. № 5203/21) про залишення без розгляду зазначеної позовної заяви заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ «Баско», ДП МОУ «Південьвійськбуд» та ПП «Атлант» .
В обґрунтування даного клопотання ТОВ «Баско» зазначає, що прокурор не дотримався встановленого в Закону України «Про прокуратуру» порядку та ухилився від покладених на нього Законом обов'язків. Військовий прокурор при подачі позову надав лист-повідомлення від 06.03.2019 року №05/3-1444 вих-19, що військовою прокуратурою буде пред'явлено позов в інтересах держави в особі Міноборони, проте доказів надсилання листа від 06.03.2019 року №05/3-1444 вих-19, не надав.
На думку ТОВ «Баско», у МОУ не було розумного строку для того щоб відреагувати на заяву прокуратури, оскільки питання щодо подачі позову прокурором було вирішене ще до повідомлення МОУ про це, ще 19 лютого 2019 року, під час сплати судового збору, а повідомлення Міноборони про необхідність захисту інтересів держави фактично одержане Міноборони 16 березня 2019 року.
Військовий прокурор, на переконання відповідача, не мав наміру надати МОУ можливість вчинити дії із самостійного захисту інтересів та звернутись до суду, тому ТОВ «Баско» вважає, що Військовим прокурором не обґрунтовано підстав звернення до суду в інтересах держави замість Міністерства оборони України, оскільки:
- прокурор не дочекався відповіді Міноборони на лист від 06.03.20 І9 року №05-3-1444 вих-19) та не надав Міністерству оборони України навіть теоретичної можливості та часу для здійснення перевірки виявлених ним фактів та відповідного реагування на них, подав позов 07.03.2019 року,
- лист прокурора від 06.03.2019 року №05-3-1444 вих-19 було одержано Міноборони 16 березня 2019 року, та після проходження резолюцій 18 березня 2019 року Міноборони збиралось вжити заходів щодо захисту інтересів Міноборони, однак позов уже перебував в провадженні Господарського суду.
Так, відповідач стверджує, що позов прокурора пред'явлено з порушенням порядку встановленого ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокурором не підтверджено бездіяльність Міноборони щодо захисту інтересів держави, що виключає можливість представництва інтересів прокурором.
ТОВ «Баско» також зазначило, що Військовий прокурор не надав доказів витребування у МОУ інформації чи відомо останньому про спірний договір та, якщо відомо, то з якого часу, чи оскаржувався МОУ спірний договір, у разі якщо ні, то чому не оскаржувався та чи притягався будь-хто до відповідальності за нездійснення захисту інтересів держави. Всі ці обставини, про які прокурор мав дізнатись до пред'явлення позову не були з'ясовані. Прокурор виявив. При цьому, прокурор стверджує, що Міноборони з 2004 року не вчиняло жодних дій з захисту держави та не зверталось до суду з позовом, тому у МОУ було достатньо часу для того, щоб відреагувати, на порушення інтересів держави.
Також, як вказує відповідач, у відзиві на касаційні скарги ТОВ «Баско» та ПП «Атлант» від 11.01.2021 року зазначено, що до Міноборони не доводилась інформація щодо незаконного відчуження майна ДП «Південьвійськбуд», а про ці обставини стало відомо лише з листа прокурора №05/3-1444вих19 та накладено резолюцію «...вжити заходів щодо захисту інтересів Міноборони». Таким чином, доводи прокурора, щодо виконання ним вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо бездіяльності Міноборони спростовуються поясненнями представника Міноборони.
Так, на думку ТОВ «Баско», розглядаючи клопотання про залишення позову без розгляду суд першої інстанції помилково залишив позов без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України оскільки Велика палата Верховного суду у справі у справі №912/2385/18 вказує: «З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).»
З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що наявні правові підстави для залишення позовної заяви заступника військового прокурора південного регіону України без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.
24.02.2021 року до суду надійшло клопотання ПП «Атлант» (вх. № 5271/21) про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.
Так, відповідач-3 вказує, що необхідність захисту прокурором інтересів держави у даній справі обґрунтована з боку позивача тим, що порушення порядку використання, відчуження майна державних підприємств Міністерства оборони України завдає шкоди економічним інтересам держави, водночас, у порушення вимог Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.12.2016 № 744, Міністерство оборони України заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави не здійснює, у зв'язку з чим на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» військовою прокуратурою повідомлено листом № 05/3-1444вих-19 від 06.03.2019 р. суб'єкт владних повноважень - Міністерство оборони України про необхідність представництва прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства оборони України, у формі звернення до суду з позовом та участі в його розгляді.
Проте, в судовому засіданні представник Міністерства оборони України зазначив, що до керівництва Міністерства оборони України не доводилася інформація щодо відчуження у 2004р. нерухомого державного майна, що належало на праві господарського відання ДП МОУ «Південьвійськбуд». Про зазначений факт Міністерству оборони України стало відомо лише після проведення військовою прокуратурою Південного регіону України відповідної перевірки та отримання повідомлення від 06.03.2019 року № 05-3-1444 вих-19 про звернення до суду з даним позовом. Міністерство не встигло вчинити дії щодо звернення до суду з відповідним позовом, бо вже 07.03 2019 року було підписано та спрямовано позов військовим прокурором до господарського суду, тому у Міністерства оборони не було достатнього часу на звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідач-3 також вважає, що недостатньо для прийняття позовної заяви до розгляду самого лише посилання в ній на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, оскільки у такому випадку прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.
Додатково ПП «Атлант» стверджує, що в обґрунтування, військовим прокурором при зверненні до суду зазначено, що порушується державний інтерес, втім не зазначено чому, на його думку, відчуження майна Міністерства оборони, за захистом якого він звертається з даною позовною заявою, порушує саме державний інтерес, а не інтерес державного органу - Міністерства оборони України як власника майна.
Крім того, прокурором не доведена бездіяльність Міністерства, також не доведена обізнаність Міністерства, до звернення прокурором до суду, щодо виявлених порушень інтересів держави.
Відтак, відповідач-3 вважає, що в матеріалах справи відсутні обставини та докази, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Міністерством оброни України, яке є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави; сам по собі факт не звернення Міністерства оброни України з позовом за вказаних обставин, не свідчить про неналежне виконання такими органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
18.03.2021 року Міністерством оборони України надано до суду заперечення (вх. №7607/21) проти клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, де позивач зазначає, що Міністерство оборони України надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фонді підприємств, утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), здійснює у межах повноважень інші функції управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України.
Міністерство оборони України має право в установленому порядку здійснювати захист своїх законних прав та інтересів у судах та інших юрисдикційних органах, також надає інформацію військовій прокуратурі за фактами порушень права державної власності на нерухоме майно, виявленими останньою.
Додатково позивач зауважив, що згода Міністерства оборони України ДП МОУ «Південьвійськбуд» на відчуження нерухомого державного майна не надавалася, будь-яких рішень про надання повноважень директору ДП МОУ «Південьвійськбуд» на укладення спірного договору від імені Міністерства оборони України не приймалося. До Міністерства оборони України не доводилася інформація щодо відчуження нерухомого державної майна, що належить на праві господарського відання ДП МОУ «Південьвійськбуд», на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 24.11.2004, до повідомлення військового прокурора від 06.03.2019 № 05/3-1444вих-19.
За твердженням МОУ, незаконне відчуження нерухомого державного майна за договором купівлі продажу від 24.11.2004р., на підставі якого об'єкти державної власності загальною площею 1 150,3 м2 вибули із державної власності, завдало майнової шкоди Державі та Міністерству оборони України, фактично позбавивши державу в особі Міністерства оборони України можливості володіти, користуватися та розпоряджатися таким об'єктами державної власності.
Прокурор за обставин необізнаності органу державної влади про незаконне вибуття державного нерухомого майна, на переконання позивача, не був позбавлений можливості для негайного подання даного позову після повідомлення 06.03.2019р. до Міністерства оборони України про порушення економічних інтересів держави та незаконне відчуження об'єктів державної власності, а обставина ненадання Міністерству оборони України розумного строку для самостійною звернення з позовом в такому випадку не може встановлюватися і доводитися, так як нерухоме майно незаконно вибуло із власності держави у 2004 році без відома та без згоди Міністерства оборони України, та подання позову до суду прокурором 07.03.2019 є невідкладним правовим заходом захисту державних інтересів.
Крім того, як вказує позивач, враховуючи значимість порушення інтересів держави, можливість подальшого відчуження майна площею 1 150,3 м2 на земельній ділянці загальною площею 11214 м2, прокурором невідкладно 07.03.2019р. подано позов, що не є порушенням вимог процесуального закону. При цьому Міністерство оборони України повністю підтримує вже поданий 07.03.2019 позов до ДП МОУ «Південьвійськбуд», ТОВ «Баско» та ПП «Атлант» та не вважає, що в цьому випадку має місце ненадання розумного строку для відповіді чи позбавлення можливості Міністерства оборони України самостійно подати позов.
Також, 19.03.2021 року до суду надійшли заперечення прокурора (вх. № 7716/21) проти клопотань відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду, відповідно до яких прокурор вважає безпідставними твердження відповідачів щодо відсутності підстав на представництво прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства оборони України у формі звернення до суду з позовом у справі № 916/658/19.
Прокурор стверджує, що незважаючи на відчуження ДП МОУ «Південьвійськбуд» спірного нерухомого майна всупереч актам цивільного законодавства ще в листопаді 2004 року, Міністерство оборони України контроль за його використанням не здійснювало. У той же час, за умови належного виконання покладених на позивача повноважень в сфері контролю за використанням та збереженням державного майна, останній повинен був знати про порушення інтересів держави відповідачами.
Також прокурор зазначає, що з метою з'ясування обставин відчуження ДП МОУ «Південьвійськбуд» державного нерухомого майна упродовж 2018 року прокуратурою направлялися відповідні запити до Міністерства оборони України, в ході належного опрацювання яких відомство мало дізнатися про порушення прав та інтересів держави зі сторони відповідачів, що могло б стати передумовою для захисту прав та інтересів держави шляхом самостійного подання позову зазначеним Міністерством.
Як наслідок, на порушення вимог «Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.12.2016 №744, Міністерством оборони України не здійснювалися заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави щодо нежитлових будівель складу прирейкового загальною площею 1 150,3 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/2.
Ураховуючи, що відчуження нерухомого державного майна, що належить на праві господарського відання ДП МОУ «Південьвійськбуд», завдало шкоди майновим правам держави в особі Міністерства оборони України, такі дії позивача були оцінені прокурором як бездіяльність, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для представництва останнім інтересів держави у формі звернення до суду з позовом у цій справі, що виключає можливість залишення позову прокурора без розгляду.
Щодо порушення інтересів держави прокурор звертає увагу, що порушення порядку використання, відчуження майна державних підприємств Міністерства оборони України впливає на рівень матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України, внаслідок чого порушуються інтереси держави щодо забезпечення національної безпеки українського суспільства та завдається шкода економічним інтересам держави, які в свою чергу можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами відповідних державних органів.
Дослідивши матеріали справи та докази, які надано прокурором та учасниками справи, враховуючи клопотання та пояснення, що були залучені прокурором та учасниками справи до матеріалів даної господарської справи за час її розгляду, а також на виконання висновків та вказівок, що викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2021р. у справі №916/658/19, господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, з огляду на наступне.
У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до Рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону, щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13.07.2005, у Висновку № 3 (2008) Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов'язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов'язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов'язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").
Також, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові від 05.12.2018 р. у справі № 923/129/17.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20, в межах якої також розглядався позов військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.
За умовами статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст. 3, 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №730 від 19.10.2016), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, надає пропозиції до Кабінету Міністрів України на передачу або реалізацію нерухомого військового майна, яке вивільнене та не планується для використання Збройними Силами України.
За таких обставин, беручи до уваги предмет позову у даній справі, господарський суд зауважує на тому, що Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тому саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у зв'язку з укладанням договору купівлі-продажу від 24.11.2004 року.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.
Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, суд дійшов висновку, що таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави тим, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, яким не вживались заходи спрямовані на захист інтересів держави.
Позовні вимоги Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України у даній справі направлено на визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.11.2004р., укладеного між ДП МОУ «Південьвійськбуд» від імені Міністерства оборони України та ТОВ «Баско» та витребування з незаконного володіння останнього та ПП «Атлант» на користь держави в особі МОУ нежитлових будівель складу прирейкового загальною площею 1150,3 м2, що знаходять за адресою: вул. Промислова, 37/2, м. Одеса.
Заявлені позовні вимоги Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України обґрунтовано тим, що вказаний договір суперечить вимогам чинного законодавства, укладено всупереч актам цивільного законодавства, якими визначено особливий порядок відчуження майна державних підприємств, а відтак спрямований на використання державної власності всупереч закону, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам та такий правочин може бути визнаний недійсним.
З матеріалів справи судом було встановлено, що Заступник військового прокурора Південного регіону України при поданні позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України посилався на ст. 131-1 Конституції України, на ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зазначаючи, що у випадках, передбачених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді та підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
За матеріалами справи судом, також, встановлено, що листом Військової прокуратури Південного регіону України від 06.03.2019р. вих. № 05/3-1444вих-19 Міністерство оборони України було повідомлено прокурором, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» військовою прокуратурою Південного регіону буде подано до Господарського суду Одеської області позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним договору, на підставі якого відбулось відчуження державного майна, витребування з незаконного володіння ТОВ «Баско» та ПП «Атлант» на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлових будівель, розташованих за адресою: вул. Промислова, 37/2, м. Одеса, та скасування державної реєстрації права власності вказаних суб'єктів господарювання на ці нежитлові будівлі загальною площею 1150,3 м2.
Так, у матеріалах позову наявна копія листа військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України до Міністерства оборони України за вих. № 05/3-1444вих-19 від 06.03.2019р., однак відсутні докази отримання копії такого листа Міністерством оборони України до звернення прокурора до суду.
Між тим, 07.03.2019р. прокуратурою складено відповідний позов за №05/3-1473вих-19, який надійшов до суду 13.03.2019р. (вх.№ ГСОО 675/19).
З урахуванням встановлених обставин судом за час розгляду даної справи, суд приходить до висновку, що розумних строків, які б надали можливості відповідному органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, прокурором дотримано не було, оскільки позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства оборони України складено наступного ж дня, після повідомлення в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», з поданням його до суду та реєстрації, при цьому, не наводячи причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та за відсутності належного повідомлення Міністерства оборони України про встановлені порушення інтересів держави, які б підлягали усуненню з боку позивача в межах розумного строку.
Отже, Міністерство оборони України було позбавлено можливості протягом розумного строку подати до суду позов, як то і перевірити обставини, зазначені прокурором у відповідному Повідомленні, що не надає можливості суду підтвердити достатність підстав для звернення до суду прокурором з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.
Крім того, у наданих письмових поясненнях прокурор зазначає, що з метою з'ясування обставин відчуження ДП МОУ «Південьвійськбуд» державного нерухомого майна упродовж 2018 року прокуратурою направлялись відповідні запити до МОУ, в ході належного опрацювання яких, Міністерство оборони України мало дізнатись про встановленні порушення.
Проте, додані прокурором лише разом із запереченнями на клопотання відповідачів, копії запитів та листів, зокрема лист Військової прокуратури Південного регіону України від 07.06.2018р. № 05/3-2666вих-18, лист ДП «Південьвійськбуд» від 17.07.2018р. № 222, лист Військової прокуратури Південного регіону України від 26.09.2018р. № 05/3-4454вих-18 на адресу Міністерства оборони України та лист МОУ від 22.10.2018р. № 11244вх-18, жодним чином не стосуються предмету розгляду справи № 916/658/19 та не свідчать про те, що позивач міг дізнатися про ймовірне порушення інтересів держави внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу, та невжиття компетентним органом позивачем протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останнього самостійно до господарського суду з позовом.
Більш того, позивач в ході розгляду вказаної справи неодноразово зазначав, що до Міністерства оборони України не доводилась інформація щодо відчуження нерухомого державного майна, що належить на праві господарського відання ДП МОУ «Південьвійськбуд» на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 24.11.2004р., до повідомлення військового прокурора від 06.03.2019р. № 05/3-1444вих-19.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази бездіяльності Міністерства оборони України щодо нездійснення чи неналежного здійснення ними захисту інтересів держави.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до господарського суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Суд також враховує, що з матеріалів справи вбачаються обставини недотримання прокурором обов'язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Адже наразі бездіяльність Міністерства оборони України не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень прокурора до позивача до подання позову з метою надання вказаному уповноваженому суб'єкту владних повноважень можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, водночас до позовної заяви додано лише повідомлення, адресоване МОУ від 06.03.2019р. № 05/3-1444вих-19, яким прокурор повідомив відповідний орган про звернення до суду від його імені.
Відтак, надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши обґрунтованість наведених військовою прокуратурою доводів в обґрунтування підстав для звернення з позовом у даній справі для захисту інтересів держави в особі позивача, суд дійшов висновку, що прокуратура в даному випадку не обґрунтувала підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України в суді.
При цьому, суд бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, згідно якого звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Суд ще раз зауважує, що право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження. При цьому, інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва. Саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не достатньо для встановлення судом правових підстав для представництва. Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.
Між тим, прокурором до господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів процесуального закону доказу на підтвердження усвідомленої пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України, яка би втілювалась у нездійсненні останнім захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Відповідно до п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та в постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/12285/18.
Таким чином, суд доходить висновку, що прокурором не дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та не доведено невжиття Міністерством оборони України жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, відтак і бездіяльності позивача, а отже не довів підстав для представництва МОУ при зверненні з цим позовом до суду.
Водночас суд зауважує, що у даній справі №916/658/19 прокурором не дотримано розумних строків, які надають можливість відповідному компетентному органу - позивачу у справі Міністерству оборони України звернутися до суду з позовом, або іншим чином зреагувати на виявлені прокурором порушення інтересів держави.
З урахуванням викладеного та зазначеного, з огляду на фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність прокуратурою невиконання або неналежного виконання позивачем - Міністерством оборони України своїх функцій щодо захисту прав і що Міністерство оборони України як юридична особа з повним обсягом прав процесуальної дієздатності не може чи не бажає здійснювати захист порушених інтересів та звертатись до суду з відповідним позовом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Враховуючи викладену норму та той факт, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор та те, що прокурор виконує субсидіарну роль, та не може вважатись альтернативним суб'єктом звернень до суду, а в позовній заяві не обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, суд приходить до висновку про залишення позову Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України без розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Беручи до уваги приписи п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та відсутність клопотання від платника судового збору, підстави для повернення судового збору цією ухвалою відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, п. 2 ч.1 ст.226, ст.ст. 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско» (вх. № 5203/21 від 24.02.2021р.) та клопотання Приватного підприємства «Атлант» (вх. № 5271/21 від 24.02.2021р.) про залишення позовної заяви без розгляду, подані у справі №916/658/19 - задовольнити.
2. Позовні вимоги Заступника військового прокурора Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 0004022) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баско» (65029, м. Одеса, вул. Новосельського, 40, код ЄДРПОУ 20971740), Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» (65058, м. Одеса, вул. Армійська, 18; код ЄДРПОУ 24968798) та Приватного підприємства «Атлант» (65029, м. Одеса, вул. Промислова, 37/2, код ЄДРПОУ 31258049) про визнання недійсним договору, витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію - залишити без розгляду.
Ухвала набрала законної сили 23.03.2021р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з дня її проголошення (підписання).
Повний текст ухвали складено 29.03.2021р.
Суддя О.В. Цісельський