"16" березня 2021 р.
м. Київ
Справа № 911/3336/20
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПII НОМЕР_3 )
за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" (08645, Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Ювілейна, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 30662397) в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору
про визнання недійсними заяви про передачу частки у статутному капіталі та договору про відступне,
за участю представників:
позивача: Лящовський В. Р. (ордер КР № 83224 від 11.01.2021);
відповідача-1: не з'явились;
відповідача-2: Козік О. А.;
третьої особи: Ковальчук В. В. (довіреність № 1 від 04.01.2021).
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 17.11.2020 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними заяви про передачу частки у статутному капіталі та договору про відступне.
В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» від 03.10.2012, посвідченого 03.10.2012 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області - Бобковим О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2399 він придбав у ОСОБА_2 25% відсотків статутного капіталу ТОВ «Агро-Дніпро».
При цьому, позивач стверджує, що згода на відчуження 25% статутного капіталу ТОВ ТОВ «Агро-Дніпро» (Товариство) була надана ОСОБА_2 рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом №3 від 28.09.2012.
Водночас, як зазначає позивач, 26.11.2019 ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ «Агро-Дніпро», реєстратора та учасників Товариства про визнання недійсними рішень загальних зборів скасування реєстраційних записів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсними правочинів, при цьому однією з вимог ОСОБА_4 є визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» від 03.10.2012 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Тобто ОСОБА_3 оспорює право позивача на частку у статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» (справа №911/2908/19), чим також порушує право позивача на участь у Товаристві.
До того ж позивач зауважує, що з матеріалів позовної заяви у справі №911/2908/19 він довідався, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , укладено договір про відступне від 09.10.2009 (Договір про відступне) та ОСОБА_2 09.10.2009 була подана заява про вихід з ТОВ «Агро-Дніпро», посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П., зареєстрована в реєстрі за №308 (Заява про вихід).
Між тим позивач зазначає, що Договором про відступне сторонами, зокрема, погоджено, що підставою для припинення зобов'язання за Договором позики, якій укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 25.12.2008, є передача ОСОБА_2 50% розміру частки у статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро», що дорівнює 200000,00 грн.
Також, зі змісту Заяви про вихід вбачається, що ОСОБА_2 виходячи зі складу ТОВ «Агро-Дніпро» відступає свою частку в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» громадянину України ОСОБА_3 з одночасною передачею йому всієї сукупності прав та обов'язків належних ОСОБА_2 як учаснику (засновнику) Товариства, а також частку в статутному капіталі Товариства , що складає 200000,00 грн.
Водночас, позивач стверджує, що зазначена частка ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» у розмірі 50% станом на 09.10.2009 не відповідала дійсності, позаяк, відповідно до судових рішень, які набрали законної сили, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агро-Дніпро» від 25.05.2007 та від 19.01.2008, якими розподілялись частки у статутному капіталі Товариства. Так, рішенням загальних зборів від 19.01.2008 ОСОБА_2 розподілено частку статутного капіталу ТОВ «Агро-Дніпро» у розмірі розмірі 50%, яке в подальшому визнане судом недійсним.
Отже, резюмуючи позивач наголошує, що Договір про відступне та Заява про вихід не могли бути спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, адже ОСОБА_2 не могла передати ОСОБА_3 частку в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» у розмірі 50% на тій підставі, що ОСОБА_2 не володіла часткою (не мала прав на частку) в статутному капіталі Товариства у розмірі 50%.
У зв'язку з цим, позивач просить суд визнати недійсним Договір про відступне від 09.10.2009, укладений 09.10.2009 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 09.10.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П., зареєстрований в реєстрі за №307 та визнати недійсною заяву ОСОБА_2 від 09.10.2009, засвідчену 09.10.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П., зареєстрований в реєстрі за №308.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.
Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву б/н від 25.11.2020 про усунення недоліків з поясненнями по суті наведених в ухвалі суду недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 11.01.2021. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Разом з тим, тією ж ухвалою, відповідно до положень ч. 2 ст. 50 ГПК України, судом залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", позаяк спір стосується реалізації та захисту корпоративних прав у даному товаристві.
11.01.2021 до суду від відповідача-1надійшов відзив на позовну заяву за підписом голови ФГ «Кондор Плюс» - Виштак С.Д.
Також 11.01.2021 до суду від ОСОБА_3 надійшло клопотання б/н від 08.01.2021 про відкладення розгляду справи та заява б/н від 08.01.2021 про наміри подати відзив на позовну заяву.
У підготовчому судовому засіданні 11.01.2021 судом залишено без розгляду поданий відповідачем-1 відзив на позовну заяву, позаяк останній підписаний головою Фермерського господарства "Кондор плюс", яка не є учасником справи. Також судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи справи у підготовчому засіданні на 25.01.2021.
18.01.2021 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, підписаний безпосередньо ОСОБА_2 , в якому остання, зокрема, зазначила, що оспорювані Договір та Заява не впливають на права та інтереси позивача, позаяк останні за його участю не складалися, при цьому як сам зміст Заяви, так і зміст Договору жодним чином не стосуються позивача, оскільки він не є стороною цих правочинів і вони не впливають на його майнові чи немайнові права чи зачіпають його інтереси. Крім того, відповідач-1 стверджує, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки став учасником Товариства з 2012 року, а за цей час мав право та можливість ознайомитись з усіма рішеннями та документами, що стосуються учасників Товариства їх часток у статутному капіталі та прав на них.
Також, тієї ж дати від відповідача-1 надійшло клопотання б/н від 17.01.2021 про долучення доказів та витребування доказів.
20.01.2021 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній, зокрема зазначає, що твердження позивача про порушення його прав є неправомірними, позаяк ОСОБА_1 не був учасником ТОВ «Агро-Дніпро» та не мав корпоративних прав у вказаному Товаристві, і як наслідок відсутні підстави вважати порушеними такі права через укладення спірного Договору про відступне та складання ОСОБА_2 заяви про вихід з Товариства. Відсутність порушення прав та інтересів позивача, є підставою для відмови у позові.
До суду 21.01.2021 від ТОВ «Агро Дніпро» надійшли пояснення щодо позову, в яких Товариство підтримує позовні вимоги в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що на момент укладення відповідачами Договору про відступне, ОСОБА_2 не володіла 50% частки статутного капіталу Товариства, а отже Договір про відступне та Заява про вихід з Товариства є неправомірними та як наслідок недійсними.
У підготовчому судовому засіданні 25.01.2021 судом, зокрема, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзиви до наступного судового засідання, запропонувано сторонам перевірити наявність у них статуту ТОВ "Агро-Дніпро", в редакції що діяла у період 2009 року, та надати його до наступного судового засідання або пояснення, в разі його відсутності. Також, судом відкладено розгляд питання щодо витребування доказів до наступного судового засідання, яке відбудеться 08.02.2021 (постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи).
27.01.2021 від третьої особи до суду надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
До суду від позивача 08.02.2021 надійшло заперечення б/н від 03.02.2021 проти клопотання відповідача-1 б/н від 17.01.2021 про долучення доказів та витребування доказів, а також надійшли пояснення б/н від 08.02.2021 щодо наявності статуту ТОВ «Агро-Дніпро» в редакції 2009 року, в якому заявник зазначив, що в нього відсутній вказаний статут.
Також, 08.02.2021 до суду від ТОВ «Агро-Дніпро» надійшли пояснення б/н від 08.02.2021 до ухвали ГСКО від 25.01.2021., у справі №911/3336/20, в якій останній зазначив, що не може надати статут в редакції 2009 року у зв'язку з відсутністю останнього. Разом з цими документами до суду від ТОВ «Агро-Дніпро» надійшли пояснення щодо відзиву ОСОБА_3 та відзиву ОСОБА_2
08.02.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2 , в якому позивач, зокрема, зазначив, що підставою для звернення 29.11.2019 ОСОБА_3 з позовом до ГСКО про визнання недійсним Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі позивачем від 03.10.2012 є саме Договір про відступне та Заява про вихід з Товариства від 09.10.2009 за якими, ОСОБА_3 вважає, що раніше йому було передано частку статутного капіталу к розмірі 50%, що безпосередньо порушує право позивача на участь у ТОВ «Агро-Дніпро». Також позивач стверджує, що ним не було пропущено строки позовної давності, оскільки він був не обізнаний про існування Договору про відступне та Заяви про вихід з Товариства, водночас строк перебігу позовної давності в порядку ч. 1 ст. 261 ЦК України почався з 23.09.2020, тобто з моменту ознайомлення з матеріалами справи №911/2908/19.
У підготовчому судовому засіданні 08.02.2021 відповідачам встановлено строк для надання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання. Разом з тим судом встановлено, що позивачем подано пояснення щодо відсутності статуту ТОВ "Агро-Дніпро", а отже, в суду відсутні підстави для витребування вказаного доказу за клопотанням відповідача-1 у третьої особи. Також, судом долучено до матеріалів справи копії статутів ТОВ «Агро-Дніпро» в редакції 2008 та 2010 року подані ОСОБА_3 та відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 22.02.2021.
18.02.2021 до суду від ТОВ «Агро-Дніпро» надійшла заява б/н від 18.02.2021 про ознайомлення з матеріалами справи.
22.02.2021 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 22.02.2021 про відкладення розгляду справи.
У підготовчому судовому засіданні 22.02.2021 судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача б/н від 22.02.2021 про відкладення розгляду справи та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.03.2021.
У судовому засіданні 09.03.2021 судом відкрито судове засідання з розгляду справи по суті, заслухано вступне слово учасників справи та оголошено перерву у судовому засіданні до 16.03.2021.
У судовому засіданні 16.03.2021 судом продовжено розгляд справи по суті, позивач підтримав позовні вимоги, відповідач-2 проти позову заперечував, відповідач-1 у судове засідання не з'явився, представник третьої особи підтримав позовні вимоги, судом ухвалено рішення у справі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
11.02.2000 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Дніпро». Відповідно до статуту ТОВ «Агро-Дніпро», в редакції від 19.01.2000, пунктів 1, 10 Установчого договору про створення ТОВ «Агро-Дніпро» засновниками (учасниками) товариства є: ОСОБА_5 , з часткою 33% статутного фонду; ОСОБА_6 , з часткою 34 % статутного фонду та ОСОБА_7 , з часткою 33 % статутного фонду.
22.08.2002 зареєстровано нову редакцію статуту ТОВ «Агро-Дніпро», в редакції від 04.06.2002, та нову редакцію установчого договору ТОВ «Агро-Дніпро», згідно умов яких учасниками товариства є: ОСОБА_5 , з часткою 24,2 % статутного фонду; ОСОБА_6 , з часткою 25% статутного фонду; ОСОБА_7 , з часткою 24,2 % статутного фонду та ОСОБА_2 , з часткою 26,6 % статутного фонду.
14.07.2005 зареєстровано зміни та доповнення до статуту ТОВ «Агро-Дніпро», в редакції від 14.01.2005, та зміни та доповнення до установчого договору ТОВ «Агро-Дніпро», згідно яких учасниками товариства є: ОСОБА_8 , з часткою 49,9% статутного фонду; ОСОБА_6 , з часткою 25% статутного фонду; ОСОБА_7 , з часткою 0,1% статутного фонду; та ОСОБА_2 , з часткою 25,0 % статутного фонду.
Загальними зборами учасників ТОВ «Агро-Дніпро», що відбулися 25.05.2007, що оформлено протоколом № 3 від 25.05.2007 було прийнято наступні рішення: По-першому питанню: «Виключити ОСОБА_8 із складу учасників ТОВ «Агро-Дніпро» та її частку розподілити між членами». По-другому питанню: «Передати частку статутного капіталу ТОВ «Агро-Дніпро», належну ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , згідно заяви з проханням включити його до складу учасників ТОВ «Агро-Дніпро». По-третьому питанню: «У зв'язку з вищенаведеним прийнято рішення про розподіл частки, належній ОСОБА_8 , що складає 49,9% в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» наступним чином: ОСОБА_2 - 18500, 00 грн (18,5%), ОСОБА_7 - 12900,00 грн (12, 9 %), ОСОБА_3 - 18500,00 грн (18,0 %). По-четвертому питанню: «Розподілити частки в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» наступним чином: ОСОБА_2 - 43500,00 грн (43,5 %), ОСОБА_7 - 13000,00 грн (13,0 %), ОСОБА_3 - 43500,00 грн (43,5 %). По-п'ятому питанню: «Учасники, керуючись Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України прийняли рішення про затвердження та викладення у новій редакції Статуту ТОВ «Агро-Дніпро» у зв'язку із зміною учасників товариства».
Відповідно до протоколу № 3 засідання загальних зборів учасників ТОВ «Агро-Дніпро» від 25.05.2007, у зборах взяли участь учасники товариства, які в сукупності володіють 50,1% голосів, зокрема, ОСОБА_2 - 25% голосів; ОСОБА_7 - 0,1% голосів; ОСОБА_6 - 25% голосів. ОСОБА_8 , яка володіє 49,9 % голосів, участі у зборах учасників ТОВ «Агро-Дніпро» не брала.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_3 набув прав учасника ТОВ «Агро-Дніпро» на підставі саме цього рішення загальних зборів учасників, у спосіб передачі на його користь частки учасника ОСОБА_6 з одночасним перерозподілом часток, у зв'язку з виключенням ОСОБА_8 .
Водночас, рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2009 у справі № К10/021-08/17 за позовом ОСОБА_8 до ТОВ «Агро-Дніпро» за участю третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Васильківської районної державної адміністрації Дехтяренка О.І. визнано недійсним рішення зборів учасників ТОВ «Агро-Дніпро», оформлене протоколом засідання загальних зборів учасників цього товариства від 25.05.2007 № 3.
За наслідками апеляційного та касаційного перегляду цієї справи рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2009 залишено без змін. Рішення суду набрало законної сили 23.09.2009.
З тексту рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2009 у справі № К10/021-08/17 та постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.09.2009 вбачається, що за наслідками дослідження факту вибуття, відчуження ОСОБА_6 своєї частки на користь ОСОБА_3 суд встановив, що рішенням загальних зборів від 25.05.2007 неправомірно з порушенням вимог закону виведено зі складу учасників товариства ОСОБА_6 та передано його частку статутного капіталу в розмірі 25% ОСОБА_3 . Судом надано оцінку як заяві ОСОБА_6 від 25.05.2007 так і його заяві від 21.09.2007, та суд дійшов висновку, що зборами рішення про вихід ОСОБА_6 не приймалося, але і відчуження його частки на користь ОСОБА_3 не відбулося через неможливість встановлення дійсної правової природи, вчиненого сторонами правочину та порушення прав ОСОБА_8 на реалізацію першочергового права на придбання частки, що відчужується.
Отже, за наслідками прийняття судом рішення від 15.06.2009 у справі № К10/021-08/17 ОСОБА_3 не є особою, що набула прав учасника ТОВ «Агро-Дніпро», а учасниками ТОВ «Агро-Дніпро» залишаються ОСОБА_8 , з часткою 49,9%, ОСОБА_6 , з часткою 25%, ОСОБА_7 , з часткою 0,1% та ОСОБА_2 , з часткою 25,0%.
Загальними зборами учасників «Агро-Дніпро», що відбулися 19.01.2008, що оформлено протоколом № 1 від 19.01.2008 задоволено заяву ОСОБА_7 про вихід зі складу учасників Товариства та розподілено його частку статутного капіталу, що становить 13% між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 6,5%; затверджено розмір часток в статутному капіталі наступним чином: ОСОБА_2 50000,00грн., що становить 50%, та ОСОБА_3 50000,00грн., що становить 50%, у зв'язку з чим затверджено нову редакцію Статуту ТОВ «Агро-Дніпро».
Зі змісту протоколу вбачається, що на зборах були присутні ОСОБА_2 - 43,5% голосів, ОСОБА_3 - 43,5 % голосів, ОСОБА_7 - 13% голосів.
Загальними зборами учасників ТОВ «Агро-Дніпро», що відбулися 22.01.2008, що оформлено протоколом № 2 збільшено статутний капітал товариства на 300000,00грн. та затверджено його в розмірі 400000,00грн.; затверджено частки учасників у статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» наступним чином: ОСОБА_2 200000,00грн., що становить 50%, та ОСОБА_3 200000,00грн., що становить 50%; у зв'язку із зміною статутного капіталу товариства затверджено нову редакцію Статуту ТОВ «Агро-Дніпро».
Зі змісту протоколу вбачається, що на зборах були присутні ОСОБА_2 - 50% голосів, ОСОБА_3 - 50% голосів.
Нова редакція Статуту ТОВ «Агро-Дніпро» зареєстрована Васильківською районною державною адміністрацією 13.02.2008.
09.10.2009 між ОСОБА_3 як кредитором та ОСОБА_2 як боржником укладено Договір про відступне, за яким, зокрема, у зв'язку з неможливістю виконання боржником грошового зобов'язання, (що вникло за Договором позики від 25.12.2008) щодо повернення кредиторові 909000,00 грн сторони дійшли згоди щодо припинення зобов'язання, що випливає із Договору позики, шляхом передачі боржником кредиторові відступного у вигляді частки в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро».
Зокрема, згідно п. 4 Договору про відступне розмір частки, що передається, становить 50% статутного капіталу, та складає 200000,00 гривень.
На виконання умов Договору про відступне, ОСОБА_2 , складено заяву про свій вихід зі складу учасників ТОВ «Агро-Дніпро» від 09.10.2009, з одночасною передачею ОСОБА_3 всієї сукупності прав та обов'язків учасника Товариства, а також частки в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» у розмірі 50%, що складає 200000,00 грн.
Так, основними підставами позовних вимог щодо визнання недійсними Договору про відставне та Заяви ОСОБА_2 , про вихід з ТОВ «Агро-Дніпро» позивач зазначає, як неможливість передачі ОСОБА_3 50% частки в статутному капіталі Товариства ОСОБА_2 , позаяк остання не володіла вказаною часткою (не мала прав на частку) в статутному капіталі Товариства в такому розмірі, а отже ОСОБА_3 не міг набути на підставі Договору про відступне та Заяви про вихід частку в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» у розмірі 50%.
При цьому, позивач в свою чергу набув статусу учасника ТОВ «Агро-Дніпро» на підставі Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» 03.10.2012 №2399, за яким ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 25% статутного фонду (капіталу) ТОВ «Агро-Дніпро».
Спірні правовідносини станом на дату їх виникнення регулюються відповідними положеннями Цивільного та Господарського кодексів України, а також Законом України «Про господарські товариства».
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу).
Згідно з положеннями ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на момент вчинення спірного Договору про відступне та подання Заяви про вихід з Товариства) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
При цьому відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття «відступлення» і «відчуження» є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.
Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.
Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10. 2019 у справі № 909/1294/15.
Між тим, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Судом встановлено, що Рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2010 у справі № К19/381-08 за позовом ОСОБА_8 до ТОВ «Агро-Дніпро» за участю третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Васильківської районної державної адміністрації визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агро-Дніпро», прийняті на зборах, що оформлені протоколами засідання загальних зборів учасників від 19.01.2008 № 1 та від 22.01.2008 № 2.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.04.2010 рішення господарського суду Київської області від 08.02.2010 у справі № К19/381-08 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2010 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.04.2010 скасовано, а рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2010 у справі № К19/381-08 залишено в силі. Отже рішення суду набрало законної сили 06.07.2010.
При цьому, у своєму рішенні від 08.02.2010 у справі № К19/381-08 Господарський суд Київської області встановив та зазначив, що на загальних зборах учасників ТОВ «Агро-Дніпро», що відбулися відповідно 19.01.2008 та 22.01.2008, ОСОБА_8 , яка володіє 49,9% голосів, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2009 по справі № К10/021-08/17, участі у зборах не брала, а присутні на вищевказаних зборах учасників товариства ОСОБА_3 - не є учасником товариства, а частка ОСОБА_2 - не відповідає дійсності, виходячи зі змісту рішення суду від 15.06.2009 по справі № К10/021-08/17. На зборах учасників ТОВ «Агро-Дніпро» були прийняті рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів та за відсутності повноважних учасників товариства, тобто рішення прийняті неповноважними зборами учасників. Оскаржуваним рішенням, оформленим протоколом №1 від 19.01.2008, неправомірно з порушенням вимог закону виведено зі складу учасників товариства ОСОБА_7 та розподілено його частку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який враховуючи рішення суду взагалі не є учасником товариства.
Відтак, з наведеного вбачається, що 06.07.2010 набуло законної сили рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2010 у справі № К19/381-08 яким визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агро-Дніпро», прийняті на зборах, що оформлені протоколами засідання загальних зборів учасників від 19.01.2008 № 1 та від 22.01.2008 № 2, на підставі саме яких ОСОБА_2 набула права власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» у розмірі 50%.
Вказане, дає підстави зробити висновки про те, що враховуючи преюдиційні аспекти наведених више рішень суду, на час укладення Договрору про відступне та складання Заяви про вихід з Товариства з подальшою передачею 50% статутного капіталу ТОВ «Агро-Дніпро» ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не мала права власності на вищевказану частку у статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро», проте мала право власності на частку в розмірі 25% статутного капіталу, а отже могла вільно володіти, користуватись та розпоряджуватись лише часткою у розмірі 25% статутного капіталу ТОВ «Агро-Дніпро».
При цьому суд зауважує на тому, що відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціальні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 924/848/18.
Отже, спираючись на судове рішення від 08.02.2010 у справі № К19/381-08, яке набрало законної сили, суд констатує, що Договір про відступне та як наслідок Заява про вихід з ТОВ «Агро-Дніпро», складені з порушенням норм чинного законодавства, а саме з тих підстав, що предметом Договору про відступне є майно (50% статутного капіталу ТОВ «Агро-Дніпро»), яке на момент укладення вказаного Договору у повному обсязі не належало відчужувачу ( ОСОБА_2 ).
З даних підстав суд констатує, що ОСОБА_2 мала законні підстави розпоряджатись лише часткою в розмірі 25% статутного капіталу товариства, а відтак правомочностей розпоряджатись додатково ще 25% статутного капіталу у останньої не було, а отже спірні Договір про відступлення та Заява про вихід в частині, що перевищує обсяг корпоративних прав ОСОБА_2 , підлягають визнанню недійсними, а саме в частині відступлення частини корпоративних прав, що на 25% перевищують обсяг корпоративних прав, що належали ОСОБА_2 з урахуванням наведених судових рішень.
Водночас, у матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, зареєстрований канцелярією суду 18.01.21 за вх.№1131/21, в якому на третій сторінці в першому абзаці міститься заява ОСОБА_2 про пропуск позивачем строку позовної давності, з вказівкою на те, що дана обставина є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши питання пропуску позивачем строків позовної давності для пред'явлення позову, зазначає про наступне.
Згідно з приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Проте, за змістом ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише у випадку встановлення судом наявності порушення відповідачем права особи, яка звернулась до суду з позовом; у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Позивач зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності, позаяк останній довідався про існування спірного Договору про відступне та Заяви про вихід з матеріалів справи №911/2908/19 в процесі ознайомлення з даними матеріалами справи, а отже, строк позовної давності розпочинається у останнього з 23.09.2020.
З огляду на це, суд зауважує, що змістом норми ст. 261 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Разом з тим, норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду 29.10.2014 у справі №6-152цс14)
Отже, як вказано вище, з положень статті 261 Цивільного кодексу України вбачається, що початок перебігу позовної давності пов'язаний не лише з днем, коли особа довідалася про порушення її права (чи особу порушника), але й з днем, коли вона могла довідатися про таке порушення. При цьому порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в наведеній правовій нормі, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Крім наведеного, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Отже, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/5349/18.
З матеріалів справи вбачається, що позивач набув статусу учасника ТОВ «Агро-Дніпро» 03.10.2012, уклавши Договір №2399 з ОСОБА_2 про придбання в останньої 25% статутного фонду (капіталу) ТОВ «Агро-Дніпро», тоді як спірний Договір про відступне та Заява про вихід з ТОВ «Агро-Дніпро» укладені 09.10.2009.
При цьому, позивач з моменту набуття статусу учасника ТОВ «Агро-Дніпро» (з 03.10.2012) мав всі достатні правові підстави для ознайомлення з усіма рішеннями та документами, що стосуються учасників товариства їх часток у статутному капіталі, а також підстав набуття прав на них.
Також, суд звертає увагу на те, що стосовно корпоративних прав у ТОВ «Агро-Дніпро» наявна велика кількість судових проваджень, що в свою чергу вказує на нестабільність корпоративного життя Товариства, а отже вказане є додатковою підставою для перевірки позивачем факту підставності корпоративних прав інших учасників товариства.
Так, вирішуючи питання про застосування строків позовної давності суд констатує, що позивач жодним чином не довів суду, що останній не мав можливості отримати відомості про правові підстави здійснення реєстраційних дій, що були проведені за рішенням Господарського суду Київської області у справі №К14/026-12 від 30.05.2012 та доказів того, що з моменту набуття прав учасника в жовтні 2012 року не мав можливості ознайомитись зі змістом даного рішення суду, яке станом на 03.10.2012 (день купівля частки) вже було таким, що набрало законної сили, та на підставі якого були внесені зміни до ЄДРПОУ 10.08.2012 щодо скасування реєстраційної дії про що є відповідний запис в реєстрі з посиланням на рішення суду, його номер та дату, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ здійсненим судом в процесі підготовки справи до розгляду.
Так, зі змісту рішення у справі №К14/26-12 від 30.05.2012 (копії якого також надані позивачем та третьою особою) вбачається, що на сторінці 7 даного рішення зазначено: « 05.11.2010 було проведено загальні збори учасників ТОВ «Агро-Дніпро» на яких був присутній ОСОБА_3 і на яких було вирішено задовольнити заяву про вихід із складу учасників товариства ОСОБА_2 на підставі договору про відступне про передачу частки в статутному капіталі Товариства, що становить 50% у розмірі 200000,00 грн на користь учасника Товаритсва Козіка О.А.».
Наведене вказує на те, що реалізуючи своє право, учасника ТОВ «Агро-Дніпро» позивач вже з жовтня 2012 року (враховуючи, що касаційний перегляд рішення завершився 17.10.2012) міг знати про існування оспорюваного Договору та Заяви, реалізувавши своє право на ознайомлення з діяльністю Товариства, позаяк інформація про спірні документи знаходилась в судовому рішенні, яке безпосередньо стосується діяльності учасників Товариства та реалізації ними своїх корпоративних прав, мало вплив на набуття корпоративних прав позивача та знаходилось у вільному доступі в Єдиному реєстрі судових рішень, а саме товариство було безпосереднім учасником судового процесу.
Відтак, позивачем не доведено суду об'єктивності причин пропуску строків позовної давності, у зв'язку з неподанням останнім доказів, які б безпосередньо вказували на відсутність об'єктивної можливості бути обізнаним та наявністості реальних перешкод для отримання інформації позивачем про існування рішення у справі від 30.05.2012 №К14/026-12, а відтак і Договору про відступне та Заяви про вихід починаючи з жовтня 2012 і по 2020 рік.
Отже, суд встановивши, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з даним позовом, не знаходить підстав для поновлення останнього з підстав викладених вище та вважає за доцільне застосувати положення ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав тривалого пропуску строків позовної давності.
Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, судові витрати зі сплати судового збору, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2021.
Суддя А.Ф. Черногуз