Справа № 947/9873/21
Провадження № 1-кс/947/4246/21
31.03.2021 року
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №12021163510000114 від 04.03.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,
Як вбачається з клопотання, 03.03.2021до чергової частини відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області звернулась ОСОБА_5 заявою щодо вжиття заходів не невстановлених осіб, які шахрайським шляхом заволоділи її нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Допитана потерпіла ОСОБА_5 показала, що є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі- продажу від 15.12.2010 року між ОСОБА_6 і нею, та нотаріально посвідченого договору дарування від 19.11.2014 року між ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_8 та нею.
03.03.2021 у своєї квартирі вона виявила невідому особу, а саме громадянина Російської Федерації ОСОБА_9 , 1970 року народження, який заявив, що є власником квартири на підставі договору купівлі-продажу між ТОВ «Айсен Доменік Компані» від якого діяв ОСОБА_10 , та ОСОБА_11 , який діяв від імені ОСОБА_9 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , та зареєстрований 22.07.2019 року у реєстрі за № 742.
Як вказано у договорі купівлі-продажу від 22.07.2019 року, квартира АДРЕСА_1 належить ТОВ «Айсен Доменік Компані» на підставі Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 18.02.2019 року за реєстровим № 1205, № 1206, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами № 156501128 та № 156501215, виданими КП «Юридичний департамент реєстрацій» Одеської області 15.02.2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 505702451101, номер запису про право власності: 30320514 та 30320554.
Потерпіла ОСОБА_5 заявила, що вона квартиру нікому не передавала, та не продавала, ніякого відношення до ТОВ «Айсен Доменік Компані» вона не має, та ніяких документів з посадовими особами цього підприємства не підписувала.
30.03.2021 року до слідчого поступила заява потерпілої ОСОБА_5 , яка заявила, що в результаті шахрайських дій, невідомі особи заволоділи її квартирою АДРЕСА_1 , чим спричинили матеріальний збиток в сумі 1.700.000,0 грн, та вона просить накласти арешт на вказану квартиру.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 250573339 від 30.03.2021 року, власниками квартири АДРЕСА_1 ,загальною площею 43,2 квадратних метрів, ідентифікаційний номер об'єкта № НОМЕР_1 , є ОСОБА_14 .
Слідчий в судове засідання не з'явився надавши до суду заяву про розгляд клопотання в його відсутність.
Вивчивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.
Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна належним чином не обґрунтовано наявність підстав та необхідності в дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.
Зокрема, згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Як вбачається матеріалів клопотання, слідчий посилається на те, що з метою недопущення псування, перетворення, відчуження майна, яке є об'єктом, предметом та знаряддям кримінального правопорушення, задля виконання завдання та дотримання загальних засад кримінального провадження, виявлення та фіксації слідів вчинення кримінального правопорушення за допомогою проведення відповідних судових криміналістичних експертиз, з метою забезпечення збереження речових доказів, які можуть бути використані для встановлення об'єктивної істини у вказаному кримінальному провадження, а також те, що є достатні підстави вважати що зазначені земельні ділянки набуті кримінально протиправним шляхом, внаслідок виготовлення завідомо підроблених документів, мають суттєве значення для подальшого розслідування вказаного кримінального провадження та з метою недопущення подальшого відчуження земельних ділянок і забезпечення цивільного позову необхідно накласти арешт.
Водночас, з тексту клопотання встановлено, що слідчий просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Ні в клопотанні, ні в доданих до клопотання матеріалах, слідчим жодним чином не обґрунтовується можливість досягнення завдань застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Крім того, зазначений у клопотанні об'єкт нерухомості не визнаний слідчим речовим доказом, тобто зазначений об'єкт нерухомого майна не відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України, як доказ у кримінальному провадженні, тобто який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
В судовому засіданні також не доведено, що на теперішній час існує загроза можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення або відчуження зазначеного в клопотанні слідчого нерухомого майна.
Відтак, оскільки за винятком викладених у даному клопотанні фактичних обставин даного кримінального провадження таке клопотання містить відповідні норми законодавства, якими регламентується порядок та підстави накладення арешту майна, між тим останнє не містить належного обґрунтування, яке б давало підстави для висновку про відповідність вилученого майна категорії речових доказів, а також яке б свідчило про наявність необхідності в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що вказане клопотання підлягає поверненню прокурору.
За таких обставин та враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя
Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №12021163510000114 від 04.03.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1