Постанова
Іменем України
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 607/13901/13-ц
провадження № 61-4977св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомПублічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Парандюк Т.С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило звернути стягнення на предмет застави за договором застави від 24 листопада 2009 року № 6609Z29 заставною вартістю 3 000,00 грн, а саме: належну ОСОБА_1 частку в статутному фонді Приватного підприємства «Продекспорт» (далі - ПП «Продекспорт») в розмірі 60 %, належну ОСОБА_2 частку в статутному фонді ПП «Продекспорт» в розмірі 30 %, належну ОСОБА_3 частку в статутному фонді ПП «Продекспорт» в розмірі 10 %.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 06 листопада 2013 року позов задовольнив. В рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою від 13 липня 2005 року № 18105К15/2102, кредитною угодою від 13 липня 2005 року № 6605К48, кредитним договором від 19 липня 2006 року № 6606К35, кредитним договором від 27 липня 2006 року № 6606К38, кредитним договором від 06 вересня 2006 року № 6606К44, кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 6607К23, кредитним договором від 01 червня 2009 року № 6609К5, кредитним договором від 01 липня 2009 року № 6609К9 в загальній сумі 197 504 593,91 грн звернув стягнення на предмет застави за договором застави від 24 листопада 2009 року № 6609Z29 заставною вартістю 3 000,00 грн, а саме на: належну ОСОБА_1 частку в статутному фонді ПП «Продекспорт'в розмірі 60 %, належну ОСОБА_2 частку в статутному фонді ПП «Продекспорт» в розмірі 30 %, належну ОСОБА_3 частку в статутному фонді ПП «Продекспорт» в розмірі 10 %.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ПП «Продекспорт» не виконало своїх зобов'язань перед кредитором (заставодержателем).
У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 03 грудня 2019 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що апеляційну скаргу подано після спливу встановленого частиною другою статті 358 ЦПК України присічного річного строку з дня складення повного тексту судового рішення, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, а справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності доказів належного повідомлення ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи. Крім того, в матеріалах справи немає доказів отримання ОСОБА_3 копії рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року, а тому апеляційний суд зобов'язаний був відкрити апеляційне провадження та розглянути апеляційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агро-Продукт» на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2020 року та витребувано цивільну справу № 607/13901/13-ц з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
26 жовтня 2020 року справа № 607/13901/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 05 листопада 2013 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про проведення розгляду цієї справи без його участі, у якій зазначив, що з врахуванням пояснень від 04 листопада 2013 року в повному обсязі визнає позовні вимоги ПАТ «Укрексімбанк», та просив ухвалити рішення по суті справи та звернути стягнення на предмет застави за договором застави від 24 листопада 2009 року № 6609Z29, а саме належну йому частку у статутному фонді ПП «Продекспорт» в розмірі 10 % статутного фонду.
06 листопада 2013 року суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову.
06 грудня 2013 року ОСОБА_3 та інші відповідачі подали до суду заяви про відстрочення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 листопада 2013 року на термін до 25 листопада 2014 року.
31 грудня 2013 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд заяви про відстрочення виконання рішення суду без його участі, заявлені вимоги підтримував повністю. При поданні цієї заяви секретар судового засідання Тернопільського міськрайонного суду встановив особу заявника, що підтверджується його паспортними даними та підписом секретаря.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31 грудня 2013 року заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відстрочення виконання рішення суду задоволено. Відстрочено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 листопада 2013 року у цій справі до 24 листопада 2014 року.
15 січня 2015 року ОСОБА_3 та інші відповідачі знову подали до суду заяви про відстрочку виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 листопада 2013 року на термін до 25 жовтня 2015 року (включно).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відстрочення виконання рішення суду задоволено. Відстрочено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року у цій справі до 25 жовтня 2015 року.
29 листопада 2019 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Правилами частин другої - третьої статті 354 ЦПК України передбачені як умови, за яких пропущений строк на апеляційне оскарження може бути поновлено, так і обмеження у застосуванні цих правил, тобто випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо при цьому не завдається шкоди самій суті права і переслідується легітимна мета за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами вимоги щодо строків оскарження судових рішень.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм в тому числі і процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначав, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства, які призначені для належного відправлення правосуддя та забезпечення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського Суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, пункт 47)).
У цій справі апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 був повідомлений про розгляд цієї справи, що підтверджується його заявою про розгляд справи без його участі від 05 листопада 2013 року, і йому стало відомо про ухвалене рішення мінімум з 06 грудня 2013 року, про що свідчить подана ним заява про відстрочення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 листопада 2013 року.
Встановивши, що позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, і немає виключних обставин, які надавали б йому можливість оскаржити це рішення поза межами річного строку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Ураховуючи наведене, аргументи касаційної скарги про наявність поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції на увагу не заслуговують.
Інші доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваної ухвали висновків апеляційного суду, що відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності, не спростовують, на законність судового рішення не впливають, оскільки судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
В. С. Жданова
Є. В. Коротенко