30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 160/5326/20
адміністративне провадження № К/9901/7295/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року
у справі №160/5326/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення відповідача про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, в тому числі, якщо воно було прийнято, але не передано позивачу;
визнати дії відповідача по невиплаті пенсії позивачу на визначений нею банківський рахунок протиправними та дискримінаційними;
визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01 лютого 2020 року протиправною та дискримінаційною;
зобов'язати відповідача виплатити на визначений позивачем банківський рахунок усі недоотримані позивачем пенсійні виплати, з урахуванням усіх підвищень з 01 лютого 2020 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивача, починаючи з 01 лютого 2020 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу на банківський рахунок довічно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
26 лютого 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі №814/2836/15.
Вказана касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції 02 березня 2021 року. Суддя-доповідач Желєзний І.В. перебував на лікарняному з 22 березня 2021 року по 26 березня 2021 року.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження у якому зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено в порядку письмового провадження та отримано 12 лютого 2021 року. При цьому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 15 лютого 2021 року
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки скаржник звернувся з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження Суд зазначає таке.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав, визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Водночас, звертаючись з даною касаційною скаргою та оскаржуючи судове рішення, яке прийняте за правилами спрощеного провадження, представник позивача не вказує у скарзі виняткові обставини, що передбачені пунктом 2 частини п'ятою цієї статті, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/4156/16, від 08 грудня 2020 року у справі № 320/5443/19, від 09 грудня 2020 року у справі № 640/14206/19.
В касаційній скарзі представник позивача посилається на те, що оскаржувані судові рішення не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 757/12134/14-а, від 17 липня 2018 року у справі №211/1789/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, від 08 серпня 2019 року у справі № 426/7157/16-а, від 12 березня 2019 року у справі №441/1239/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №160/7699/18, від 31 жовтня 2019 року у справі №208/3325/17, від 05 лютого 2019 року у справі № 501/28/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 757/12134/14-а, від 17 липня 2018 року у справі № 211/1789/17, від 18 вересня 2018 року у справі №522/535/17, від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, від 08 серпня 2019 року у справі № 426/7157/16-а, від 12 березня 2019 року у справі № 441/1239/17, в яких зазначено, що заяву з приводу призначення та поновлення пенсії може бути подано як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на вищезазначені правові позиції Верховного Суду, оскільки такі стосуються оцінки судом інших фактичних обставин справи та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Так в оскаржуваних судових рішеннях не заперечується можливості подання заяви про призначення/перерахунок пенсії особисто позивачкою або її уповноваженим представником.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні, й такі обставини не встановлені Верховним Судом з поданих матеріалів касаційної скарги, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст. ст. 328, 333, 359 КАС України,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №160/5326/20.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №160/5326/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко