30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 400/3917/19
адміністративне провадження № К/9901/7696/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2
на додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року
у справі №400/3917/19
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до Вознесенської міської ради
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
12 листопада 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Вознесенської міської ради, в якому просили визнати протиправною бездіяльність, яка полягає в ухиленні від прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із категорії земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням 03.05 для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування та зобов'язати затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із категорії земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням 03.05 для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування та передати її їм в оренду строком на 5 років пропорційно розміру часток у праві спільної часткової власності на нерухоме майно.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою визнано протиправною бездіяльність Вознесенської міської ради, яка полягає в ухиленні від прийняття рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 05 грудня 2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із категорії земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням 03.05 для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування та зобов'язано Вознесенську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 05 грудня 2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», з урахуванням висновків суду. Стягнуто з Вознесенської міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 2029,60 грн.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на їх користь витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.
Додатковою постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року стягнуто з Вознесенської міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 2000,00 грн.
01 березня 2021 року позивачами направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №400/3917/19.
Вказана касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції 05 березня 2021 року. Суддя-доповідач Желєзний І.В. перебував на лікарняному з 22 березня 2021 року по 26 березня 2021 року.
В касаційній скарзі наявне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження у якому зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції отримано 02 лютого 2021 року. При цьому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 29 січня 2021 року
Відповідно до ч. 2 ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки скаржники звернулися з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом питання розподілу судових витрат суд розв'язує у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Одночасно КАС України передбачені випадки, коли суд може розв'язати питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме:
1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (ч. 3 ст.143 КАС України);
2) у разі постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (ч. 6 ст. 143 КАС України);
3) якщо це питання не було розв'язане (п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України).
У даній справі суд ухвалив додаткове рішення в порядку, визначеному ст. 252 цього Кодексу.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, то, відповідно, порядок його оскарження є таким, як і для рішення по суті.
Отже, у процесі розв'язання питання про можливість відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на додаткове судове рішення вирішальним є надання оцінки можливості касаційного оскарження постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи.
В касаційній скарзі скаржники посилаються на те, що ця справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пп. «а», «в» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить значний суспільний інтерес.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. А посилання скаржника на існування обставин визначених пп. «в» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України має загальний характер та притаманне кожній аналогічній справі.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пп. «а» - «г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржників на правові позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду висловлені у постановах від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, від 24 грудня 2019 року у справі №926/1795/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 06 жовтня 2020 року у справі №922/376/20, від 11 грудня 2020 року у справі №911/4242/15, від 11 лютого 2021 року у справі №520/9115/19, оскільки питання щодо стягнення судових витрат у кожному випадку підлягає індивідуальному вирішенню із врахуванням критерію співмірності до обсягу виконаних робіт та складності справи.
Крім того позивачі зазначають про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 01 липня 2020 року у справі №160/608/19, від 07 вересня 2020 року у справі №500/2236/19, від 30 листопада 2020 року у справі №620/1885/20.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені ч. 5 ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовано у касаційній скарзі, а тому відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №400/3917/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк