30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 824/94/20-а
адміністративне провадження № К/9901/8597/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №824/94/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Чернівецькій області "Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії" від 09 грудня 2019 року № 1508;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Чернівецькій області "Про застосування дисциплінарного стягнення" від 18 грудня 2019 року № 785;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Чернівецькій області "По особовому складу" від 24 грудня 2019 року № 210 о/с;
- поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на публічній службі у Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області на посаді заступника начальника відділу методичного та інформаційно-технічного забезпечення, супроводження та розвитку інформаційних систем і баз даних управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Чернівецькій області з дня вирішення спору судом по суті;
- стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з розрахунку 476,69 грн за один календарний день вимушеного прогулу до часу ухвалення рішення судом про поновлення на роботі (публічній службі).
- рішення в частині присудження середнього заробітку (грошового утримання) у межах суми стягнення за один місяць 14777,39 грн допустити до негайного виконання.
11 червня 2020 року рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 18 грудня 2019 року № 785 "Про застосування дисциплінарного стягнення" в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 24 грудня 2019 року № 210 о/с "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) статті 77 Закону України "Про національну поліцію" підполковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника відділу методичного та інформаційно-технічного забезпечення, супроводження та розвитку інформаційних систем і баз даних управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Чернівецькій області з 24 грудня 2019 року
Поновлено підполковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника відділу методичного та інформаційно-технічного забезпечення, супроводження та розвитку інформаційних систем і баз даних управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Чернівецькій області з 25 грудня 2019 року
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 11 червня 2020 року в сумі 45 824,58 грн.
06 липня 2020 року додатковим рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року, частково задоволено заяву ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10750,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
10 грудня 2020 року постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року, додаткове рішення від 06 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року. Прийнято постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
На вказану постанову суду апеляційної інстанції від 10 грудня 2020 року позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 12 березня 2021 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне.
В касаційній скарзі позивач посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), як на підстави касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не були враховані висновки Верховного Суду, висловлені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі №521/2816/15-ц, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 01 червня 2016 року у справі 336/694/15ц та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №754/9100/14ц.
Проте, слід зазначити, що ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В. від 03 лютого 2021 року перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду та аналізуючи зміст зазначених постанов Верховного Суду, судом касаційної інстанції встановлено, що у вказаних скаржником судових рішення аналізувалося питання поновлення строку на апеляційне оскарження, в яких суди прийшли до висновку, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга позивача зводиться лише до безпідставного, на думку скаржника, поновленням Сьомим апеляційним адміністративним судом, відповідачу строку на апеляційне оскарження.
Обґрунтування скаржника про безпідставне поновлення судом апеляційної інстанції відповідача строку на апеляційне оскарження, може бути оцінене судом касаційної інстанції при розгляді справи по суті, тому для можливості відкриття касаційного провадження, скаржнику необхідно навести підстави касаційного оскарження судових рішень, які стосуються саме предмету позову.
У цій касаційній скарзі позивач посилається на ті ж доводи та підстави касаційного оскарження судового рішення, яким вже надавалася оцінка Верховним Судом в ухвалі від 03 лютого 2021 року, а отже заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуто судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, у касаційній скарзі позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Подана касаційна скарга відповідача містить виклад обставини справи, цитати нормативних актів, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження, а тому не викладення у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням позивачем у касацій скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме позивач не навів підстави касаційного оскарження судових рішень, які стосуються саме предмету позову по суті вимог. Також не вказано яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №824/94/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про поновлення на посаді - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова