29 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/1476/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Бакуліна С.В., Стратієнко Л.В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області
(суддя - Шевчук Н.Г.)
від 13.08.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий -Попікова О.В., судді Демидова А.М., Євсіков О.О.)
від 25.01.2021
у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Васильківтепломережа"
про стягнення 1 584 178,97 грн,
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.08.2020 у справі № 911/1476/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 697 230,21 грн основного боргу, 260 653,64 грн пені, 151 534,10 грн 3% річних, 214 107,38 грн інфляційних втрат, 23 762,69 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% - до 260 653,64 грн.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суди брали до уваги таке:
- ступінь виконання відповідачем грошових зобов'язань (систематичне погашення заборгованості);
- майновий стан сторін;
- відсутність доказів погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності або ж понесених позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором;
- відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання та обставин того, що відповідач не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/ організаціями, при цьому, здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію;
- стягнення пені та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань не є основним доходом НАК "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних (у розмірі 151 534,10 грн) та інфляційних втрат (у розмірі 214 107,38 грн);
- необхідність реального виконання судового рішення.
22.02.2021 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 911/1476/20. Просить скасувати ці судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 260 653,64 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі АТ "НАК "Нафтогаз України" визначає підставою касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судами норм матеріального права: статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Скаржник також вказує, що питання порядку та підстав для зменшення судами пені має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, а також має виняткове значення для учасника справи, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників ринку.
Верховний Суд зауважує, що застосування судом норм права без урахування висновків про їх застосування, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14 не може бути підставою для касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог процесуального закону. Такою підставою згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі щодо неврахування судами майнового стану позивача, зокрема, податкового боргу, оскільки вони стосуються не підстав неправильного застосування судами норм матеріального права, а фактично є незгодою з висновками судів, які зроблені у справі, що переглядається, відповідно до встановлених конкретних обставин справи, що формують зміст спірних правовідносин. Водночас, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, вирішення цих питань не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Крім того, Верховний Суд не погоджується з твердженням скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції у подібних правовідносинах висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, оскільки у цій справі суди попередніх інстанцій відмовили у зменшенні пені на 90% у зв'язку з тим, що у даному випадку суд врахував, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з'ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, Верховний Суд зазначив, що суди дійшли правомірного висновку про те, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини у справах № 908/1453/14 та № 911/1476/20 відрізняються та не є подібними, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для застосування висновку Верховного Суду у справі № 908/1453/14.
Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що питання порядку та підстав для зменшення судами пені має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, беручи до уваги сформовану сталу практику суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме - у спорах про стягнення заборгованості з комунальних підприємств за поставлений природний газ (у постановах Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 914/1888/19, від 24.09.2020 у справі № 24.09.2020, від 05.03.2020 у справі № 902/484/19, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 23.10.2019 у справі № 917/943/18, від 29.10.2019 у справі № 904/5405/18, від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18, від 03.10.2019 у справі № 904/4285/18, від 10.10.2019 у справі № 909/636/16, від 05.08.2019 у справі № 916/2292/18, від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18, від 03.05.2018 у справі № 910/23417/16 з урахуванням фактичних обставин у кожній справі).
Зокрема, Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд також дійшов висновку, що застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).
Також Верховний Суд вважає, що твердження скаржника про виняткове значення справи не містять достатнього обґрунтування, з якого можна зробити такий висновок.
Незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про винятковість справи для скаржника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1,4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у справі № 911/1476/20 відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 233 Господарського кодексу України та 551, 625 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і підстави для відступлення від цих висновків у межах цієї справи відсутні, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись нормами статті 234, пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/1476/20 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021.
2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий І. Кондратова
Судді С. Бакуліна
Л. Стратієнко