нп 2/490/721/2021 Справа № 490/66/20
Центральний районний суд м. Миколаєва
12 березня 2021 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:
Головуючого судді Гуденко О.А.,
при секретарі Дудник Г.С.,
за участю представника позивачки -адвоката Константиновської Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи - Центральний відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Головне управління пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
10.01.2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23.11.2017 р. приватним нотаріусом КМНО Швець Р.О., зареєстрованого в реєстрі за №22424 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в сумі 13319,49 грн., витрати пов'язані з вчиненням нотаріального напису у сумі 1800,00 грн., стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача усі кошти, що були перераховані Центральним ВДВС м. Миколаїв у період з липня 2017 р. по грудень 2019 р. в рамках ВП №53889721 та ВП №56168510 та стягнути з Центрального ВДВС на користь позивача грошові суми виконавчого збору та кошти на проведення виконавчих дій утримані з неї у період липня 2017 р. по грудень 2019 р. в рамках ВП №53889721 та ВП №56168510. В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що у липні 2019 р. отримала пенсію в меншому розмірі ніж зазвичай, і звернулася з роз'ясненнями до управління ПФУ, де дізналася про виконавче провадження про звернення стягнення з неї на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у сумі 13319,49 грн. за виконавчим написом №22424 від 23.11.2017 р. Вважає, що виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог чинного законодавства. Також зазначив, що сплинув строк позовної давності, оскільки кредит видано 23.05.2013 р., і не проведено жодного платежу станом на жовтень 2017 р. Крім того, у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій, процентів та комісії, зазначені у написі, є безспірними, у зв'язку з чим, не погоджується із вищезазначеним виконавчим написом, вважає його вчинено із порушенням вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 11.01.2020 року відкрито провадження по справі та ухвалено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Представник позивачки - адвокат Константиновська Н.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Відповідач надав суду пояснення, в яких просив розглядати справу без участі представника Банку та відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що виконавчий напис від 23.11.2017 р. було правомірно вчинено відповідно норм діючого законодавства, оскільки ним надано всі необхідні документи відповідно до Переліку, а саме кредитний договір від 23.05.2013 р., засвідчений Банком розрахунок про заборгованість, в котрому в повній мірі відображені всі операції з видачі готівки та погашення заборгованості, підстав вважати незаконність дій нотаріуса немає. Також, не підлягає задоволенню вимога позивача по стягненню з Банка коштів, що були перераховані органом ДВС Банку в рамках ВП №56168510 з огляду на підстави, які зазначені в поясненні. Крім того, не підлягають задоволенню вимоги по стягненню з Банка коштів, що були перераховані органом ДВС Банку в рамках ВП №53889721, оскільки вказане провадження не стосується предмету даного спору, адже вказане виконавче провадження стосувалося виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.12.2015 р. по справі №490/9668/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 18 574,12 грн. заборгованість за іншим кредитним договором від 21.11.2007 р.
Управління пенсійного фонду України в Миколаївській області надало суду пояснення, в яких пояснила, що вчинення дій щодо виконання чи зупинення стягнень з доходів боржника здійснюється лише на підставі відповідної постанови виконавця, тому утримання з пенсії позивача здійснюється на підставі норм чинного законодавства.
Приватний нотаріус КМНО Швець Р.О. надав суду заяву про розгляд справи без його участі
Центральний ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) надав суду заяву про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.
Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
23 листопада 2017 року приватним нотаріусом КМНО Швець Р.О. на підставі статті 87-91 Закону України «Про нотаріат» та відповідно до п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ 29.06.1999 року за №1172, запропоновано стягнути заборгованість на користь ПАТ КБ «Приватбанк» з ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 23.05.2013 року в сумі 13319,49 грн., зареєстрованого в реєстрі за №22424.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат», визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить аналогічні правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Проте, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанов від 27 березня 2019 року по справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 756/7916/15-ц.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Установлено, що при зверненні банку до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в розмір повної суми заборгованості за вищевказаним кредитним договором включено і розмір пені, який заявником нарахований поза межами річного строку спеціальної позовної давності (з 01.11.2015 по 05.10.2017 р. у розмірі 4088,98 грн..), крім того, розмір пені більше, ніж в два рази перевищує розмір збитків, завданих Позичальником внаслідок невиконання грошового зобов'язання. Також умовами укладеного з позичальником Договору взагалі чітко не встановлений розмір відсоткової ставки за наданим кредитом та строки повернення кредитних коштів. Проте, з наданого Банком розрахунку вбачається, що відсотки за період користування кредитом змінювалися Банком з 24% до 56% річних.
Отже, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною, оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що ен підлягає виконанню.
Також суд частково задовольняє позовні вимоги в частині повернення стягнутих під час виконання виконавчого провадження сум, а також витрати виконавчого провадження, виходячи з наступного.
Постановою державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області від 23.04.2018 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржник з примусового виконання виконавчого напису №22424 виданого 23.11.2017 року приватним нотаріусом КМНО Швець Р.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в сумі 15 119,49 грн.
Згідно повідомлення ГУ Пенсійного фонду України від 15.08.2019 р., на виконання постанови від 23.04.2018 ВП №56168510 з ОСОБА_1 звернуто стягнення загального боргу в розмірі 16831,43 грн. (борг - 15119,49 грн., виконавчий збір -1511,94 грн., проведення виконавчих дій - 200,00 грн.) та повідомлено, що залишок боргу на даний час становить 12002,00 грн., виконавчого збору - 1167,24 грн.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, у редакції чинній на час звернення до суду з позовом, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суму, перераховану за згідно виконавчого напису, який судом визнаний таким, що не підлягає виконанню, і становить 3117,49 грн.
Що стосується позовної вимоги про повернення коштів виконавчого провадження суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовано законами України «Про виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
Виконавчий напис, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №56168510 визнаний таким, що не підлягає виконанню , що в свою чергу відповідно до приписів статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», є підставою для закриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Частинами першою, другою, четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018).
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частини 2 та 4 статті 42 Закону 1404-VIII).
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч. 3 ст. 45 Закону).
Отже підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
При таких обставинах, суд вважає позовну вимогу про повернення суми виконавчого збору та кошти на проведення виконавчих дій передчасною, оскільки суду не надано доказів про відмову виконавця від винесення постанови про закриття виконавчого провадження та повернення винагороди.
Крім того, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача усі кошти, що були перераховані Центральним ВДВС м. Миколаїв у період з липня 2017 р. по грудень 2019 р. в рамках ВП №53889721 та про стягнення з Центрального ВДВС на користь позивача грошові суми виконавчого збору та кошти на проведення виконавчих дій утримані з неї у період липня 2017 р. по грудень 2019 р. в рамках ВП №53889721, оскільки вказане виконавче провадження відкрито державним виконавцем з примусового виконання виконавчого листа по справі №490/9668/15-ц від 28.11.2016 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 18 595,93 грн.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищенаведене та керуючись принципом змагальності, суд приходить до висновку про підставність заявлених позовних вимог, а тому такі підлягають задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Згідно до ч.1ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задволених позовних вимог у сумі 1681 грн.60 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7,10,12,81,89,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи - Центральний відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Головне управління пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2017 року за реєстровим №22424 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість в розмірі 13 319,49 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3117,49 грн
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 1681 грн.60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 22 березня 2021 року.
СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО