Справа № 453/18/21
№ провадження 2/453/167/21
іменем України
12 березня 2021 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Курницька В.Я.,
секретаря судового засідання Трембач М.М.,
без участі учасників справи,
розглянувши в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Орівської сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно,-
Позивач - ОСОБА_1 в особі належно уповноваженого представника - адвоката Карпінець В.Ю. 11.01.2021 року звернувся до суду з позовом до відповідача - Орівської сільської ради Сколівського району Львівської області, у якому просить скасувати рішення виконавчого комітету Сколівської районної ради народних депутатів № 274 від 28.09.1990 року, згідно якого 05.10.1990 року видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, зареєстроване в реєстровій книзі 33 за реєстровим номером 524, відповідно до якого право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: житловий будинок в АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку, «А-1», загальна площа 42,2 кв.м., в тому числі коридор 4,8 кв.м., кухня 14,6 кв.м., житлова кімната 18,6 кв.м., кладова 4,2 кв.м.; сарай, «Б», сарай, «В», убиральня, «Г»; літня кухня, «И»; сарай, «Л»; навіс «М», погріб, «Н»; сарай, «О»; колодязь, «к».
Ухвалою про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 18.01.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.02.2021 року.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 23.02.2021 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено її до судового розгляду по суті на 12.03.2021 року.
Позов обґрунтовано тим, що з в березні 1989 року виконавчим комітетом Орівської сільської ради народних депутатів Львівської області видано довідку гр. ОСОБА_2 про право особистої власності на жилий будинок, а саме про те, що згідно з записом у погосподарській книзі виконавчого комітету Орівської сільської ради народних депутатів за № 683 їй належить на праві особистої власності жилий будинок, який розташований на земельній ділянці, закріпленій за радгоспом «Орівський», розміром 60 кв.м. і знаходиться в с. Орів, Сколівського р-ну Львівської області. Будинок дерев'яний, критий чорною бляхою, складається з однієї кімнати і кухні, кімната розміром 22 кв.м. кухні розміром 16 кв.м. До будинку примикається стайня. Заборгованості по податках і страхових платежах, нарахованих на зазначений будинок немає. Відсутність заборони відчуження будинку перевірено. 02.03.1989 року в с. Орів, Сколівського району між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу. Згідно з договором ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив, жилий будинок, що складається з однієї кімнати і кухні, розмір жилої площі 22 кв.м. і однієї кухні, та на господарську будівлю стайню розміром 12 кв.м., що знаходиться у с.Орів Сколівського р-ну Львівської області на земельній ділянці розміром 700 кв.м., закріпленій за радгоспом «Орівський». Дирекція радгоспу «Орівський» своїм наказом № 1 від 02.03.1989 року Набувачу будинку ОСОБА_1 надає в користування присадибну земельну ділянку, на якій знаходиться жилий будинок. Під час укладення договору, продавець ОСОБА_2 засвідчила, що згадані будівлі нікому іншому не продані, не подаровані, в спорі не перебувають. Всі витрати за складання та оформлення даного договору поніс ОСОБА_1 . Договір посвідчено секретарем Орівської сільської ради Грицик Б.Г., стягнуто кошти за реєстрацію. Згідно з будинковою книгою ОСОБА_1 прописаний в будинку АДРЕСА_1 ще з 26.10.1988 року. В цьому будинку були зареєстровані його діти - ОСОБА_3 , 1987 р.н., ОСОБА_4 , 1992 р.н., ОСОБА_5 , 1989 р.н., ОСОБА_6 , 2004 року, колишня дружина ОСОБА_7 . На даний час ОСОБА_1 проживає в будинку сам. Син ОСОБА_3 помер у 2020 році, а доньки створили власні сім'ї і проживають окремо. З дружиною ОСОБА_7 - ОСОБА_1 розлучився, а в 2020 році ОСОБА_7 покинула будинок разом з сином ОСОБА_8 . 18.02.2020 року, під час оформлення технічного паспорта на будинок, Стрийським МБТІ ОСОБА_1 видано довідку № 340 про те, що житловий будинок, господарські будівлі та споруди в АДРЕСА_1 дійсно має наступні характеристики: «а-1» - житловий будинок, «б» - сарай, «в» - сарай, «г» - убиральня, «и» - літня кухні, «л» - сарай, «м» - навіс, «н» - погріб, «о» - сарай, «к»- колодязь, 40% зносу, інвентарна вартість 273 323 грн. Проте в довідці зазначено, що згідно даних технічного архіву Стрийського МБТІ право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за гр. ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 05.10.1990 року виконкомом Сколівської районної ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Сколівської районної ради народних депутатів № 274 від 28.09.1990 р., та зареєстровано в реєстровій книзі № 3 за реєстровим № 524. 05.03.2020 року державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_9 відмовила позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень - у зв'язку з суперечністю між вже заявленими та вже зареєстрованими правами на житловий будинок. Так, заявником подається на реєстрацію правовстановлюючий документ договір купівлі-продажу, посвідчений 02.03.1989 року, а в довідці Срийського МБТІ вказано, що згідно даних технічного архіву станом на 31.12.2012 року право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за гр. ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 05.10.1990 року виконкомом Сколівської районної ради народних депутатів № 274 від 28.09.1990 р. та зареєстровано в реєстровій книзі № 3 за реєстровим номером 524.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Карпінець В.Ю. у судове засідання не з'явились, хоч були належно повідомленими про дату, час та місце судового засідання у справі. Разом з тим, представник позивача подала суду клопотання вх. ЕП-№ 276 від 12.03.2021 року, в якому позов підтримала, просила такий задовольнити з наведених у ньому підстав.
Відповідач - Орівська сільська рада Сколівського району Львівської області - явку належно уповноваженого представника не забезпечала, хоч був належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання у справі, про причини своєї не явки суд не повідомив. Незважаючи на пропозицію суду про надання відзиву, викладену в ухвалі від 23.02.2021 року, відповідачем відзиву на позовну заяву подано не було.
За таких обставин суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності в судовому засіданні представника позивача та відповідача, без фіксування судового засідання технічними засобами звукозапису, на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши представлені письмові докази в справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Із копії договору купівлі-продажу від 02.03.1989 року вбачається, що ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив жилий будинок, що складається з однієї кімнати і кухні, розмір жилої площі 22 кв.м. та господарську будівлю - стайню, розміром 12 кв.м., що знаходиться у с. Орів, Сколівського р-ну Львівської області на земельній ділянці розміром 700 кв.м., закріпленій за радгоспом «Орівський». Продаж вчинено за 2700 крб., ОСОБА_2 одержала від покупця ОСОБА_1 всі гроші повністю до підписання договору.
Згідно з довідкою про право особистої власності на жилий будинок від 02.03.1989 року № 37, виданою ОСОБА_2 вбачається, що згідно з записом у погосподарській книзі виконавчого комітету Орівської сільської ради народних депутатів за № 683 їй належить на праві особистої власності жилий будинок, який розташований на земельній ділянці, закріпленій за радгоспом «Орівський» розміром 60 кв.м. і знаходиться в с. Орів, Сколівського району Львівської області. Будинок дерев'яний, критий чорною бляхою, складається з однієї кімнати і кухні, кімната розміром 22 кв.м. кухні розміром 16 кв.м. До будинку примикається стайня. Заборгованості по податках і страхових платежах, нарахованих на зазначений будинок немає. Відсутність заборони відчуження будинку перевірено. Тією ж довідкою зазначено, що наказом дирекції радгоспу «Орівський» № 1 від 02.03.1989 року, ОСОБА_1 надано в користування земельну ділянку на якій знаходиться житловий будинок.
Витягом з погосподарської книги с. Орів стверджується, що будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_1 ( запис № 01-0538-2 погосподарської книги № 6)
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 1989 року не зареєстрована в с. Орів, про її спадкоємців відповідач не володіє інформацією. Позивач ОСОБА_1 з 26.10.1988 року прописаний в будинку АДРЕСА_1 . В цьому будинку з народження зареєстровані і його діти - ОСОБА_3 , 1987 р.н., ОСОБА_4 , 1992 р.н., ОСОБА_5 , 1989 р.н., ОСОБА_6 , 2004 р.н., колишня дружина ОСОБА_7 . На даний час ОСОБА_1 проживає в будинку сам. (Будинкова книга, довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 17.08.2020 року № 689)
Судом також встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 02.03.1989 року та погосподарською книгою № 6 господарство по АДРЕСА_1 та земельна ділянка - 0.95 в т.ч. під будівлею - 0.10 га рахується за ОСОБА_1 . При цьому нумерація будинку не змінювалась.
Встановлено і те, що згідно з даним технічного архіву Стрийського МБТІ право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за гр. ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 05.10.1990 року виконкомом Сколівської районної ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Сколівської районної ради народних депутатів № 274 від 28.09.1990 р., та зареєстровано в реєстровій книзі № 3 за реєстровим № 524.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Зінкевич І.В. № 51474327 від 05.03.2020 року відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 , за субєктом: ОСОБА_1 . Підстава відмови - суперечність між заявленими та вже зареєстрованими правами на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 .
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правостворюючі юридичні факти або правовідносини.
У відповідності з ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 ЦК).
Згідно з положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Згідно зі ст. 227 УК Української СРС договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією стороною є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР (1963 року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до статті 224 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 № 45/5 затверджено Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, а за нею і Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затверджену наказом Міністра юстиції Української РСР від 19.01.1976 № 1/5.
11.03.1985 року Радою Міністрів СРСР прийнято постанову № 105 «Про порядок державного обліку житлового фонду», головною метою якої був статистичний облік нерухомого майна, а не підтвердження права власності на таке майно. Сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. Так, відповідно до п. 1 зазначеної постанови державний облік житлового фонду, незалежно від його приналежності, здійснювався за єдиною для СРСР системою на основі реєстрації і технічної інвентаризації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з умов: 1)реєстрація таких прав була проведена відповідна до законодавства, що діяла на момент їх виникнення; 2)на момент їх виникнення діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
До 1 січня 2013 року відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Мінюсту України від 7 лютого 2002 року № 7/5 Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 328 ЦК України при вирішенні питання про правомірність набуття права власності суд враховує презумпцію правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До 01.01.2004 право власності в набувача майна за договором виникало з моменту передання речі. Такий висновок зробив Верховний Суд України в постанові № 640/2034/15-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У п. 37 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» крізь призму положень ч.1 ст. 15, ст. 392 ЦК вказано, що потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для державної реєстрації (п. 9 ч. 1 ст. 27 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) від 01.07.2004р. До таких судових рішень належать рішення про визнання права власності на нерухоме майно.
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону). Внесення цих відомостей є тим юридичним фактом, з яким пов'язується момент набуття права власності на нерухомість.
Відтак, за договором купівлі-продажу будинку 02.03.1989 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , продаж будинку вчинено за 2700 крб., які ОСОБА_2 повністю одержала від покупця ОСОБА_1 до підписання договору. На виконання вимог частини 2 статті 227 ЦК УРСР (в ред. 1963 року), даний договір цього ж числа зареєстрований виконавчим ком Орівської сільської ради. З 1989 року ОСОБА_2 не зареєстрована в с. Орів, Сколівського району Львівської області. Отже, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу будинку. Окрім того, з підстав недотримання нотаріальної форми договір судом не визнавалася недійсним.
Суд погоджується з позивачем, що має місце порушення його цивільних прав шляхом реєстрації права власності на майно, набуте ним в законний спосіб, за ОСОБА_2 , адже позивач ОСОБА_1 повністю виконав умови договору купівлі-продажу будинку, сплатив за майно 2700 крб., вселився в придбаний будинок та відкрито володіє ним до сьогодні.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, є доведеними факт набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на будинок на підставі договору купівлі-продажу та факт помилкової реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_2 , а не за ОСОБА_1 у зв'язку із тим, що Орівська сільська рада допустила помилку при видачі свідоцтва на право власності на житловий будинок особі після того, як сама ж посвідчила договір купівлі-продажу на той самий об'єкт.
Помилкова реєстрація права власності будинку за колишнім власником є порушенням прав позивача, а відтак з врахуванням положень ст. 5 ЦПК України, позовні вимоги є підставними і підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 2 ст. 136 ЦПК України з позивача - ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 2 733, 23 грн., сплата якого відстрочена ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 18.01.2021 року.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Скасувати рішення виконавчого комітету Сколівської районної ради народних депутатів № 274 від 28.09.1990 року, згідно якого 05.10.1990 року видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, зареєстрованого в реєстровій книзі 33 за реєстровим номером 524, відповідно до якого право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: житловий будинок в АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку, «А-1», загальна площа 42,2 кв.м., в тому числі коридор 4,8 кв.м., кухня 14,6 кв.м., житлова кімната 18,6 кв.м., кладова 4,2 кв.м.; сарай, «Б», сарай, «В», убиральня, «Г»; літня кухня, «И»; сарай, «Л»; навіс «М», погріб, «Н»; сарай, «О»; колодязь, «к».
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , в дохід держави 2 733.23 (дві тисячі сімсот тридцять три гривні двадцять три копійки) грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Сколівський районний суд Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Відповідач: Орівська сільська рада Сколівського району Львівської області; місцезнаходження: 82610, Львівська область, Сколівський район, с. Орів, вул. Шевченка, буд. 178; код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04370567.
Повний текст судового рішення складено 24.03.2021 року.
Головуючий суддя В.Я. Курницька