30 березня 2021 року
м. Черкаси
справа № 691/926/20 провадження № 22-ц/821/440/21 категорія 310000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Єльцова В.О., Нерушак Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру присуджених аліментів на утримання дитини.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
19 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру присуджених аліментів на утримання дитини.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на даний час він зобов'язаний до сплати аліментів на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття, починаючи з 03 вересня 2013 року.
Присуджені аліменти повинні стягуватись до 12 жовтня 2030 року.
04 жовтня 2014 року позивач уклав шлюб в якому народилось двоє дітей, син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Враховуючи викладене, в зв'язку з наявністю у нього ще двох дітей, просив змінити розмір аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 % розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття та відкликати з Городищенського РВ ДВС ЦМУ Міністерства юстиції(м. Київ) виконавчий лист, що перебуває на примусовому виконанні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду жодних належних доказів на підтвердження зміни свого майнового стану, а також те, що загальний сукупний розмір аліментів перевищує встановлений ст. 70 ЗУ «про виконавче провадження».
Відтак, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо та їх взаємозв'язок, суд не встановив достатніх обставин можливості зміни розміру аліментів у справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 проcить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року як незаконне та прийняти 6ову постанову, якою змінити розмір аліментів, визначений рішенням Городищенського районного суду Черкаської області за наслідками розгляду цивільної справи № 691/1365/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 5 розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення ОСОБА_7 повноліття.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що у платника аліментів після ухвалення Городищенським районним судом рішення про стягнення аліментів народилося ще двоє дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Тому, враховуючи, що у позивача на даний час на утриманні фактично перебуває троє дітей, вважає, що це і є істотною обставиною зміни його матеріального становища. Оскільки суд дану обставину не врахував під час ухвалення рішення суду, тому судове рішення підлягає скасуванню як незаконне.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 зазначено, що рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог позивача є законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не дають підстав для його зміни чи скасування.
Зазначено, що в підтвердження позовних вимог позивачем надано лише ксерокопії свідоцтв про народження двох дітей в іншому шлюбі. Проте, в позовній заяві зазначено лише про зміну сімейного стану, а доказів зміни майнового стану суду не надано. Суд першої інстанції правомірно застосував норми матеріального та процесуального права та виніс по суті спору справедливе та законне рішення суду, Яке скасуванню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, позивач ОСОБА_1 , згідно рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2013 року, зобов'язаний до сплати аліментів на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття, починаючи з 03 вересня 2013 року.
Звертаючись до суду з позовом про зміну розміру присуджених аліментів, ОСОБА_1 зазначив, що на даний час він має на утриманні ще двох неповнолітніх дітей, мінливий дохід і не взмозі платити аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 в раніше визначеному розмірі.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено категорії справ, що відносяться до малозначних.
П. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є в тому числі справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
За таких обставин дану справу призначено до розгляду в апеляційному суді в порядку письмового провадження без виклику учасників справи в судове засідання.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143 цс 13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки народилася діти від іншого шлюбу, син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому, такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно звернув увагу та врахував ту обставину, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження двох дітей без підтвердження зміни матеріального становища не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини за рахунок інших дітей.
Відповідно до ст. 51 конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно висновків Верховного Суду приведених у постановах від 16 вересня 2020 року під час розгляду справи № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 03 червня 2020 року під час розгляду справи № 760/9783/18-ц (провадження № 61-702св19) зазначено, що зміна сімейного стану в зв'язку з наявністю у платника аліментів інших дітей не може бути підставою для зміни розміру аліментів без доведення обставини зміни матеріального стану. Крім того, в даних висновках зазначено, що відсутність постійного та стабільного заробітку платника аліментів, без підтвердження погіршення його матеріального становища не буде спрямовано на належне забезпечення дитини відносно якої стягуються аліменти та відносно якої ставиться питання про зміну розміру стягуваних аліментів та суперечитиме її інтересам.
Перевіряючи законність мотивів рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що в матеріалах справи містяться лише докази зміни сімейного стану ОСОБА_1 .
З позовної заяви (а.с. 4 зворотна сторона) вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) позивача та відповідача на підставі наявних справі матеріалів. Дана обставина є підставою вважати, що позивач надав суду всі належні та обгрунтовані докази в підтвердження своїх позовних вимог. Інших доказів до суду в підтвердження викладених обставин позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Тому, враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду та наявні матеріали справи, колегія суддів вважає правильним посилання районного суду на ту обставину, що позовні вимоги в частині зміни матеріального стану позивача є недоведеними. Посилання ОСОБА_1 в позовній заяві та в апеляційній скарзі на ту обставину, що зміна сімейного стану автоматично є підставою для визнання зміни матеріального стану є лише формальним міркуванням сторони по справі та є доказом зміни саме сімейного стану і ніяк не є підставою для визнання доведеною такої обставини в розумінні положень Параграфу 1 Глави 5 ЦПК України (докази та доказування).
Підсумовуючи приведені вище обставини справи та норми права, що підлягають застосуванню під час регулювання спорів у даній категорії справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спору правильно застосовано норми процесуального та матеріального законодавства, враховано інтереси дитини щодо забезпечення захисту її права на утримання, а відтак, судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язати суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, параграф 23, від 18 липня 2006 року).
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру присуджених аліментів на утримання дитини залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 30 березня 2021 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді В.О. Єльцов
Л.В. Нерушак