18 березня 2021 року м. Ужгород№ 260/241/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Калинич Я.М.,
при секретарі судового засідання - Попович М.М.,
за участі:
позивач - не з'явилась,
представник позивача - не з'явився,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - відповідач, Великоберезнянська РДА), в якому просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати наказ керівника апарату Великоберезнянської районної державної адміністрації від 24.12.2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника архівного відділу райдержадміністрації з 31 грудня 2019 року.
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника архівного відділу Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області.
3. Стягнути з Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з посади, а саме з 02.01.2020 року.
Позивач вважає її звільнення з роботи незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, зазначає, що відповідачем порушено норми Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
06 березня 2020 року на електронну адресу суду надійшов відзив Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області. Згідно поданого відзиву відповідач вважає безпідставними доводи позивача та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки про заплановане вивільнення позивача було повідомлено відповідно до вимог чинного законодавства. Наказ керівника апарату райдержадміністрації про звільнення з посади начальника архівного відділу ОСОБА_1 був виданий 24 грудня 2019 року після засідання комісії, яка остаточно прийняла рішення про звільнення з посади державної служби начальника архівного відділу апарату райдержадміністрації.
16 березня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач вважає, що у поданому відзиві на позовну заяву не спростовано жодного факту та обставин наведених у позові.
Ухвалою суду від 18 грудня 2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач та представник не з'явились, однак в матеріалах справи міститься клопотання від представника позивача про розгляд справи без його участі та без участі позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 01.08.2006 року ОСОБА_1 розпорядженням голови Великоберезнянської районної державної адміністрації від 01.08.06 № 82-к за конкурсом було призначено на посаду начальника архівного відділу.
01 серпня 2006 року мною була прийнята присяга державного службовця.
Розпорядженням голови Великоберезнянської районної державної адміністрації від 16.06.2016 року № 61-р позивачу присвоєно 5 ранг державного службовця категорії «Б».
У зв'язку з цим, 01.11.2019 року Великоберезнянською районною державною адміністрацією Закарпатської області надано позивачеві для ознайомлення повідомлення про майбутнє вивільнення №01.1-26/527/6. Згідно вказаного повідомлення зазначено, що позивачеві буде запропонована вакантна посада державної служби у Великоберезнянській районній державній адміністрації.
20 грудня 2019 року листом №01.1-26/586/3 позивачу, відповідно до ст. 87 Закону України «Про державну службу», статті 49-2 Кодексу законів про працю України, листа районної державної адміністрації від 01.11.2019 року №01.1-26/527 повідомлено, що за підсумками засідання комісії з визначення рівня професійної компетенції (кваліфікації та продуктивності праці) працівників районної державної адміністрації, що позивачу запропоновано посаду завідувача архівного відділу райдержадміністрації.
Наказом керівника апарату державної адміністрації від 14.12.2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 - начальника архівного відділу райдержадміністрації, 31 грудня 2019 року у зв'язку із реорганізацією структурного підрозділу та скороченням чисельності працівників райдержадміністрації та неможливістю працевлаштування.
Вказаний наказ позивач вважає протиправним, у зв'язку з чим звернулася з даним позовом до суду.
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно з частиною першою статті 83 вказаного Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Відповідно до частини третьої цієї ж статті 87 Закону №889-VІІІ процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Відповідно до частини 4 якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У відповідності до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 роз'яснив, що роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Судом встановлено, що при повідомленні про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 , відповідачем не було запропоновано жодної вакантної посади, зокрема у вказаному повідомленні відсутня така пропозиція.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що в період з 28 листопада по 27 грудня 2019 року позивач перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів.
Відповідно до витягу з протоколу №2 засідання комісії з визначення рівня професійної компетенції (кваліфікації та продуктивності праці) працівників районної державної адміністрації Великоберезнянської районної державної адміністрації від 20 грудня 2019 року члени комісії вирішили пропонувати посаду начальника архівного (сектору) відділу кандидатам ОСОБА_1 , яка давно обіймає посаду та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та головного спеціаліста відділу (сектору) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Проголосували «за» - 7, «утримались» - 0, «проти» - 0.
Разом з тим, відповідно до матеріалів справи вбачається, що повідомленням від 20.12.2019 року №01.1-26/586/3 позивачу запропоновано посаду завідувача архівного відділу райдержадміністрації. Також просять надати письову згоду чи відмову на зайняття посади до 10 год. 26.12.2019 року. На такому повідомленні зазначено, що ОСОБА_1 була запрошена в РДА для отримання повідомлення у телефонному режимі, однак 20.12.23019 року не з'явилась.
Службовою запискою від 20.12.2019 р. ОСОБА_3 довів до відома корівнику апарату райдержадміністрації, що ОСОБА_1 перебуває у відпустці і за повідомленням із запропонованою їй посадою 20.12.2019 р. не з'явилась у малий зал засідань райдержадміністрації і на телефонні зв'язки не відповідає.
Резолюцією керівника апарату райдержадміністрації Свалявчик М.М. було надано вказівку ОСОБА_3 надіслати повідомлення поштовим зв'язком.
Відповідно до витягу з протоколу №3 засідання комісії з визначення рівня професійної компетенції (кваліфікації та продуктивності праці) працівників районної державної адміністрації Великоберезнянської районної державної адміністрації від 23 грудня 2019 року члени комісії вирішили перевести на посаду завідувача архівного сектору ОСОБА_3 та звільнити з роботи ОСОБА_1 Проголосували «за» - 7, «утримались» - 0, «проти» - 0.
Як вбачається з листа Великоберезнянської районної державної адміністрації від 20.12.2019 року №01.1-26/586/3 такий був зданий у поштове відділення тільки 24 грудня 2019 року (відтиск печатки).
Суд звертає увагу, що оскаржуваний наказ №108-н/р керівника апарату Великоберезнянської районної державної адміністрації про звільнення позивача, також, датований 24 грудня 2019 року. Тобто вбачається, що в день надсилання листа з пропозицією зайняти вакантну посаду був виданий наказ про звільнення позивача.
Представник відповідача в ході розгляду справи стверджував, що позивач отримала повідомлення з запропонованою посадою вчасно. Проте жодних доказів на підтвердження таких тверджень представником відповідача суду не надано, з матеріалів справи та особової справи державного службовця ОСОБА_1 судом не встановлено.
З огляду на це, позивач належним чином повідомлена про пропозицію зайняти вакантну посаду завідувача архівного сектору райдержадміністрації не була, чим була позбавлена можливості надати своє погодження на цю посаду до 26 грудня 2019 року.
Позивач в ході розгляду справи повідомила суду, що мала намір погодитись на зайняття посади завідувача архівного сектору.
Разом з тим, суд зауважує, що день фактичного отримання листа №01.1-26/586/3 з пропозицією зайняти вакантну посаду ОСОБА_1 отримала 30 грудня 2019 року, а відповідь на пропозицію повинна була надати до 26 грудня 2019 року.
Суд зауважує, що відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Окрім цього, відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з повідомлення про майбутнє вивільнення від 01.11.2019 року №01.1-26/527/6 відповідачем повідомлено позивача про майбутнє вивільнення 01.11.2019 року. Водночас, оскаржуваним наказом керівника апарату Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 24.12.2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено позивача з 31.12.2019 року, тобто до завершення двомісячного строку, отже відповідачем порушено строк, визначений статтею 49-2 КЗпП України.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ керівника апарату Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 24.12.2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, у зв'язку з чим мало місце незаконне звільнення позивача.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом під час розгляду справи по суті зібрані докази, які свідчать про недотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Оскільки відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, оскаржуваний наказ від 24.12.2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно наказу від 24.12.2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з 31 грудня 2019 року з посади начальника архівного відділу райдержадміністрації.
Оскільки оскаржуваний наказ є протиправним, відтак, з метою відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне скасувати наказ керівника апарату Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 24.12.2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника архівного відділу райдержадміністрації з 31.12.2019 року.
Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.
Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.1, 2 п.8 вказаного Порядку).
З огляду на зміст наведених норм матеріального права, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995.
Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язані відповідні виплати.
Згідно долученої до матеріалів справи довідки про середній заробіток, середньоденна заробітна плата позивача складає 522,01 грн.
Загальний час вимушеного прогулу за період з 02.01.2020 року по 17.03.2021 року включно склав 302 робочих дні, через що загальна сума заробітку за час вимушеного прогулу дорівнює 157647,02 грн. і останню належить стягнути на користь позивача.
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць в сумі 11223,22 грн. підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області (вул. Шевченка, буд. 27, смт. Великий Березний, Великоберезнянський район, Закарпатська область, 89000, код ЄДРПОУ 04053753) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 24 грудня 2019 року №108-н/р «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника архівного відділу Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області з 31 грудня 2019 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника архівного відділу Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області з 31 грудня 2019 року.
Стягнути з Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області (вул. Шевченка, буд. 27, смт. Великий Березний, Великоберезнянський район, Закарпатська область, 89000, код ЄДРПОУ 04053753) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2019 року по 18.03.2021 року у розмірі 157647,02 грн. (сто п'ятдесят сім тисяч шістсот сорок сім гривень 02 копійки), з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, що становить 11223,22 (одинадцять тисяч двісті двадцять три гривні 22 копійки) грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 29 березня 2021 року.
СуддяЯ. М. Калинич