Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 березня 2021 р. Справа№200/1393/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо невиплати щомісячних страхових виплат за період з 09.12.2015 року по 31.01.2019 року, зобов'язання виплатити щомісячні страхові виплати за період з 09.12.2015 року по 31.01.2019 року.
Також просить визнати причини пропуску процесуального строку звернення до суду поважними, оскільки про порушення своїх прав дізнався лише у грудні 2020 року отримавши відповідь на адвокатський запит. Зазначає, що будь-яких рішень про зупинення виплати страхових виплат не отримував.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому встановлено втрату професійної працездатності у зв'язку із професійним захворюванням, є внутрішньо переміщеною особою та має право на страхові виплати.
З 09.12.2015 року припинено нарахування та виплату щомісячних страхових виплат у зв'язку з закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
У лютому 2019 року позивач звернувся до управління із заявою про продовження страхових виплат. Щомісячні страхові виплати поновлено з 01.02.2019 року, які отримує по теперішній час, однак заборгованість за період з 09.12.2015 року по 31.01.2019 року по страховим виплат невиплачена.
Вважає, що діями, що полягають у невиплаті заборгованості зі страхових виплат, відповідач порушує конституційні права позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 30 березня 2021 року.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином.
Відповідачем надано письмовий відзив від 18.03.2021 року № 07-18/590 (а.с. 28-29), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що позивач з 01.10.2014 року по 09.12.2015 року перебував на обліку у Новогродівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Виплати припинено з 10.12.2015 року у зв'язку із закінченням дії довідки особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України.
З лютого 2019 року позивач перебуває на обліку у Волноваському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримує щомісячні страхові виплати, як внутрішньо переміщена особа.
Фонд зазначає, що позивач у період з 10.12.2015 року по 31.01.2019 року до будь-якого відділення, яке перемістилось на територію підконтрольній українській владі в межах Донецької області або поза її межами із заявою про тимчасове продовження раніше призначених страхових виплат та відповідних документів, не звертався та на обліку як тимчасово переміщена особа не перебував, тому не мав правових підстав на отримання страхових виплат. За цей період страхові виплати не нараховувались та не виплачувались.
Наголошує, що відповідно до п. 3.9 Порядку № 27 суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
Крім того, зазначає, що позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку звернення.
З зазначених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність даного позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 6-7). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки від 28.02.2018 року № 0000486004 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу у м. Волноваха Донецької області (а.с. 8).
Позивач станом на березень 2021 року перебуває на обліку в Волноваському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримує страхові виплати у зв'язку з встановленням стійкої втрати професійної працездатності в розмірі 25% безстроково, що підтверджується постановою Волноваського відділення УВДФСС України в Донецькій області від 15.03.2019 року № 0542/4661/4661/14 (а.с. 31).
З 10.12.2015 року ОСОБА_1 нарахування та виплату страхових виплат припинено, у зв'язку із закінченням дії довідки особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 28 зв.бік) та відповіді на адвокатський запит № 01-04/15-2251 від 29.12.2020 року (а.с. 9).
Постановою Волноваського відділення УВДФСС України в Донецькій області від 15.03.2019 року № 0542/4661/4661/13 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати продовжено виплату щомісячних страхових виплат з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року (а.с. 31).
Постановою Волноваського відділення УВДФСС України в Донецькій області від 15.03.2019 року № 0542/4661/4661/14 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати відповідно до ч. 2 ст. 37 призначено перераховану щомісячну страхову виплату з 01.03.2019 року безстроково (а.с. 31).
У зв'язку з невиплатою ОСОБА_1 заборгованості, адвокат Лісодід О.В. звернувся до Фонду з адвокатським запитом.
Листом від 29.12.2020 року № 01-04/15-2251 Фонд повідомив, що з 09.12.2015 року ОСОБА_1 припинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 9). Також зазначено, що суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ.
Згідно довідки щодо нарахування та виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 в грудні 2015 року нараховано та фактично виплачено 256,54 гривень щомісячних страхових виплат, починаючи з січня 2016 року по січень 2019 року щомісячні страхові виплати не нараховувались та не виплачувались (а.с. 32).
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості щомісячних страхових виплат позивачу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
У відповідності до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як зазначає відповідач, виплата страхових виплат позивачу припинена у зв'язку із закінченням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі пункту 6 частини 1 зазначеної статті.
Водночас, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» такої підстави для припинення страхових виплат, як закінчення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - вказаним Законом не передбачено.
Відповідачем не надано жодного, встановленого законом доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що ані воєнний, ані надзвичайний стан в Україні в дійсний час не запроваджено.
Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд також зазначає, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Відтак, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати соціальних виплат встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105).
Відповідно до преамбули зазначеного закону - цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Як вже зазначалось судом раніше, з аналізу норм статті 46 Закону № 1105 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.
Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення соціальних виплат на постанови Кабінету Міністрів України та не переміщення на територію де органи державної влади здійснюють повноваження, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» має вищу юридичну силу.
До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення соціальних виплат позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Зважаючи на встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом нарахування та виплати заборгованості по страховим виплатам за період з 10.12.2015 року по 31.01.2019 року, оскільки позивачу виплачено страхові виплати по 09.12.2015 року включно.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Щодо клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд зауважує, що бездіяльність фонду по невиплаті страхових виплат носила триваючий характер.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я є Закон України № 1105-XIV.
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку.
Таким чином, право позивача щодо отримання страхових виплат є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини сьомої статті 47 Закону України № 1105-XІV.
Підсумовуючи, суд зазначає, що клопотання підлягає задоволенню оскільки, даний позов поданий на захист саме конституційних прав позивача, зокрема, права на соціальне забезпечення у зв'язку з втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, яке гарантоване державою.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 року № 1105-XIV, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_2 ; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.02.2018р. № 0000486004: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 84122, Доненька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 10 грудня 2015 року по 31 січня 2019 року.
Зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 10 грудня 2015 року по 31 січня 2019 року.
Стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 березня 2021 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.Б. Голубова