ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 березня 2021 року м. Київ № 640/10464/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
прозобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі десяти пенсій ОСОБА_1 , відповідно до п. «е-ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 становить більше 40 років, відтак, остання, у силу п. «е-ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», набула право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти пенсій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для надання відзиву.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що страховий стаж позивача на посадах старшого та середнього медичного персоналу, відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 27 років 8 місяців, що є недостатнім для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.
З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 17.03.2020, в якій просив призначити та виплати останній одноразову грошову допомогу у розмірі десяти пенсій, відповідно до п. «е-ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом від 20.03.2020 №2600-0207-8/39100 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило представника ОСОБА_1 про те, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховується період роботи у закладах та установах, що передбачені переліком закладів та установ освіти, охорони здоровя та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Вказаним переліком не передбачена посада старшого наукового співробітника у лікувальних закладах, відповідно, період роботи з 04.01.2010 по 28.08.2012 на даній посаді не врахований до спеціального стажу. Отже, оскільки страховий стаж роботи на посадах старшого та середнього медичного персоналу, відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», становить 27 років 8 місяців, підстави для призначення одноразової грошової допомоги відсутні.
На підставі викладеного, вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України).
Відповідно до п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058-IV), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаних законодавчих положень Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (надалі - Порядок №1191).
Пунктом 2 Порядку №1191 визначено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п. «е» і «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (надалі - Перелік №909).
У свою чергу, п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон №1788-XII) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я після досягнення ними 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Розділом 2 «Охорона здоров'я» Переліку №909 передбачено, що право на пенсію за вислугою років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), що працюють у таких закладах охорони здоров'я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, діагностичні центри.
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Зміст наведених норм права свідчить, що законодавець пов'язує право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, зокрема, з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (у даному разі 30 років) роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п. «е» і «ж» ст. 55 Закону №1788-XII.
Визначення поняття заклад охорони здоров'я наведено у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 №2801-ХІІ, згідно з якою, це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 цих Основ, заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що до стажу роботи, який дає право на призначення грошової допомоги, зараховується, зокрема, робота у закладах та на посадах, визначених Порядком №909.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, законодавець встановив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у випадку відсутності останньої або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих, зокрема, за місцем роботи.
Разом з тим, у силу п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» від 30.10.2019 №257, у період з 01.02.2008 (наказ від 01.02.2008 №36) по 21.01.2009 (наказ від 19.01.2009 №15-к) ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря-акушера-гінеколога жіночої консультації за сумісництвом, а з 04.01.2010 по 28.08.2012, відповідно до посадової інструкції старшого наукового співробітника, здійснювала лікарську діяльність за спеціальністю «Акушерство і гінекологія».
З урахуванням викладеного, а також з огляду на приписи розділу 2 «Охорона здоров'я» Переліку №909, яким передбачено, що право на пенсію за вислугою років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), суд дійшов до висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 04.01.2010 по 28.08.2012 на посаді старшого наукового співробітника у лікувальних закладах підлягає врахуванню до спеціального стажу з метою призначення та виплати останній грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки у вказаний період позивач здійснювала лікарську діяльність, що підтверджено наявною у матеріалах справи копією довідки Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» від 30.10.2019 №257.
Відтак, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі десяти пенсій ОСОБА_1 , відповідно до п. «е-ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 08.05.2020 №0.0.1699329780.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який і підлягає присудженню на користь останньої у повному обсязі.
Щодо вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн. суд звертає увагу на наступне.
У силу ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.
На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії договору про надання правової допомоги від 15.03.2020 №15-03/20, акту виконаних робіт від 28.04.2020 на 27 000,00 грн., квитанції до прибуткового касового ордера від 28.04.2020 №15-03/20 на 27 000,00 грн., ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1027778 від 08.05.2020 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 31.01.2008 №3197.
При цьому, згідно з актом виконаних робіт від 28.04.2020, вартість години роботи адвоката становить 3 000,00 грн., а перелік наданих послуг включає у себе (1) надання усної консультації (1 год., 3 000,00 грн.); (2) підготовка адвокатського запиту до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (1 год., 3 000,00 грн.); (3) розробка, підготовка та подання позовної заяви (6 год. 18 000,00 грн.); (4) формування пакету документів, необхідного для подання позовної заяви (1 год., 3 000,00 грн.).
З огляду на викладене, суд звертає увагу, що зазначені у п.п. 1, 2 та 4 вказаного акту роботи за своїм характером не є професійною правничою допомогою, наданою у межах судового розгляду даної справи, відтак, відшкодуванню не підлягають.
Щодо решти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів, які б дозволяли встановити дійсну співмірність загальної вартості правової допомоги, оскільки матеріалами справи підтверджується лише надання правової допомоги щодо підготовки та подання до суду позовної заяви, інші правові послуги, які були надані позивачу, на переконання суду, є зобов'язаннями за договором, а тому не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про недоведеність співмірності сплачених послуг витраченому часу та обсягу наданих послуг, а тому, на переконання суду, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід віднести суму витрат у розмірі 3 000,00 грн.
Загальний розмір судових витрат, який підлягає присудженню на користь позивача становить 3 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі десяти пенсій ОСОБА_1 , відповідно до п. «е-ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 3 840,80 грн. (трьох тисяч восьмисот сорока грн. 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок