Справа № 420/868/21
29 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України в частині не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а саме з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року, не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Водночас, на думку позивача, проведення індексації грошового забезпечення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 26.01.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін, передбачене ч. 5 ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
01.03.2021 року від Південного Одеського територіального управління Національної гвардії Україна надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 26-27), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що позивачем не було надано до суду доказів, з яких би вбачалось порушення його права, а саме невиплати йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно.
Також відповідач зазначив, що під час звільнення позивача з військової служби в запас з ним було проведено розрахунок та виплачено всі належні йому суми грошового забезпечення. При цьому жодних претензій щодо розміру нарахованих та виплачених сум ОСОБА_1 заявлено не було.
Крім того, Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії Україна посилається на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Як зазначає ОСОБА_1 в адміністративному позові, він проходив військову службу з 25.07.2008 року до 31.07.2018 року у Південному територіальному управлінні Національної гвардії України (з 26.10.2019 року Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України).
Наказом командувача Національної гвардії України від 27.07.2018 року №112 о/с капітана ОСОБА_1 , інженера відділення кібернетичного захисту вузла зв'язку 1 категорії Південного територіального управління Національної гвардії України відповідно до п.2 ч.5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" було звільнено у запас пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Відповідно до витягу із наказу начальника Південного територіального управління Національної гвардії України №166 від 31.07.2018 року, позивача з 31.07.2018 року було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення (а.с.12).
Водночас, як зазначає позивач, при звільненні йому не було здійснено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати до суду у строк до 15 лютого 2021 року накази командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу військової частини, звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (з позначенням структури грошового забезпечення) за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року; відомості про суми (в розрізі місяців) індексації грошового забезпечення, що були виплачені позивачу за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року та докази перерахування сум індексації грошового забезпечення на банківський рахунок позивача або відомості про причин невиплати сум індексації грошового забезпечення позивачу.
Листом від 01.03.2021 року Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії Україна повідомило суд, що накази командувача внутрішніх військ МВС України від 25.07.2013 року №76 (по особовому складу) про зарахування позивача до списків особового складу внутрішніх військ МВС України та командувача Національної гвардії України від 27.07.2018 року №112 (по особовому складу) про звільнення його з військової служби в запас ЗСУ до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України не надходили.
Документи щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Південного територіального управління Національної гвардії України за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року передані до Центрального архівного відділу Національної гвардії України (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 38).
Накази начальника управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України, в тому числі наказ від 25.07.2013 року №162 (по стройовій частині) про зарахування Позивача до списків особового складу управління та наказ начальника Південного територіального управління Національної гвардії України від 31.07.2018 року №166 (по стройовій частині) про виключення позивача зі списків особового складу також передані до Центрального архівного відділу Національної гвардії України (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 38).
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши адміністративний позов, відзив на нього, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі - ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103".
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року (чинній з 11.10.2017 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 року було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, цифри “101” замінено цифрами “103. Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою №77 від 11.02.2016 року - застосовується з 01.01.2016 року.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач зобов'язаний надати докази правомірності своїх дій, але цього процесуального обов'язку Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) під час розгляду справи №420/868/21 не виконало. Зазначених доказів не було надано також відповідачем і на виконання ухвали суду від 26.01.2021 року про витребування додаткових доказів по справі.
Крім того, як вбачається з матеріалів адміністративної справи, Військовою частиною НОМЕР_2 було відмолено і позивачу у задоволенні його заяви про надання йому відповідачем відомостей або довідки про нарахування та виплату Південним територіальним управлінням Національної гвардії Україна ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року (а.с. 15-16).
За таких умов суд доходить висновку, що відповідачем жодним чином не спростовано твердження позивача, що йому не нараховувалась та виплачувалося індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 . Більш того, Південним Одеським територіальним управлінням Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) обов'язок щодо доказування було покладено на ОСОБА_1 .
При цьому з наданих позивачем до суду витягу з наказу начальника Південного територіального управління Національної гвардії України №166 від 31.07.2018 року про виключення позивача з 31.07.2018 року зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення та довідки про проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 12, 17) не вбачається обставин виплати позивачу Військовою частиною НОМЕР_2 індексації грошового забезпечення за спірний період при звільненні його зі служби.
Разом з тим суд зазначає, що згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Оцінюючи обставини адміністративної справи №420/868/21 суд доходить висновку, що відповідачем було допущено саме бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, тобто пасивну поведінку, яка вплинула на реалізацію позивачем своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Зважаючи на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Південного Одеського територіального управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно.
При цьому задля відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно.
Крім того суд вважає безпідставними твердження відповідача у відзиві на позовну заяву щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст.122 КАС України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
В той же час, положеннями ч. 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю (далі КЗпП) України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа №1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Конституційний Суд зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та щодо застосування до спірних правовідносин положень ст.122 КАС України, оскільки позовна заява містить вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а вони відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.
Даний висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.12.2019 року по справі №825/812/17.
Верховним Судом зазначено що в силу частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) (65059, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 7) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Південного Одеського територіального управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно.
Зобов'язати Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії Україна (Військова частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 01.01.2018 року включно.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький