Справа № 420/73/21
29 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації, третя особа - Іванівська районна державна адміністрація про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.01.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Іванівської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказана позовна заява надіслана позивачем до суду засобами поштового зв'язку 31.12.2020 року.
Ухвалою суду від 11.01.2021 року судом залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 до Іванівської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
У вказаній ухвалі роз'яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору та уточненої позовної заяви з копіями для відповідачів.
22.01.2021 року (вх.№3219/21) від позивача до суду надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду разом із уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації, третя особа - Іванівська районна державна адміністрація, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії УСЗН Іванівської РДА щодо відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 про призначення допомоги дитині померлого годувальника сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Іванівської РДА вчинити відповідні дії щодо нарахування та виплати «державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника» на сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року.
До вказаного клопотання позивачем також додано докази сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22 серпня 2020 року позивач отримала лист-відповідь Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації на її заяву щодо нарахування та виплати «державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника» на сина позивача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року. Згідно цього листа позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті зазначеної допомоги.
ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік, батько її сина ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . 29 жовтня 2012 року позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації за роз'ясненням у питанні одержання допомоги по втраті годувальника на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вказує позивач, їй запропонували заповнити заяву про призначений «допомоги на дітей одиноким матерям». При цьому позивача запевнили в тому, що на сина вона не має права отримувати допомогу по втраті годувальника, так як відсутні будь-які документи про трудовий та страховий стаж його померлого батька.
У позові вказано, що з того часу позивач кожні півроку подавала до УСЗН Іванівської РДА заяву з відміткою «про призначення допомоги на дітей одиноким матерям» та декларацію про майновий стан і доходи. І щоразу при поданні чергової заяви та декларації позивач просила співробітників УСЗН Іванівської РДА роз'яснити їй, чи може ОСОБА_1 у цій заяві зазначити також про призначення допомоги по втраті годувальника. Однак, на вказане позивач отримувала негативну відповідь. При спробі подати заяву з такою відміткою «про призначення допомоги по втраті годувальника» позивачу відмовляли у прийомі цієї заяви. Так сталося і у 2017 році, навіть за умови набрання чинності 05 березня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання допомоги дітям померлого годувальника» від 07 лютого 2017 року № 1836-VІІІ, яким закріплене право дітей, що втратили годувальника (який на момент своєї смерті не мав страхового стажу), отримувати щомісячну допомогу від держави (на одну дитину померлого годувальника) у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Як стверджує позивач, лише у січні 2020 року, коли вона наполегливо переконала працівників УСЗН Іванівської РДА в тому, що її син має право на одержання «державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника», у неї прийняли заяву про призначення такої допомоги, та згодом почали її виплачувати.
Ухвалою суду від 28.01.2021 року прийнято до провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації, третя особа - Іванівська районна державна адміністрація про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії і відкрито провадження в адміністративній справі.
Судом вирішено розглядати справу в порядку, який визначено ст.262 КАС України.
22.02.2021 року (вх.№8456/21) від представника відповідача до суду надійшли заперечення, в яких вказано, що Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації заперечує проти позовної заяви з огляду на наступне.
ОСОБА_1 зверталась до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації з 2012 року одразу після смерті свого чоловіка, та у подальшому що півроку, за державною допомогою на дітей одиноким матерям, яка надається у разі смерті одного з батьків у відповідності до абзацу другому пункту 33 постанови КМУ від 27 грудня 2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми».
Відповідач вказує, що чоловік позивача ОСОБА_4 на момент смерті не мав стажу необхідного для отримання його сином ОСОБА_2 пенсії по втраті годувальника. Із внесенням змін від 05.03.2017 року до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» у ОСОБА_2 (сина позивача та її померлого чоловіка) з'явилося право отримати державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, яка виплачується у даному випадку його матері - позивачу.
Як вказано відповідачем при розрахунку державної допомоги на дітей одиноким матерям використовується прожитковий мінімум, що відповідає віку дитини та враховується дохід всіх членів сім'ї, а при розрахунку державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника використовується лише прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність без врахування доходу членів сім'ї і тому при відсутності офіційних доходів, а на той час позивач ніде не працювала, остання допомога значно менше ніж допомога одиноким матерям, і саме тому позивач з 2017 року по 2020 рік зверталася до управління за допомогою одиноким матерям, про що свідчать її заяви на отримання допомоги.
Відповідач зазначає, що у січні 2020 року позивач звернулася до управління соціального захисту населення із заявою на отримання допомоги дитині померлого годувальника, яка і була призначена, при цьому фактична причина, яка вплинула на її вибір соціальної допомоги є її офіційне працевлаштування та отримання доходів за останні шість місяців що передують цьому зверненню. Наявність цих доходів, яких не було при попередніх зверненнях значно зменшило б розмір допомоги одинокій матері з січня 2020 року, і саме тому позивачка звернулася за одержанням державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника, на розмір якої не впливають її доходи. Допомога дитині померлого годувальника їй була призначена до повноліття дитини та виплачується по сьогоднішній день.
Щодо вимоги примусового нарахування допомоги дитині померло годувальника відповідач повідомляє, що в липні 2017 року до управління надійшов лист-роз'яснення від Міністерства соціальної політики України від 16.06.2017 року №682/0/51-17 згідно якого право на соціальну допомогу на дітей померлого годувальника (у тому числі народжені до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу, необхідного для призначення пенсії для інвалідів III групи, має мати (батько), яка (який) не одержує допомогу на дітей одиноким матерям, що призначається відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Факт нарахування та виплати допомоги на дітей одиноким матерям ОСОБА_1 у період з березня 2017 року по січень 2020 року унеможливлює таким чином нарахування їй же у цей час допомоги на дітей померлого годувальника. При цьому у разі прийняття судового рішення щодо примусового нарахування допомоги на дитину померлого годувальника за період з 2017 року по 2020 рік відповідач буде вимушений під час нарахування утримати всю суму отриманої позивачем за цей же період державної допомоги на дітей одиноким матерям так як у відповідності до ст.18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», абзацу другому пункту 33 постанови КМУ від 27 грудня 2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» допомога на дітей одиноким матерям не призначається у разі виплати їм допомоги дитині померлого годувальника. При цьому позивачка залишиться ще й винна державі, так як допомога на дітей одиноким матерям, яку вона; отримала за цей період значно більша за допомогу на дитину померлого годувальника, на яку вона зараз претендує.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв на адресу суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, заперечень відповідача по позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_1 , батько її сина ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
У позові вказано, що з 2012 року ОСОБА_1 отримувала допомогу на дітей одиноким матерям.
Судом встановлено, що 06.07.2017 року, 02.01.2018 року , 02.07.2018 року, 04.01.2019 року та 01.07.2019 року ОСОБА_1 зверталась до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації із заявою про призначення їй державної соціальної допомоги сім'ям з дітьми, а саме: допомоги на дітей одиноким матерями.
Як вказує позивач та підтверджує відповідач, у з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року ОСОБА_1 було призначено та виплачувалось вказану допомогу на дітей одиноким матерями.
ОСОБА_1 є 09.01.2020 року вперше звернулась до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації із заявою про призначення їй пенсії у разі втрати годувальника.
Вказана допомога їй була призначена до повноліття дитини.
Судом встановлено, що 21.05.2020 року позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації та Іванівської районної державної адміністрації із заявою, в якій позивач просила зобов'язати Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації вчинити відповідні дії щодо нарахування та виплати «державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника» на її сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05.03.2017 року по 08.01.2020 року (а.с.7-8).
У відповідь на вказану заяву Управлінням соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації на адресу позивача складено лист №429 від 20.08.2020 року (а.с.4-5), в якому проінформовано, що проведена перевірка щодо правомірності відмови в призначенні допомоги дитині померлого годувальника та перевіркою встановлено, що починаючи з 01 січня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 зверталась за допомогою як одинока мати, допомога призначена в максимальному розмірі, тобто у розмірі 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У листі вказано, що позивач отримувала допомогу як одинока мати та одночасно не могла отримувати допомогу дитині померлого годувальника.
Також, у листі №429 від 20.08.2020 року зазначено, що допомога дитині померлого годувальника призначається виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в розмірі 100% на одну дитину померлого годувальника, що являється значно меншою ніж допомога одиноким матерям.
Вважаючи дії УСЗН Іванівської РДА щодо відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 про призначення допомоги дитині померлого годувальника сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року протиправними, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402-III, передбачено, з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII та іншими законами України.
Статтею 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога на дітей одиноким матерям.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю".
Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, то за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися чи були усиновлені до шлюбу, якщо такі діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.
Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку. Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим Законом (ст. 18-2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»).
Відповідно до ст. 18-3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
Зазначена норма кореспондується із приписами п. 34 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27.12.2001 року № 1751 (далі - Порядок №1751 в редакції на 21.05.2020 року, станом на час звернення позивача до відповідача з заявою від 20.07.2020 року), яким передбачено, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги.
До складу сім'ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.
Відповідно до пункту 36 Порядку № 1751 допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 18-річного віку (якщо діти навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років) включно.
З вищевказаних положень вбачається, що право на допомогу на дітей одиноким матерям має особа, яка не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника.
Тобто, у разі призначення на дитину пенсії в разі втрати годувальника, право на допомогу на дітей одиноким матерям відсутнє.
Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» від 18 травня 2004 року № 1727-IV (далі - Закон № 1727-IV) визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.
Статтею 1 Закону № 1727-IV визначено, що особа, яка не має права на пенсію, - дитина померлого годувальника (у тому числі народжена до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу.
Згідно ст. 2 Закону № 1727-IV, громадяни України, які є дітьми померлого годувальника мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка є дитиною померлого годувальника та не має права отримувати у зв'язку з цим пенсію відповідно до закону.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1727-IV, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються з дня звернення за допомогою.
Допомога дитині померлого годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду допомоги надійшло не пізніше 12 місяців з дня смерті годувальника.
Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються дитині померлого годувальника - до досягнення 18 років.
Згідно ст. 16 Закону № 1727-IV, рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, може бути оскаржено в органі вищого рівня або у судовому порядку.
Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2005 р. № 261 (далі Порядок №261), визначає умови призначення, надання і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію.
Згідно положень п.п. 2, 9, 10 Порядку №261, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначається і виплачується громадянам України, які постійно проживають на території України.
Соціальна допомога призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення).
Якщо особа, якій призначається соціальна допомога, не досягла повноліття або є недієздатною, заява подається батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками за місцем їх проживання (реєстрації), представниками закладів (органів опіки та піклування), які виконують функції опікунів чи піклувальників над особою, за місцезнаходженням таких закладів (місцем проживання особи).
Законом України від 7 лютого 2017 року № 1836-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо надання допомоги дітям померлого годувальника" (далі - Закон № 1836) внесено зміни до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" в частині доповнення до переліку осіб, які мають право на отримання державної соціальної допомоги, такої категорії осіб, як діти померлого годувальника. Закон № 1836 набрав чинності 5 березня 2017 року.
Крім того, Прикінцевими положеннями Закону № 1836-УІІІ зобов'язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 611 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 року № 261" внесено зміни до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 року № 261 (далі - Порядок № 261), які набули чинності з 31 серпня 2017 року.
Відповідно до пункту 11 Порядку №2 61 соціальна допомога призначається з дня звернення за допомогою. Соціальна допомога дитині померлого годувальника призначається з дати, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення за соціальною допомогою надійшло не пізніше ніж через 12 місяців з дня смерті годувальника. Днем звернення за призначенням соціальної допомоги вважається день прийняття органом соціального захисту населення заяви з усіма необхідними документами.
Отже, з наведених норм слідує, що соціальна допомога дитині померлого годувальника призначається з дня звернення за допомогою, а днем звернення за призначенням соціальної допомоги вважається день прийняття органом соціального захисту населення заяви з усіма необхідними документами.
Водночас, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 611 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 року № 261" визначено, що особі, яка протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією постановою звернулася за призначенням державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника, допомога призначається з дня набрання чинності Законом України від 07.02.2017 №1836-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо надання допомоги дітям померлого годувальника", але не раніше дня, що настає за днем смерті годувальника.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.2, 6 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як розтлумачено Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України (щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року N 6-зп, "Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді".
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.55 Конституції України.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004, дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст.55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Вище викладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.
Поряд з цим, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправним рішення, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені ними.
Тобто, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Предметом позову у даній справі є дії УСЗН Іванівської РДА щодо відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 про призначення допомоги дитині померлого годувальника сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року.
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 глави 2 Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 №345 (далі - Інструкція №345) прийняття документів включає: перевірку правильності заповнення заяви та, у разі потреби, надання допомоги в її заповненні; перевірку правильності оформлення та повноти документів, що підтверджують право заявника на відповідні види допомоги; видачу заявникові повідомлення (відривного талона) про прийняття заяви та документів.
Абзацом 2 п. 2.2 глави 2 Інструкції №345 встановлено, що форма заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України від 21.04.2015 №441, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.2015 за №475/26920.
В той же час, до суду не надано доказів того, що у період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року позивач зверталась до відповідача із відповідною заявою на отримання соціальної допомога дитині померлого годувальника.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що з відповідною заявою позивач звернулась лише 09.01.2020 року.
Водночас, суд звертає увагу, що ні Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" (із внесеними змінами), ні Постановами КМ України від 02.04.2005 №261 та від 18.08.2017 №611 не передбачено обов'язку Управління самостійно призначати і виплачувати особі державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, а лише за заявою особи встановленої форми.
В ході розгляду даної адміністративної справи позивачем не надано суду достатніх та обґрунтованих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог з одночасним повним та належним обґрунтуванням позивачем правомірності оскаржуваних дій.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації, третя особа - Іванівська районна державна адміністрація про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є такою, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації, третя особа - Іванівська районна державна адміністрація про визнання протиправними дій УСЗН Іванівської РДА щодо відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 про призначення допомоги дитині померлого годувальника сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року та зобов'язання Управління соціального захисту населення Іванівської РДА вчинити відповідні дії щодо нарахування та виплати «державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника» на сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 05 березня 2017 року по 08 січня 2020 року - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
Відповідач - Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації (вул.Центральна, 93А, смт.Іванівка, Іванівський р-н, Одеська обл., 67220), код ЄДРПОУ 04057112);
Третя особа - Іванівська районна державна адміністрація (вул.Центральна, 93, смт.Іванівка, Іванівський р-н, Одеська обл., 67220, код ЄДРПОУ03195004)
Суддя С.М. Корой
.