справа №9901/30/21
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
29 березня 2021 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Брильовський Р.М., розглянувши матеріали адміністративного позову Громадської спілки «Правозахисне Товариство Українських Офіцерів», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Цяцяка Романа Павловича - судді Апеляційного суду Львівської області про зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Громадської спілки «Правозахисне Товариство Українських Офіцерів», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Цяцяка Романа Павловича - судді Апеляційного суду Львівської області, в якій просять суд:
- усунути громадянина України Цяцяка Романа Павловича - суддю Апеляційного суду Львівської області від розгляду їх апеляції про спір про підсудність (справа №465/1089/17/43351/2020);
- стягнути з відповідача Цяцяка Романа Павловича на користь вищенаведених позивачів моральні збитки - в розмірі 10% від суми заблокованих грошових коштів на поточних розрахункових рахунках позивачів у ПАТ «Банк Михайлівський».
Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2021 позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Цяцяка Р.П. - судді Апеляційного суду Львівської області про зобов'язання вчинити дії про зобов'язання вчинити дії - передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.
В ухвалі від 15.02.2021 Верховний Суд зазначив, що зі змісту вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, колегія суддів встановила, що предметом позову у цій справі є вимога усунути суддю Апеляційного суду Львівської області Цяцяка Р.П. від розгляду справи №465/1089/17/43351/2020.
Дослідивши зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за вказаним адміністративним позовом, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Згідно з п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суд встановив, що ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2020 провадження у цивільній справі №465/1089/17 (провадження №22-ц/811/3374/20) за позовною заявою вищевказаних позивачів до ПАТ «Банк Михайлівський» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку, ПАТ «Кредо Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів фінансових послуг банку закрито у зв'язку із тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За твердженням позивачів вказану ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 27.02.2020 у цивільній справі №465/1089/17 вони оскаржили до Апеляційного суду Львівської області.
Суддя Апеляційного суду Львівської області Цяцяк Р.П., як зазначають позивачі, неодноразово залишав їхню апеляційну скаргу без руху, більше року не відкривав апеляційне провадження на вказану ухвалу Франківського районного суду, тим самим перешкоджав позивачам отримати належний судовий захист своїх конституційних прав у відкритому усному судовому розгляді справи, з всебічним, повним, об'єктивним та неупередженим дослідженням усіх обставин справи та без спору про підсудність.
У цій справі, позивачі, вбачаючи протиправність дій судді Апеляційного суду Львівської області Цяцяка Р.П. у цивільній справі № 465/1089/17, які полягали у залишенні їхньої апеляційної скарги без руху та відмові у відкритті апеляційного провадження в межах цієї цивільної справи, звернулися до суду з вказаним позовом.
Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як встановлено судом, позивачі оскаржують дії судді Апеляційного суду Львівської області Цяцяка Р.П. у цивільній справі 465/1089/17 (провадження № 22-ц/811/3374/20), які полягають у залишенні їхньої апеляційної скарги без руху та відмові у відкритті апеляційного провадження в межах цієї цивільної справи.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Оскільки предметом позову в цій справі є дії судді Апеляційного суду Львівської області Цяцяка Р.П. у цивільній справі № 465/1089/17, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, то такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 280/1334/19.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 1 частиною 1 статті 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини 3 статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідно суд не роз'яснює, до якого суду слід звертатися з таким позовом, оскільки таку правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18.
Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що спір з приводу якого позивачі звернулися до суду не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 19, 170, 171, 248, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У відкритті провадження за позовом Громадської спілки «Правозахисне Товариство Українських Офіцерів», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Цяцяка Романа Павловича - судді Апеляційного суду Львівської області про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Р.М. Брильовський