м. Вінниця
24 березня 2021 р. Справа № 120/5751/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук І.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Регана Д.С.
представника позивача: Гринчук І.В.
представника відповідача: Вербицької Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 08.07.2020 він звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком. Разом із тим, рішенням №023830010312 від 15.07.2020 відповідач відмовив позивачу у призначенні відповідної пенсії, посилаючись на відсутність у нього необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 21.10.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 25.11.2020 вирішено продовжити розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 09.12.2020.
Ухвалою від 09.12.2020 відкладено судовий розгляд справи до 11.01.2021, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів належного повідомлення позивача про дату, час та місце проведення судового засідання.
Судове засідання 11.01.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 25.01.2021.
Судове засідання 25.01.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 11.02.2021.
Судове засідання 11.02.2021 відкладено до 24.02.2021, з огляду на необхідність витребування додаткових доказів.
Судове засідання 24.02.2021 відкладено до 10.03.2021.
Судове засідання 10.03.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 24.03.2021.
В судовому засіданні 24.03.2021 представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві. Зокрема зазначила, що наявний у позивача страховий стаж становить більш ніж 27 років, що є достатнім для призначення йому пенсії.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначила, що у позивача відсутній страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком. При цьому, позивачу було відмовлено в зарахуванні до його страхового стажу наступних періодів його роботи:
- з 08.12.1974 по 25.05.1976, оскільки у архівній довідці №211 від 10.10.2018 не зазначено номера та дати наказів про прийняття та звільнення, а також прізвище, зазначене в довідці, не відповідає паспортним даним позивача. Крім того, позивачем надано архівну довідку №511/д від 05.11.2019, згідно якої він дійсно працював з 08.12.1974 по 25.05.1976 у БУ-І будтресту №86. Проте, дану довідку неможливо взяти до уваги, з огляду на недостатні підстави її видачі, зокрема - відсутні номер і дата видачі наказу про прийом на роботу;
- з 16.03.1983 по 23.08.1983, оскільки в трудовій книжці в записах про роботу за даний період наявні виправлення, а на зроблений запит №451/06- 31-3/12-2 від 11.12.2017, відповідь з Російської Федерації не надійшла;
- з 13.10.1998 по 27.05.1999, оскільки наявне виправлення в даті наказу, а також печатка, якою засвідчено запис не містить коду підприємства. До того ж, дані не підтверджуються внесками у індивідуальних відомостях про застраховану особу;
- з 15.10.2003 по 08.10.2010 в СФГ «Аллочка», з огляду на відсутність документального підтвердження про сплату страхувальником страхових внесків безпосередньо за заявника. При цьому, за даний період відсутні відомості про сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку;
- періоди відбування покарання з 11.11.1983 по 24.04.1987, з 23.07.2001 по 10.07.2003, з серпня 2001 року по травень 2003 року, з огляду на відсутність документального підтвердження про реабілітацію заявника або про сплату страхових внесків.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.
Так, згідно записів трудової книжки позивача, а також долучених до матеріалів справи уточнюючих архівних довідок, трудова діяльність позивача, яка, як зазначає представник позивача, підлягає зарахуванню до його страхового стажу, включає у себе наступні періоди:
- червень 1971 року (30 днів) у Вінницькому експериментальному заводі торгового обладнання;
- з 01.09.1973 по 25.07.1974 (10 місяців 25 днів) навчання в МПТУ №25 за професією муляр-монтажник;
- з 17.05.1974 по 03.12.1974 (6 місяців 17 днів) каменярем 3-го розряду у Будівельному управлінні «Промбуд-4» БМТ- 86;
- з 08.12.1974 по 25.05.1976 (1 рік 5 місяців 18 днів) каменярем у БУ - 1 Будтресту №86;
- з 24.05.1976 по 26.06.1978 (2 роки 1 місяць 2 днів) проходження військової служби;
- з вересня 1978 по січень 1979 (5 місяців) учнем налагоджувальника на Вінницькому ламповому заводі;
- з 06.03.1979 по 01.07.1979 (3 місяці 26 днів) слюсарем 2-го розряду у Вінницькій авторемонтній майстерні;
- з 19.12.1979 по 29.04.1980 (4 місяці 11 днів) вантажником складу у Вінницькій базі «Укроптгоспторг»;
- з 18.09.1980 по 28.08.1981 (11 місяців 11 днів) відбував покарання у ДП «Піщанська виправна колонія № 59»;
- з 10.09.1981 по 30.09.1982 (1 рік 21 день) стропальником 2 розряду, транспортувальником 2 розряду на Абагурському заводі ЖБІ тресту «Кузбасспромшахтобудкомплект»;
- з 16.03.1983 по 23.08.1983 (5 місяців 8 днів) вантажником та стропальником у МТБУК «Кузбасмашстрой»;
- з 11.11.1983 по 24.04.1987 (3 роки 5 місяців 14 днів) відбував покарання в Стрижавській виправній колонії №81;
- з 27.09.1988 по 23.09.1990 (1 рік 11 місяців 27 днів) автоматником 1-2 розряду у ВО «Вінницький завод тракторних агрегатів»;
- з 12.03.1991 по 29.05.1991 (2 місяці 18 днів) токарем 2-го розряду Вінницькому дослідному заводі НПО «Спектр»;
- з 11.01.1992 по 11.05.1992 (4 місяці 1 день) каменярем у Тресті «Укртрубопровідстрой»;
- з 18.08.1992 по 19.10.1992 (2 місяці 2 днів) каменярем 5- го розряду у МСП «ВІЛС»;
- з 23.10.1992 по 01.07.1993 (8 місяців 9 днів) каменярем у ВО «Хімпром»;
- з 13.10.1998 по 27.05.1999 (7 місяців 15 днів) працював на Вінницькому державному дослідному заводі «Еталон»;
- з 23.11.1999 по 31.07.2000 (8 місяців 9 днів) каменярем 5-го розряду у Фірмі «Нормаль»;
- з 23.07.2001 по 10.07.2003 (1 рік 11 місяців 18 днів) відбував покарання у ДП «Вінницька виправна колонія № 86»;
- з 11.07.2003 по 26.09.2003 (2 місяці 16 днів) відбував покарання у ДГІ «Крижопільський виправний центр № 113»;
- з 02.02.2004 по 30.04.2004 (2 місяці 29 днів) виконував будівельні роботи у ТОВ «Вінницький регіональний молодіжний житловий комплекс» згідно трудових угод;
- з 15.10.2003 по 08.10.2010 (6 років 11 місяців 24 дні) муляром 5-го розряду у ФГ «Аллочка»;
- з 19.11.2010 по 24.01.2011 (2 місяці 5 днів) муляром 5-го розряду у ТОВ «БМУ-3»;
- з 17.01.2012 по 31.01.2012 (15 днів) теслею у ТОВ «Бокуд-1»;
- з 01.02.2012 по 03.05.2012 (3 місяці 3 дні) теслею в ГІП «Вектор-5»;
- з 10.05.2012 по 08.05.2013 (11 місяців 29 днів) автоматником 2-го розряду у ДП «Вінницятрансприлад».
08.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком.
Разом із тим, рішенням № 023830010312 від 15.07.2020 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, посилаючись на відсутність у нього необхідного страхового стажу. При цьому, як слідує із змісту даного рішення, до загального стажу позивачу не зараховано період його роботи у СФГ «Аллочка» з 15.10.2003 по 08.10.2010 згідно записів у трудовій книжці №6-7, з огляду на відсутність документального підтвердження про сплату страхувальником страхових внесків безпосередньо за заявника. Крім того, відповідач також зазначив, що для зарахування до загального стажу позивачу періодів відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі до 01.01.2004 законних підстав немає, з огляду на відсутність документального підтвердження про реабілітацію заявника або про сплату страхових внесків. До загального стажу позивача не зараховано також період його роботи згідно записів у трудовій книжці №6-8 з 27.09.1988 по 23.09.1990, з огляду на нечитабельність відтиску печатки підприємства, яким завірені відповідні записи. В рішенні також зазначено, що заявником надано також архівну довідку №511/д від 05.11.2019, згідно якої він дійсно працював з 08.12.1974 по 25.05.1976 у БУ-1 будтресту №86. Проте, дану довідку неможливо взяти до уваги, з огляду на недостатні підстави її видачі, зокрема - відсутні номер і дата видачі наказу про прийом на роботу.
Втім, не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Положеннями ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
У відповідності до ст. 1 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 9 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 ст. 24 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
На підставі ч. 1 ст. 44 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, з вище викладеного слідує, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зараховуються до страхового стажу, передбачених законодавством, що діяло раніше, а також, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У відповідності до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В даному ж випадку, як слідує із долучених до матеріалів справи доказів, а також пояснень представника відповідача, до страхового стажу позивача безспірно підлягають зарахуванню наступні періоди його роботи:
1) з 01.09.1973 по 25.07.1974 (10 місяців 25 днів) навчання в МПТУ №25 за професією муляр-монтажник;
2) з 24.05.1976 по 26.06.1978 (2 роки 1 місяць 2 днів) проходження військової служби;
3) з 06.03.1979 по 01.07.1979 (3 місяці 26 днів) слюсарем 2-го розряду у Вінницькій авторемонтній майстерні;
4) з 19.12.1979 по 29.04.1980 (4 місяці 11 днів) вантажником складу у Вінницькій базі «Укроптгоспторг»;
5) з 12.03.1991 по 29.05.1991 (2 місяці 18 днів) токарем 2-го розряду Вінницькому дослідному заводі НПО «Спектр»;
6) з 11.01.1992 по 11.05.1992 (4 місяці 1 день) каменярем у Тресті «Укртрубопровідстрой»;
7) з 18.08.1992 по 19.10.1992 (2 місяці 2 днів) каменярем 5- го розряду у МСП «ВІЛС»;
8) з 13.10.1998 по 27.05.1999 (7 місяців 15 днів) працював на Вінницькому державному дослідному заводі «Еталон»;
9) з 23.11.1999 по 31.07.2000 (8 місяців 9 днів) каменярем 5-го розряду у Фірмі «Нормаль»;
10) з 02.02.2004 по 30.04.2004 (2 місяці 29 днів) виконував будівельні роботи у ТОВ «Вінницький регіональний молодіжний житловий комплекс» згідно трудових угод;
11) з 17.01.2012 по 31.01.2012 (15 днів) теслею у ТОВ «Бокуд-1»;
12) з 01.02.2012 по 03.05.2012 (3 місяці 3 дні) теслею в ГІП «Вектор-5»;
Таким чином, питання щодо обґрунтованості зарахування наведених вище періодів роботи позивача (6 років 3 місяці 7 днів) до його страхового стажу в межах даної справи судом не досліджується, адже відповідні обставини не є спірними.
В той же час, представник відповідача зазначила, що період роботи позивача у Вінницькому експериментальному заводі торгового обладнання терміном 30 днів, не підлягає зарахуванню до його страхового стажу, оскільки йому тоді було лише 13 років.
Разом із тим, дані посилання представника відповідача судом оцінюються критично, адже сама лише обставина того, що у період роботи у Вінницькому експериментальному заводі торгового обладнання позивачу було 13 років, жодним чином не спростовує факт його роботи та виплату йому заробітної плати, що в даному випадку підтверджується довідкою Архіву Вінницької обласної спілки споживчих товариств від 14.08.2018 №1/3-Ар-431 (а.с. 41).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що період роботи позивача у Вінницькому експериментальному заводі торгового обладнання (30 днів) підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Крім того, в судовому засіданні представники сторін дійшли згоди про те, що період роботи позивача каменярем 3-го розряду у Будівельному управлінні «Промбуд-4» БМТ- 86 підлягає зарахуванню до його страхового стажу, однак, починаючи з 26.07.1974 по 03.12.1974.
Враховуючи вище викладене, період роботи позивача з 26.07.1974 по 03.12.1974 каменярем 3-го розряду у Будівельному управлінні «Промбуд-4» БМТ- 86 також підлягає зарахуванню до його страхового стажу (4 місяці 8 днів).
Як слідує із матеріалів справи, позивачу також відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду його роботи з 08.12.1974 по 25.05.1976 каменярем у БУ - 1 Будтресту №86, оскільки в архівній довідці не зазначено номера та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, а також вказане у ній прізвище не відповідає паспортним даним позивача.
Надаючи оцінку даним обставинам, суд зазначає наступне.
Так, як видно із наявної у матеріалах справи довідки Виробничого кооперативу з упорядкування документів установ, організацій та підприємств «Архівіст» №211 від 05.11.2019, остання містить інформацію про те, що в алфавітній книзі працівників за 1974-1976 роки БУ - 1 Будтресту №86 значиться « ОСОБА_1 » з 08.12.1974 (номер та дата наказу не вказані) по 25.05.1976 (наказ №49 від 01.06.1976) (а.с. 52).
При цьому, суд зазначає, що зазначене у довідці прізвище, ім'я та по батькові « ОСОБА_1 » в перекладі на українську мову в повній мірі відповідає паспортним даним позивача - ОСОБА_1 .
Крім того, сама лише відсутність у довідці реквізитів наказу про прийняття його на роботу, на переконання суду, не може бути самостійною підставою для позбавлення права позивача на зарахування відповідного період роботи до його страхового стажу.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 08.12.1974 по 25.05.1976 (1 рік 5 місяців 18 днів) каменярем у БУ - 1 Будтресту №86 також підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
В той же час, суд вважає цілком обґрунтованими посилання представника відповідача на можливість лише часткового зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи учнем налагоджувальника на Вінницькому ламповому заводі, з огляду на наступне.
Так, як слідує із наявної у матеріалах справи архівної довідки №Д-24-92606/24-30 від 03.10.2017 (а.с. 35), в документах про нарахування заробітної плати за 1978-1979 дійсно значиться ОСОБА_1 , який працював на Вінницькому ламповому заводі учнем налагоджувальника, де вказано, що відомості про заробітну плату за період з вересня 1978 року по січень 1979 року.
При цьому, у даній довідці також наявна інформація про те, що ОСОБА_1 був зарахований учнем налагоджувальника обладнання з 26.09.1978 (наказ №2198 від 25.09.1978), а звільнений із займаної посади з 11.01.1979 (наказ №156 від 24.01.1979).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до страхового стажу позивача підлягає період його роботи на Вінницькому ламповому заводі саме з 26.09.1978 по 11.01.1979 (3 місяці 16 днів).
Крім того, як слідує із матеріалів даної справи, відповідачем також лише частково зараховано до страхового стажу позивача період його роботи стропальником 2 розряду, транспортувальником 2 розряду на Абагурському заводі ЖБІ тресту «Кузбасспромшахтобудкомплект», а саме періоди з 09.09.1981 по 15.11.1981 та з 14.01.1982 по 15.03.1982.
В той же час, в межах даного позову представник позивача зазначає, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період роботи на даному підприємстві саме з 10.09.1981 по 30.09.1982.
Разом із тим, суд критично оцінює наведені вище посилання представника позивача, адже як слідує із архівної довідки №С-5110 від 11.09.2018, в документах архівного фонду наявна інформація про те, що ОСОБА_1 був прийнятий стропальником 2 розряду на Абагурський завод ЖБІ тресту «Кузбасспромшахтобудкомплект» 09.09.1981.
14.01.1982 ОСОБА_1 був прийнятий транспортувальником 2 розряду на Абагурський завод ЖБІ тресту «Кузбасспромшахтобудкомплект».
При цьому, як слідує із відображеної у довідці інформації про заробітну плату ОСОБА_1 , остання йому нараховувалась в період з вересня по листопад 1981 року, а також з січня по березень 1982 року.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи стропальником 2 розряду, транспортувальником 2 розряду на Абагурському заводі ЖБІ тресту «Кузбасспромшахтобудкомплект» лише з 09.09.1981 по 15.11.1981 та з 14.01.1982 по 15.03.1982, є цілком обґрунтованими, адже відповідні періоди відповідають відомостям про виплату позивачу заробітної плати та, як наслідок, страхових внесків.
Таким чином, на думку суду, наявні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на Абагурському заводі ЖБІ тресту «Кузбасспромшахтобудкомплект», однак, лише з 09.09.1981 по 15.11.1981 (2 місяці 7 днів) та з 14.01.1982 по 15.03.1982 (2 місяці 2 днів).
Разом із тим, надаючи оцінку посиланням представника відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 16.03.1983 по 23.08.1983 вантажником та стропальником у МТБУК «Кузбасмашстрой», з огляду на наявні виправлення у трудовій книжці, то суд зазначає наступне.
Так, як слідує із наявної у матеріалах справи копії трудової книжки позивача, в період з 16.03.1983 по 23.08.1983 позивач працював вантажником та стропальником у МТБУК «Кузбасмашстрой».
При цьому, дійсно в даті звільнення позивача та даті прийняття наказу про звільнення наявні виправлення у році, зокрема вклеїно цифру 3 у даті звільненні 23.08.1983 та в даті прийняття наказу про звільнення 24.08.1983.
В той же час, враховуючи дату прийняття позивача на роботу у МТБУК «Кузбасмашстрой» та характер наявного виправлення, а саме вклеювання цифри 3 у році звільнення « 1983», що і відповідає року прийняття позивача на роботу, свідчить про те, що таке виправлення жодним чином не спричинило до збільшення періоду роботи позивача.
Більше того, суд зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Крім того, згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 16.03.1983 по 23.08.1983 (5 місяців 8 днів) вантажником та стропальником у МТБУК «Кузбасмашстрой» слід зарахувати до його страхового стажу.
Крім того, з аналогічних підстав також підлягає зарахуванню до страхового стажу і період роботи позивача з 27.09.1988 по 23.09.1990 (1 рік 11 місяців 27 днів) автоматником 1-2 розряду у ВО «Вінницький завод тракторних агрегатів», адже нечитабельність відтиску печатки підприємства, на думку суду, жодним чином не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з надання пенсії по віку.
Також, до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період його роботи каменярем у ВО «Хімпром», однак лише в період з 23.10.1992 по 01.01.1993 (2 місяці 9 днів), адже з огляду на характер наявних у трудовій книжці виправлень щодо місяця звільнення позивача з роботи, представники сторін в судовому засіданні дійшли згоди про те, що саме такий період роботи позивача належить зарахувати до його страхового стажу.
До того ж, саме такий період роботи позивача у ВО «Хімпром» підтверджується архівною довідкою №Д-24-97947/24-30 від 18.10.2017 (а.с. 36).
В той же час, надаючи оцінку посиланням представника відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 15.10.2003 по 08.10.2010 муляром 5-го розряду у ФГ «Аллочка», з огляду на відсутність документального підтвердження про сплату страхувальником страхових внесків безпосередньо за позивача, а також відсутність відомостей про сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено ч. 10 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.
Крім того, на думку суду, відсутність за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків за цей період саме за позивача не може бути підставою для не зарахування цього періоду до його страхового стажу.
При цьому, варто звернути увагу на те, що відповідач не заперечує ту обставину, що у спірний період позивач працював муляром 5-го розряду у ФГ «Аллочка» та отримував заробітну плату.
В той же час, відповідач відмовляє у зарахуванні відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача, у зв'язку з відсутністю персоніфікованих даних про сплату ФГ «Аллочка» страхових внесків саме за ОСОБА_1 .
Разом із тим, суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті чи/або персоніфікованій сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи.
Крім того, варто також звернути увагу на те, що в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодних доказів на підтвердження своїх тверджень щодо відсутності персоніфікованих даних про сплату ФГ «Аллочка» страхових внесків за ОСОБА_1 .
Відповідні докази також не були надані відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 24.02.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання.
З урахуванням наведених вище обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 15.10.2003 по 08.10.2010 (6 років 11 місяців 24 дні) муляром 5-го розряду у ФГ «Аллочка».
В той же час, у відповідності до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
З огляду на викладене, зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 15.10.2003 по 08.10.2010 муляром 5-го розряду у ФГ «Аллочка», виключає можливість зарахування до такого стажу періоду його роботи з 02.02.2004 по 30.04.2004 у ТОВ «Вінницький регіональний молодіжний житловий комплекс» згідно трудових угод.
Крім того, в межах судового розгляду даної справи представником відповідача не надано будь-яких доказів на підтвердження правомірності дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо часткового зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи у ТОВ «БМУ-3» з 19.11.2010 по 24.01.2011 (зараховано лише по 31.12.2010) та у ДП «Вінницятрансприлад» з 01.02.2012 по 03.05.2012 (зараховано по 30.04.2012).
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному ж випадку, враховуючи те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій, які полягають у частковому зарахуванні зазначених вище періодів роботи позивача до його страхового стажу, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування відповідних періодів роботи позивача у ТОВ «БМУ-3» з 19.11.2010 по 24.01.2011 та у ДП «Вінницятрансприлад» з 01.02.2012 по 03.05.2012 до його страхового стажу в повному обсязі.
Поряд із цим, надаючи оцінку твердженням представника позивача щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі з 18.09.1980 по 28.08.1981, з 11.11.1983 по 24.04.1987, з 23.07.2001 по 10.07.2003 та з 11.07.2003 по 26.09.2003, суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пунктом «а» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується, крім іншого: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Так, згідно зі статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23 грудня 1970 року (який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем, та зупинив свою дію з 01 січня 2004 року) роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується.
Частиною 4 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що з 01.01.2004 року час роботи таких засуджених зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
При цьому, стаття 122 Кримінально-виконавчого кодексу України визначає, що час роботи засудженого у період відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі зараховується до стажу роботи для призначення трудової пенсії після звільнення, за умови оплати ним страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду.
Згідно з пунктом 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками органів внутрішніх справ і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).
Робота в'язнів підтверджується довідкою органів внутрішніх справ і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з абзацом 5 частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.
Отже, період страхового стажу до 01 липня 2000 року підтверджується даними, обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду.
Разом із тим, в даному випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що в періоди відбування позивачем покарання у вигляді позбавлення волі до Пенсійного фонду відраховувались страхові внески.
Таким чином, судом встановлено факт відсутності сплати страхових внесків за періоди відбуття покарання засудженим ОСОБА_1 , що в свою чергу свідчить про неможливість зарахування таких періодів до його страхового стажу.
З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог даного позову, в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі з 18.09.1980 по 28.08.1981, з 11.11.1983 по 24.04.1987, з 23.07.2001 по 10.07.2003 та з 11.07.2003 по 26.09.2003.
В той же час, слід враховувати ту обставину, що внаслідок зарахування до страхового стажу позивача решти перелічених вище періодів його роботи, а саме: з 01.06.1971 по 30.06.1971, з 01.09.1973 по 25.07.1974, з 26.07.1974 по 03.12.1974, з 08.12.1974 по 25.05.1976, з 24.05.1976 по 26.06.1978, з 26.09.1978 по 11.01.1979, з 06.03.1979 по 01.07.1979, з 19.12.1979 по 29.04.1980, з 09.09.1981 по 15.11.1981, з 14.01.1982 по 15.03.1982, з 16.03.1983 по 23.08.1983, з 27.09.1988 по 23.09.1990, з 12.03.1991 по 29.05.1991, з 11.01.1992 по 11.05.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 23.10.1992 по 01.01.1993, з 13.10.1998 по 27.05.1999, з 23.11.1999 по 31.07.2000, з 15.10.2003 по 08.10.2010, з 19.11.2010 по 24.01.2011, з 17.01.2012 по 31.01.2012, з 01.02.2012 по 03.05.2012, з 10.05.2012 по 08.05.2013, в останнього буде більш ніж 15 років страхового стажу (19 років 4 місяці 12 днів), який є достатнім для призначення пенсії за віком.
Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги обставини, встановлені в ході судового розгляду даної справи, які стосуються безпідставного неврахування відповідачем деяких періодів роботи позивача до його страхового стажу, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятого відповідачем рішення №023830010312 від 15.07.2020 та, як наслідок, наявність підстав для його скасування.
Що ж до заявлених позивачем вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, не усі періоди трудової діяльності позивача підлягають зарахуванню до його страхового стажу, а тому заявлені ним вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема шляхом зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.07.2020 зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 01.06.1971 по 30.06.1971, з 01.09.1973 по 25.07.1974, з 26.07.1974 по 03.12.1974, з 08.12.1974 по 25.05.1976, з 24.05.1976 по 26.06.1978, з 26.09.1978 по 11.01.1979, з 06.03.1979 по 01.07.1979, з 19.12.1979 по 29.04.1980, з 09.09.1981 по 15.11.1981, з 14.01.1982 по 15.03.1982, з 16.03.1983 по 23.08.1983, з 27.09.1988 по 23.09.1990, з 12.03.1991 по 29.05.1991, з 11.01.1992 по 11.05.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 23.10.1992 по 01.01.1993, з 13.10.1998 по 27.05.1999, з 23.11.1999 по 31.07.2000, з 15.10.2003 по 08.10.2010, з 19.11.2010 по 24.01.2011, з 17.01.2012 по 31.01.2012, з 01.02.2012 по 03.05.2012, з 10.05.2012 по 08.05.2013.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн.
При цьому, оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 840,80 грн.
В той же час, вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 13500 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
В даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 23.06.2020, розрахунок судових витрат від 17.11.2020, квитанцію до прибуткового касового ордера №37 від 17.11.2020 на суму 15379,00 грн.
Відповідно до розрахунку судових витрат представником позивача - адвокатом Гринчук І.В. надано наступні юридичні послуги:
- юридичну консультацію;
- ознайомлення з матеріалами;
- зібрання документів;
- створення особистого електронного кабінету позивача на сайті Пенсійного фонду;
- подання заяви про призначення пенсії через електронний кабінет;
- визнання переліку документів, які необхідно зібрати для подання позовної заяви після отримання рішення про відмову у призначення пенсії;
- складання та подання адвокатських запитів;
- підготовка адміністративного позову;
- формування пакету документів;
- завіряння копій документів;
- безпосереднє подання позовної заяви до суду;
- складення відповіді на відзив та її надсилання відповідачу, а також подання до суду;
- отримання судового рішення (виконавчого листа);
- подання його до органів ДВС.
В той же час, включення до відповідного розрахунку часу оремо таких послуг як зібрання документів, зібрання документів після отримання оскаржуваного рішення, формування пакету документів, завіряння копій документів, на переконання суду, є необґрунтованим, адже усі наведені вище дії стосуються формування пакету документів, які є додатками до позовної заяви.
Крім того, на думку суду, також відсутні підстави для включення до витрат на правову допомогу вчинених адвокатом дій щодо створення особистого електронного кабінету позивача на сайті Пенсійного фонду та подання через нього заяви про призначення пенсії, адже дані дії жодним чином не свідчать про надання адвокатом юридичних послуг з приводу скасування рішення про відмову у призначення позивачу пенсії за віком.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В даному ж випадку, слід враховувати, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивача, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.
Крім того, слід також враховувати, що вимоги даного адміністративного позову підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 15379,00 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 2000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010312 від 15.07.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.07.2020 зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 01.06.1971 по 30.06.1971, з 01.09.1973 по 25.07.1974, з 26.07.1974 по 03.12.1974, з 08.12.1974 по 25.05.1976, з 24.05.1976 по 26.06.1978, з 26.09.1978 по 11.01.1979, з 06.03.1979 по 01.07.1979, з 19.12.1979 по 29.04.1980, з 09.09.1981 по 15.11.1981, з 14.01.1982 по 15.03.1982, з 16.03.1983 по 23.08.1983, з 27.09.1988 по 23.09.1990, з 12.03.1991 по 29.05.1991, з 11.01.1992 по 11.05.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 23.10.1992 по 01.01.1993, з 13.10.1998 по 27.05.1999, з 23.11.1999 по 31.07.2000, з 15.10.2003 по 08.10.2010, з 19.11.2010 по 24.01.2011, з 17.01.2012 по 31.01.2012, з 01.02.2012 по 03.05.2012, з 10.05.2012 по 08.05.2013.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок, а також понесені ним витрати на правову допомогу адвоката в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текст рішення складено 29.03.2021.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна