18 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/527/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 у справі
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області,
до 1) Харківської міської ради,
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,
3) Фізичної особи-підприємця Рожкова Дмитра Миколайовича,
про скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Збарих С. М., Харківської міської ради - Цуварєв О. Ф., Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т. М.
У лютому 2020 року Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління), ФОП Рожкова Д. М., в якій просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об'єктів комунального власності територіальної громади м. Харкова" у частині, а саме, пункт 62 додатку до рішення (далі - спірне рішення);
- визнати недійсним договір від 06.03.2018 № 5562-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - спірний договір), підвалу № VIII загальною площею 53,4 кв.м. в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26, літ. "А-5", укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рижковим Д. М., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 651;
- зобов'язати ФОП Рожкова Д. М. повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення, підвалу VIII загальною площею 53,4 кв.м. та вартістю 116 280,00 грн, у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 " (далі - спірне приміщення), шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі вказаного майна.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що приватизацію нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова (нежитлового приміщення підвалу № VIII загальною площею 53,4 кв.м. в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26, літ. "А-5") здійснено без проведення аукціону або конкурсу, тобто з порушенням процедури, передбаченої Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки орендар - ФОП Рожков Д. М. під час оренди спірного нежитлового приміщення не здійснював поліпшення в розмірі не менш як 25 % відсотків від його ринкової вартості.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.05.2020 у справі № 922/527/20 (суддя Бринцев О. В.) у позові відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2020 заяву ФОП Рожкова Д. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю. Стягнуто з прокуратури на користь ФОП Рожкова Д. М. витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що міськрада видала спірне рішення (пункт 62 додатку до рішення) у межах компетенції та із дотриманням вимог законодавства про приватизацію; Харківська міська рада, як орган приватизації мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень, зокрема у виді викупу за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення орендованого майна більше, ніж на 25 % його вартості; прокурор не довів, що спірний договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам держави і суспільства. Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що позовна вимога про зобов'язання ФОП Рожкова Д. М. повернути територіальній громаді спірне приміщення, шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі зазначеного майна є похідною від вимоги про визнання недійсним спірного договору, у задоволенні якої відмовлено, тому правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині також відсутні.
Вирішуючи спір, місцевий господарський суд також урахував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема щодо застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 (Хачатрян В. С. - головуючий, судді Дучал Н. М., Ільїн О. В.) рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2020 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2020 у справі № 922/527/20 скасовано; прийнято нове судове рішення, яким визнано незаконним та скасовано рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 року №412/16 "Про відчуження об'єктів комунального власності територіальної громади м. Харкова" у частині, а саме, пункт 62 додатку до рішення; визнано недійсним договір від 06.03.2018 № 5562-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, підвалу № VIII загальною площею 53,4 кв.м. в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26, літ. "А-5", укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рижковим Д. М., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 651; зобов'язано ФОП Рожкова Д. М. повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення, підвалу VIII загальною площею 53,4 кв.м. та вартістю 116 280,00 грн, у житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26, літ. "А-5", шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі вказаного майна; відмовлено в задоволенні заяви Рожкова Дмитра Миколайовича щодо стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що Харківська міська рада має право прийняти рішення щодо продажу об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - у цьому випадку Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. При цьому суд урахував правову позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19 та від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції установив факт відсутності здійснення невід'ємних поліпшень спірного майна в період перебування такого майна в оренді та зазначив, що місцевий господарський суд у порушення вимог 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) безпідставно залишив поза увагою та не надав належної правової оцінки змісту наданих суб'єктом оціночної діяльності - ПФ Агенство "Схід" висновкам від 31.12.2017 про вартість нежитлових приміщень, в яких відсутні будь-які відомості про те, що проводилися ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях, у томі числі було здійснено їх невід'ємні поліпшення; обставинам неподання ФОП Рожковим Д. М. до органу приватизації документів, передбачених у пункті 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації від 27.02.2004 № 377 щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
Отже, зважаючи на положення законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, та встановлені обставини справи і наявні у ній докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване у частині рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації майна шляхом викупу є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, яким регулюється порядок здійснення приватизації, а саме положенням статей 1, 2, 4, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тому воно має бути визнане незаконним та скасоване. Крім того, у зв'язку з встановленими судом обставинами порушення вимог законодавства наявні правові підстави для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування запису про проведену за Рижковим Д. М. державну реєстрацію права власності на спірну нерухомість та зобов'язання підприємця повернути власникові таке нерухоме майно; у наведеному випадку задоволення цього позову не порушуватиме принцип пропорційності втручання держави у право власності, яке переслідує "суспільний" та "публічний" інтерес, ґрунтується на розумних підставах, а отже, є законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 у справі № 922/527/20, подало касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2020 залишити в силі.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга подається на підставі, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо підтвердження підстав звернення прокурора до суду без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Також, у касаційній скарзі зазначено, що вона подається з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статті 10, частин 1, 3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з урахуванням прийнятих рішень міською радою про затвердження програми приватизації на певні роки.
Скаржник наголошує, що Харківська міська рада та Управління діяли у спосіб та із дотриманням порядку приватизації спірних нежитлових приміщень; орган приватизації вправі самостійно обирати такий спосіб приватизації, як викуп; сторони уклали оспорюваний договір купівлі-продажу при вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву.
Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи щодо пропуску прокурором позовної давності, оскільки оскаржуване рішення Харківської міської ради було опубліковано і прокурор мав можливість з ним ознайомитися.
Аналогічні за змістом підстави касаційного оскарження наведено Харківською міською радою у поданій нею касаційній скарзі на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020.
У відзиві на касаційні скарги ФОП Рожков Д. М. просить їх задовольнити, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2020 у справі № 922/527/20.
15.03.2021 Харківська міська рада звернулася з клопотання про зупинення провадження у справі № 922/527/20 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/3014/19, оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3014/19, має суттєве значення для вирішення спору у цій справі. У судовому засіданні представник Харківської міської ради відмовився від заявленого клопотання про зупинення провадження у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/527/20, з огляду на таке.
Як установили суди та свідчать матеріали справи, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ФОП Рожковим Д. М. (орендар) укладено договір оренди від 11.10.2016 № 4166 (надалі - договір), відповідно до предмету якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу № VIII загальною площею 53,4 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа № 62704 від 11.05.2016), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26, літ. "А-5" та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 05.10.2016 № 677 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень" (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 5.6. договору орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Рішенням Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 23.10.2016 № 412/16 вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Згідно з пунктом 62 додатку до зазначеного рішення нежитлові приміщення підвальної частини в житловому будинку, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26, літ. "А-5" загальною площею 53,4 кв.м. підлягали приватизації шляхом викупу ФОП Рожковим Д. М.
У подальшому, листом від 19.12.2017 № 18583 Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради доручено ПФ Агентство "СХІД" проведення оцінки вартості майна - нежитлових приміщень загальною площею 53,4 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26, з метою визначення вартості об'єкта для приватизації шляхом викупу. Дата оцінки 31.12.2017.
Як свідчать матеріали справи, згідно з висновком рецензента Пижової Л. Б., звіт представлений суб'єктом оціночної діяльності ПФ Агентство "СХІД" може бути класифікований як такий, котрий у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів по оцінці майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на вірогідність оцінки.
31.01.2018 начальником Управління комунального майна та приватизації Солошкіним В. М. затверджено звіт про оцінку майна об'єкта комунальної власності нежитлового приміщення підвалу площею 53,4 кв.м. в житловому будинку літ. "А-5", за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26. Оціночна вартість зазначеного об'єкта складає 96 900,00 грн без ПДВ.
У подальшому, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець) та ФОП Рожковим Д. М. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.03.2018 № 5562-В-С, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 651.
Відповідно до акта прийому-передачі від 27.04.2018 № 5562-В-С нежитлові приміщення підвалу № VIII в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 53,4 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 26 передані ФОП Рожкову Д. М.
Наголошуючи на порушенні Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації під час ухвалення спірного рішення щодо обрання способу приватизації (відчуження) спірних нежитлових приміщень шляхом викупу ФОП Рожковим Д. М. як орендарем, і укладення на підставі такого рішення спірного договору купівлі-продажу та подальшої реєстрації права власності на таке майно за підприємцем, прокурор звернувся до суду із цим позовом у цій справі.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та скасовуючи рішення місцевого господарського суду про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив із того, що відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 12.06.2017 № 691/17 (далі - Програма приватизації), на підставі якої, у тому числі, було прийнято спірне рішення, яке в частині пункту 62 додатку до нього є предметом спору у цій справі, цю Програму розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету (пункт 1.2 Програми приватизації).
У пунктах 3.3, 3.4 Програми приватизації передбачено, що приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
За змістом частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації та здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 51 зазначеного Закону з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за певними групами. Зокрема, група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Відповідно до частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органи приватизації здійснюють підготовку до приватизації цих об'єктів відповідно до статті 8 зазначеного Закону, що полягає, крім іншого, у встановленні ціни продажу об'єкта, який підлягає приватизації, зокрема шляхом викупу, з урахуванням результатів оцінки об'єкта, публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також у вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
За змістом частин 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
У статті 10 зазначеного Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей, зокрема, у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439.
Згідно з пунктом 8.1 зазначеного Порядку викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - у цьому випадку управління комунального майна та приватизації, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19 та ухвалі Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/64/20.
Саме із такого розуміння наведених положень законодавства та з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, виходив суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд цієї справи та ухвалюючи нове рішення у справі про задоволення позову за результатом скасування рішення суду першої інстанції.
Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень. При цьому суд апеляційної інстанції також визнав необґрунтованим посилання відповідачів на Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому Рішенні роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Водночас, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд апеляційної інстанції встановив факт відсутності здійснення Рожковим Д. М. невід'ємних поліпшень спірного майна саме в період перебування такого майна в оренді та зазначив, що місцевий господарський суд, в порушення вимог 86 ГПК України безпідставно залишив поза увагою та не надав належної правової оцінки змісту наданих суб'єктом оціночної діяльності висновкам від 31.12.2017 про вартість нежитлових приміщень, в яких відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях, у томі числі було здійснено їх невід'ємні поліпшення; обставинам неподання ФОП Рожковим Д. М до органу приватизації документів, передбачених у пункті 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації від 27.02.2004 № 377 щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
Отже, за висновком суду апеляційної інстанції оскаржуване у частині рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, яким регулюється порядок здійснення приватизації, а саме положенням статей 1, 2, 4, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тому воно має бути визнане незаконним та скасоване; також за встановлених судом обставин порушення вимог законодавства наявні правові підстави для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та зобов'язання повернути власникові таке нерухоме майно.
Як уже зазначалося, Харківська міська рада та Управління не погодилися з ухваленою у справі постановою та оскаржили її до суду касаційної інстанції.
За змістом частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Щодо касаційних скарг Харківської міської ради і Управління в частини підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.
Харківська міська рада та Управління аргументують подання касаційних скарг на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування норм Закону України "Про приватизацію державного майна" (частини 2 статті 162), Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (статті 10, частин 1, 3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 182), рішень Харківської міської ради, якими затверджено програми приватизації на певні роки.
Проте колегія суддів відхиляє ці доводи з огляду на таке.
Згідно із частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зважаючи на положення законодавства, зокрема, статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 3, 8, 11, 10, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинних на час виникнення спірних правовідносин), орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна (наведену правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин щодо приватизації комунального майна).
При цьому касаційна інстанція враховує, що предметом позову у зазначених справах є вимоги, зокрема, про визнання частково незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким ухвалено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, зобов'язання повернути власникові нерухоме майно. Підставою позову прокурором визначено порушення порядку приватизації нерухомого майна шляхом викупу, оскільки до об'єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем невід'ємних поліпшень майна в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Тобто предмет і підстави позовів у цій справі, що розглядається, та у зазначених справах, а також правове регулювання спірних правовідносин свідчать про їх подібність.
Отже, висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладено, зокрема, у Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 922/527/20 за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 у цій справі, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Харківська міська рада та Управління у своїх касаційних скаргах послалися на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Дослідивши зазначені доводи, наведені у касаційних скаргах, і матеріали справи, Верховний Суд відхиляє такі доводи з огляду на таке.
У справі № 587/430/16-ц заступник керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області звертався з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки.
Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зробила такі висновки щодо представництва прокурора у цій справі.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті ЦПК України у редакції, чинній до 15.12.2017). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15.12.2017.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Водночас у справі № 922/527/20, що розглядається, відсутні підстави вважати підтвердженими посилання Управління та Харківської міської ради у касаційних скаргах на порушення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у суді, оскільки, відкриваючи провадження у цій справі, суди встановили відповідність поданої прокурором заяви вимогам ГПК України і не знайшли підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження. Тобто жодних недоліків цієї заяви, зокрема в частині представництва прокурором інтересів держави в суді, суди не встановили.
Таким чином, Управління та Харківська міська рада безпідставно посилаються на неврахування судами у справі № 922/527/20 правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у тому числі з тих підстав, що правовідносини у цих справах не є подібними.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в ухвалах від 19.02.2021 у справі № 922/484/20 та від 03.03.2021 у справі № 922/3890/19 .
Оскільки доводи скаржників про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, не знайшли свого підтвердження, то касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю також на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Щодо решти доводів, викладених Харківською міською радою та Управлінням у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.
З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).
Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пунктах 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 у справі № 922/527/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ