79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
03.10.06 Справа № 14/157-2217
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Галушко Н.А.
суддів Процик Т.С.
Юрченка Я.О.
розглянув апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль № 48167/7/10-015 від 04.08.2006 року (далі Тернопільська ОДПІ, м. Тернопіль)
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 12.07.2006 року
у справі № 14/157-2217
за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ровекс», м. Тернопіль (далі ТзОВ «Ровекс», м. Тернопіль)
до відповідача: Тернопільська ОДПІ, м. Тернопіль
про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень
За участю представників:
від позивача -Недошитко О.І.- представник
від відповідача -не з'явився
Права та обов'язки представникам сторін відповідно до ст.ст. 49, 51 КАС України роз'яснено.
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 12.07.2006 року у справі № 14/157-2217 задоволено позовні вимоги ТзОВ «Ровекс», м. Тернопіль: визнано нечинними податкові повідомлення -рішення Тернопільської ОДПІ від 14.11.2005 року № 0001522304/0/78808 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 40779,00 грн. та № 0001512304/0/78809 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 22027,50 грн.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що понесені позивачем витрати (копії платіжних документів в матеріалах справи) як компенсація вартості послуг, придбаних ним у приватного підприємця для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для виключення сплачених позивачем на користь приватного підприємця Матвійків Т.З. коштів зі складу валових витрат, і, відповідно, не було підстав для збільшення бази оподаткування по податку на прибуток та донарахування позивачу цього податку; належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Наказу Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. № 75 та наказу Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. № 69, зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги обґрунтовані та належним чином доведені.
Тернопільською ОДПІ подано апеляційну скаргу № 48167/7/10-015 від 04.08.2006 року, в якій просить постанову суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема скаржник зазначає, що при прийнятті постанови господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції при винесенні даної постанови невірно застосовано норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне:
Тернопільською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Ровекс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2004р. по 30.06.2005р., за результатами якої складено акт № 610/23-222/1/30690822 від 03.11.2005 року.
З огляду на встановлені перевіряючими факти порушень податкового законодавства 14.11.2005 року відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення, із визначеними у них належними до сплати сумами податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
За результатами застосування процедур адміністративного узгодження сум податкових зобов'язань, в порядку передбаченому статтею 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Тернопільською ОДПІ 05.05.2006 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001522304/3/27030, яким, з огляду на порушення платником податків вимог пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», товариству визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 43962,38 грн., в тому числі основний платіж -30709,99 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13252,39 грн. та № 0001512304/3/27029, яким, через недотримання суб'єктом господарювання вимог пп. 4.4 ст. 4 та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначені суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22630,50 грн., в тому числі основний платіж -15087,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -7543,50 грн. Спірні податкові повідомлення -рішення оспорені товариством у судовому порядку в частині визначення позивачу податкового зобов'язання в сумі 40779,00 грн. по податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 22027,50 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, за результатами перевірки правильності формування товариством з обмеженою відповідальністю валових витрат по податку на прибуток з 01.04.04 р. по 30.06.2005 року, контролюючим органом встановлено порушення позивачем п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у включенні до складу валових витрат, витрат, які не пов'язані із господарською діяльністю, а саме, податковий орган робить висновок про безпідставність віднесення до складу валових витрат, понесених позивачем за результатами фінансово -господарських операцій з ПП Матвійків Т.З., що підтверджуються актами виконаних робіт № 1 від 30.06.2004 року на обробку первинної документації та № 1 від 15.09.2004 року на надання послуг щодо ведення податкового обліку.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що при цьому відповідачем не враховано, що законодавство (Господарський кодекс України), гарантуючи свободу підприємницької діяльності (ст. 43 ГКУ), наділяє суб'єктів господарювання правом без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність (яку не заборонено законом) на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності; самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників, комерційного розрахунку, тощо (ст. 44 ГКУ).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що перебування у трудових відносинах із позивачем осіб відповідальних за ведення бухгалтерського обліку, не позбавляє суб'єкта господарювання права на укладення угод із контрагентами по обробці ними первинної документації чи надання послуг щодо ведення податкового обліку, як помилково вважає податковий орган.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп.. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезазначеного Закону України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору № 8 від 15.06.2004 року та № 9 від 15.09.2004 року, укладеного між позивачем та приватним підприємцем Матвійків Т.З., останній взяв на себе зобов'язання обробити первинну документацію, на основі бухгалтерських даних підготувати податкову звітність: декларацію про оподаткування прибутку підприємств за ІІ-й та ІІІ-й квартал 2004 року та виконав їх у повному обсязі, свідченням чого є як підписані учасниками договірних відносин акти виконаних робіт №1 від 30.06.2004 року та 15.09.2004 року, так і подані позивачем до контролюючого органу декларації по податку на прибуток за 1-е півріччя та 9-ть місяців 2004 року.
Пунктом 3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Законом України «Про систему оподаткування»та п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платників податків зобов'язано подавати до контролюючих органів як бухгалтерську так і податкову звітність, в тому числі і декларації по тому чи іншому податку за період, що встановлюється нормативними актами з питань оподаткування.
Пунктами 5.3 - 5.8 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не зазначено про неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг ведення бухгалтерського обліку підприємства. Законом чітко передбачено заборону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
Статтею 11 вищенаведеного Закону України не встановлено вимог до форми чи виду документів, які були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що понесені позивачем витрати як компенсація вартості послуг, придбаних ним у приватного підприємця для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для виключення сплачених позивачем на користь приватного підприємця Матвійків Т.З. коштів зі складу валових витрат, і, відповідно, не було підстав для збільшення бази оподаткування по податку на прибуток та донарахування позивачу цього податку згідно із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.
Також, як вбачається з акту перевірки, ТзОВ «Ровекс»за період 2 квартал 2004 р. - 2 квартал 2005р. безпідставно включено до складу валових витрат товарні втрати в межах встановлених законодавством норм убутку для магазинів самообслуговування на загальну суму 73429,58 грн. та в порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»зайво віднесено до складу податкового кредиту за період травень 2004 р. - червень 2005 р. 14685,0 грн. внаслідок того, що не відносяться до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) постачальникам у зв'язку із придбанням товарних запасів, викрадених в магазинах самообслуговування та списаних на витрати обігу підприємства в межах встановлених норм списання втрат непродовольчих і продовольчих товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування, як такі, що не пов'язані із підготовкою, організацією та веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Як встановлено із досліджених судом першої інстанції доказів, в тому числі і речових, за період, що перевірявся підприємство здійснювало оптову та роздрібну торгівлю, в тому числі в магазинах самообслуговування.
Акти на списання товарно-матеріальних цінностей від 31.05.2004 року на суму 7950,00 грн.; від 29.07.2004 року на суму 9120,32 грн.; від 30.09.2004 року на суму 7715,44 грн.; від 30.11.2004 року на суму 10855,40 грн.; від 01.02.2005 року на суму 14362,50 грн.; від 31.03.2005 року на суму 11624,87 грн.; від 30.04.2005 року на суму 641,12 грн.; від 31.05.2005 року на суму 10721,93 грн.; від 30.06.2005 року на суму 438,00 грн., всього на суму 73429,58 грн. складені позивачем на підставі актів інвентаризації, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Норми списання втрат непродовольчих і продовольчих товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування, встановлені наказом Міністерства торгівлі СРСР від 25.03.1984 року № 75.
Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що рішення уповноваженого органу з приводу невідповідності наказу Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.1984 р., яким встановлені нормативи та норми втрат у магазинах самообслуговування, відсутні, а відтак останній не втратив чинності і підставно застосований у господарській діяльності позивачем.
Норми, встановлені наказом, є граничними та застосовуються лише у тому випадку, якщо при перевірці фактично наявної продукції виявиться недостача проти облікових даних, яка виявлена на підставі інвентаризації, відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затв. наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 року № 69. Наявність вказаних обставин засвідчується переліченими вище актами на списання товарно-матеріальних цінностей та даними проведених суб'єктом господарювання інвентаризацій.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується висновком суду першої інстанції, що втрати товарних запасів у магазинах (відділах, секціях) самообслуговування в межах норм, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. № 75 належать до складу валових витрат згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак відносяться і до податкового кредиту по податку на додану вартість згідно пп. 7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»
Як вбачається з акту перевірки, фактів недотримання позивачем граничних норм втрат, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. № 75, перевіркою не виявлено, як не встановлено цього і всіма інстанціями при розгляді скарг платника податків, в порядку апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах відповідачем не подано, факт невиконання позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», наказу Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.1984 р. № 75 та наказу Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги позивача обґрунтовані та належним чином доведені.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Скаржником не подано судовій колегії належних та допустимих доказів, які б стали підставою для скасування постанови суду.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що постанова Господарського суду Тернопільської області прийнята з дотримання норм податкового законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 КАС України, -
Львівський апеляційний господарський суд У Х В А Л И В:
1. Постанову Господарського суду Тернопільської області від 12.07.2006 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя Галушко Н.А.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Юрченко Я.О.