25 березня 2021 року
м.Суми
Справа №591/692/19
Номер провадження 22-ц/816/516/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Брайко Юлії Валеріївни на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2021 року в складі судді Сидоренко А.П., ухваленого у м. Суми, повне судове рішення складено - 25 січня 2021 року,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 мотивуючи свої вимоги тим, що з 29.07.2003 року по 02.07.2013 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За вказаний період за спільні кошти ними була придбана квартира АДРЕСА_1 . Спільна квартира складається з 4-х житлових кімнат, кухні, коридору та інших підсобних приміщень, загальна площа якої є 77,6 м2., а житлова 51,0 м2, з усіма комунальними зручностями. Просив суд визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового приміщення, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2021 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину житлового приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з рівності часток колишнього подружжя ОСОБА_3 , оскільки придбання спірної квартири відбулося в період шлюбу та спільного проживання сторін, а тому спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Брайко Ю.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що кошти на придбання спірної квартири в сумі 34965 грн. 00 коп. були її особистими коштами. Зазначає, що частина вказаних коштів була нею одержана від продажу належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а частину коштів їй подарували батьки. Сам факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Зазначає, що нею особисто передавалися продавцю грошові кошти при купівлі спірної квартири. Вказані обставини підтверджуються свідченнями свідків та розпискою колишнього власника квартири ОСОБА_4 , які судом до уваги взяті не були. Вказує, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного із подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Позивачем не було доведено того, що джерелом набуття спірної квартири є спільні сумісні кошти сторін або їх праця, а тому спірне майно є особистою приватною власністю відповідача.
Зазначає, що суд помилково розглянув справи за правилами спрощеного позовного провадження оскільки вартість спірної квартири складає не менше 600 000 грн., тобто вказана вартість більша за 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, вказана справа не відноситься до категорії незначної складності. Вказує, що позивачем також були пропущені встановлені законом строки позовної давності.
У відзиві позивач просить рішення залишити без змін, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами того, що батьки подарували їй грошові кошти в сумі 18000 грн. Водночас, вказана обставина не може підтверджуватися показаннями свідків. Зазначає, що він користувався спірною квартирою до грудня 2018 року, сплачував платежі за комунальні послуги, робив ремонт у спірній квартирі. Вказує, що ним не було пропущено строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав, як співвласника спірної квартири йому стало відомо в грудні 2018 року.
Представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача підтримав рішення і просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, з 29.07.2003 по 02.07.2013 року сторони перебували в шлюбі. (а.с. 11, 44). За час перебування в шлюбі відповідачем, на підставі договору купівлі - продажу від 17.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дувановою Т.П., було придбано чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 77,6 м2, житловою - 51,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , вартість якої на дату придбання складала 34965 грн. (а.с. 9, 40).
Отже спірна квартира була придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбу.
Дані проте, що вартість квартири не менше 600 000 грн., тобто вказана вартість більша за 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як зазначила відповідач у апеляційній скарзі, матеріали справи не містять.
З договору купівлі - продажу від 09.07.2003 року вбачається, що відповідач продала ОСОБА_5 належну їй квартиру АДРЕСА_4 . Вартість вказаної квартири відповідно до договору склала 17292 грн. (а.с. 41). Згідно свідоцтва про право спадщину за заповітом від 04.07.2003р. дана квартира відповідачем була успадкована.
У відповідності до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. (ч. 2 ст. 22 КпШС України).
Згідно з ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Таким чином, конструкція норми статті 22КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
З матеріалів справи вбачається та доведено позивачем, що його колишня дружина ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у період шлюбу з ним. Під час шлюбу, тобто 09.07.2003 року відповідач продала належну їй квартиру ОСОБА_5 за 17292 грн.
На спростування наявності права спільної сумісної власності з позивачем на спірну квартиру, відповідач послалася на ту обставину, що грошові кошти одержані від продажу квартири, яка належала їй особисто, остання витратила на купівлю спірної квартири, а решту грошових коштів їй надав батько.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на значний проміжок часу, що минув між днем продажу позивачем належної їй квартири (09.07.2003 року) та купівлею спірної квартири (17.12.2003 року). Будь - яких доказів в підтвердження того, що саме за кошти від продажу належної відповідачу квартири, остання придбала в період шлюбу спірну квартиру, відповідач до суду не надала і цей факт позивачем не визнавався.
Доводи відповідача, що викладені в апеляційній скарзі про те, що інша частина грошових коштів на купівлю спірної квартири, нею була отримана від батька, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на те, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.
На підтвердження зазначених обставин, відповідач, в якості доказів посилається на показання свідків, що були надані в суді першої інстанції та договори купівлі продажу її батьками житлового будинку та земельної ділянки.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 43 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на час придбання відповідачем спірної квартири) угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР. У випадках, коли угоди між організаціями або між організацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх одержання.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦК УРСР угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР повинні укладатись в письмовій формі. Відповідно до ст. 46 ЦК УРСР недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
За правилами встановленими ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, колегія суддів вважає показання свідків недопустимими доказами на підтвердження обставин передання відповідачу її батьком грошової суми в розмірі 18000 грн. Інших належних та допустимих доказів того, що батьком відповідача було передано їй грошову суму в розмірі 18000 грн., матеріали справи не містять.
Надані відповідачем до суду договори купівлі продажу житлового будинку та земельної ділянки від 15.05.2001 року, що укладені між її батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , правильно не прийняті судом першої інстанції в якості доказів на підтвердження їх фактичного використання під час проведення розрахунку з продавцем за придбання спірної квартири, які передані відповідачу її батьком, з огляду на те, що вказані договори підтверджують лише обставини продажу останнім об'єктів нерухомості, тобто вчинення правочину між ним та третьою особою, але не підтверджують факт передачі грошових коштів саме відповідачу.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідачем не сплачувалися грошові кошти за нараховані комунальні послуги, які фактично сплачувалися нею, не спростовують презумпцію рівності часток подружжя в спільно нажитому майні за час шлюбу.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального права через розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки доказів проте, що вартість 1/2 частки квартири, загальна вартість якої не менше 600 000 грн., тобто вказана вартість більша за 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідачем суду не надано. Крім того, під час судового розгляду в суді першої інстанції відповідач не заперечувала проти встановленого місцевим судом порядку розгляду позову за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України). Однак, всупереч приписів ч.1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами призумпцію рівності часток подружжя ОСОБА_3 у спірній квартирі, що була набута за час шлюбу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірна чотирьохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому останні мають рівні частки у вказаній квартирі.
Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що викладені нею в апеляційній скарзі стосовно того, що позивачем було пропущено встановлений законом трирічний термін звернення до суду за захистом своїх порушених прав, і що вказаний строк необхідно відліковувати з часу розірвання шлюбу, з огляду на те, що фактичне розірвання шлюбу не позбавляє подружжя права власності на майно, яке було спільно нажито ними під час шлюбу.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані при вирішенні справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Брайко Юлії Валеріївни залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 березня 2021 року.
Головуючий - С.С. Ткачук
Судді: В.І. Криворотенко
О.І. Собина