справа № 754/2463/20 головуючий у суді І інстанції Зотько Т.А.
провадження № 22-ц-/824/3170/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
24 березня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання, -
У лютому 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним договір довічного утримання від 02 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та
ОСОБА_6 жовтні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову, в якому просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.
Клопотання обґрунтовано тим, що у приватній власності ОСОБА_1 знаходилася вищезазначена квартира. В якості гарантії виконання ОСОБА_1 грошових зобов'язань перед позивачем вона вказала належну їй на праві власності квартиру. Проте, 02 лютого 2018 року з метою ухилення від сплати боргу відповідач уклала зі своєю донькою ОСОБА_7 договір довічного утримання, за яким право власності на квартиру переходить до ОСОБА_7 Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року заяву ОСОБА_5 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що посилання позивача є лише припущеннями. ОСОБА_5 не є стороною договору довічного утримання. Відповідно до вимог ст. 754 ЦК України набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання. У договорі, що оскаржується позивачем, зазначено, що на квартиру накладається заборона її відчуження. Накладення арешту на квартиру, що перебуває під забороною, має на меті здійснення опосередкованого тиску на ОСОБА_1 та її залякування. Обраний позивачем вид забезпечення позову не є співмірним з заявленими позовними вимогами. Нерухоме майно, на яке накладено арешт, не є предметом даного спору, жодних вимог щодо нього позивач не заявляв. Рішення суду у разі задоволення позову не перебуватиме на примусовому виконанні, оскільки зазначений договір вважатиметься недійсним з моменту набрання рішенням суду законної сили. Накладення арешту жодним чином не впливатиме на можливість виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував той факт, що інший спір, на який посилається позивач, виник з приводу стягнення коштів між іншими сторонами і не стосується апелянта. Квартира, на яку накладено арешт, належить апелянту, а не ОСОБА_1 . Між сторонами виник спір щодо недійсності правочину, а не питання права власності на нерухоме майно. Суд забезпечив позов шляхом арешту нерухомого майна сторонньої особи, а нерухоме майно взагалі не є предметом розгляду ані в справі № 754/2463/20, ані в справі № 754/2511/18. На момент звернення до суду з заявою про забезпечення позову квартира не належала ОСОБА_1 . Договір довічного утримання був укладений задовго до появи рішення суду від 28 травня 2020 року у цивільній справі № 754/2511/18. ОСОБА_1 навіть не здогадувалася про те, що позивач бажає звернутися до суду. Суд не оцінив обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника. Предметом спору є виключно договірно-правові відносини стосовно дійсності договору довічного утримання.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про доцільність накладення арешту.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступним підстав.
Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (частини сьома та восьма статті 158 ЦПК України).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору довічного утримання, за яким ОСОБА_1 відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на вказану квартиру та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.
Апеляційний суд вважає, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати заявник, не є співмірними з позовними вимогами та жодним чином не забезпечать виконання рішення суду. У разі задоволення позовних вимог ОСОБА_5 договір довічного утримання вважатиметься недійсним з моменту набрання рішенням суду законної сили. Зазначене рішення суду не потребуватиме примусового виконання. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто, у разі визнання договору довічного утримання недійсним квартира, яка є предметом оспорюваного договору, у силу вимог зазначеної статті повернеться у власність ОСОБА_1 і позивач, за наявності відповідних на те правових підстав, матиме право задовольнити свої грошові вимоги у рамках виконавчого провадження в межах справи про стягнення заборгованості з відповідача.
Доводи ОСОБА_5 , які містяться у позовній заяві, щодо похилого віку ОСОБА_1 та можливості настання смерті останньої, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, є виключно припущеннями позивача.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно підпункту 7.5 пункту 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, при посвідченні договору довічного утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що до моменту припинення договору довічного утримання власник квартири ОСОБА_7 має можливість відчужити її на користь третіх осіб.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з прийняттям нової постанови по суті заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 рокускасувати та прийняти постанову.
В задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 25 березня 2021 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.