вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
26 березня 2021 року Справа №480/334/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/334/21 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (далі по тексту - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), і просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 193 499,31 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ), наказом від 10.08.2018 позивач був виключений зі списків особового складу військової частини. На момент звільнення позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення за 2015-2018 роки. Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексація грошового забезпечення позивачу була нарахована і виплачена лише 15.12.2020. Враховуючи те, що суми компенсації та індексації не були виплачені позивачу в день звільнення, відповідно до ст.ст. 116,117 КЗпП України позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 14.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач із позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців.
Ухвалою суду від 19.01.2021 відмовлено у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходив службу за контрактом у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Наказом т.в.о. начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 10.08.2018 № 373-ОС (а.с. 9) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З червня 2015 року по серпень 2018 року позивачу компенсація за невикористані дні відпустки, а також індексація грошового забезпечення не нараховувалась і не виплачувалась.
До 2014 року та початку особливого періоду позивачу кожен рік надавались додаткові відпустки, передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702. З 2014 зазначені щорічні додаткові відпустки не надавались у зв'язку з дією особливого періоду.
На момент звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не провів із ним розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, а також індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 у справі №480/480/1746/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення 01.06.2015 по 10.08.2018 включно. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.06.2015 по 10.08.2018 включно.
Також рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 у справі №480/3819/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 по 2016 рік, станом на день звільнення зі служби - 10.08.2018.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період з 2014 по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 10.08.2018.
На виконання вимог рішень суду від 21.06.2019 у справі №480/1746/19 та від 18.09.2020 у справі №480/3819/20, 15.12.2020 позивачу було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки, а також індексацію грошового забезпечення у розмірі 6463,81 грн, що підтверджується платіжною відомістю №161 за грудень 2020 року (а.с. 65-66).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме виписок по банківському рахунку позивача (а.с.21), платіжної відомості №161 за грудень 2020 року, 15.12.2020 на його рахунок було зараховано 6463,81 грн.
Відповідач у відзиві не заперечує факт затримки виплати вказаних коштів.
У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що затримка невиплати з 10.08.2018 по 15.12.2020 складає 858 календарних днів.
Таким чином, при звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено повного розрахунку, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 193 499,31 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач, заперечуючи проти вказаних вимог, посилається виключно на те, що на спірні правовідносини не можуть бути поширені норми ст.116 та ст.117 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини виникли між військовою частиною та військовослужбовцем.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Оскільки, у день звільнення позивача - 10.08.2018 відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також індексацію грошового забезпечення за період з 2015 по 2018 роки позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, позивач просить стягнути на його користь 193 499,31 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, разом з тим, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.
Виходячи із обставин справи, принципів законності та справедливості, а також враховуючи те, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з вимогою про стягнення коштів, належних йому при звільненні (після звільнення 10.08.2018, маючи можливість пересвідчитися у невиплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду з позовом лише у травні 2019 року та у червні 2020 року і про наявність будь-яких обставин, що перешкоджали б такому зверненню раніше, позивачем не повідомлено), факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку співмірної з коштами, виплаченими йому 15.12.2020 відповідачем на виконання судових рішень в сумі 6463,81 грн. Відтак, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, становитиме 6463,81 грн.
Щодо доводів відповідача, що на спірні відносини не поширюються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 800,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем (далі - адвокат, Осьмаков О.В.).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги №10-12/20, укладений 28.12.2020 між адвокатом та позивачем (а.с.23-24, далі -Договір), акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.12.2020 №12-12/20 (а.с.26), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000695, видане ОСОБА_2 (а.с.25), квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.12.2020 №11-12/20 про сплату позивачем 800,00 грн (а.с.27).
Згідно п.п.1.1 Договору адвокат зобов'язується: надавати позивачу консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права: організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а позивач зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до п.2.4 Договору на підтвердження факту надання адвокатом позивачу правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг.
Згідно п.п.4.1 Договору вартість послуг адвоката є динамічною та може встановлюватися за домовленістю сторін в погодинній та/або твердій формі.
Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 30.12.2020 адвокатом були виконані наступні роботи: 1) послуги з підготовки позову до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) - 2 год.; ціна за год - 400 грн; всього 800 грн (а.с.26).
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 30.12.2020 (а.с.27) позивачем сплачено адвокату 800,00 грн.
Отже, з вказаних документів вбачається, що позивач поніс витрати на послуги адвоката у розмірі 800,00 грн, які включали в себе послуги з підготовки позову до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ).
При цьому, відповідач не скористався можливістю згідно ст. 134 КАС України довести неспівмірність заявлених вимог та не подав до суду жодних заяв та доказів на спростування заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 04.02.2021 у справі №806/2299/18.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, згідно акта виконаних робіт надані послуги зводились виключно до формування позовної заяви та відповіді на відзив, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 500 грн.
Водночас, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних (3,3% від загальної суми позову) суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 63,86 грн (3,3% від 1935 грн) в рахунок повернення сплаченого при зверненні до суду судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 6463,81 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в рахунок повернення сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 63 грн 86 коп, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 400 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька