Справа № 420/781/21
25 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 19 січня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 6800,00 грн.;
2. Зобов'язати управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 6800,00 грн.
Ухвалою від 25 січня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та йому здійснювалась виплата до 5 травня за 2020 рік у сумі 1390,00 грн. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020 зазначає, що набув право на допомогу до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Вказує, що відповідач відмовив позивачу у виплаті вказаної суми та вважає такі дії відповідача протиправними.
Ухвала від 25 січня 2021 року направлялась відповідачу на його офіційну адресу електронної пошти та відповідач її отримав 26 січня 2021 року, що підтверджується звітом про доставку та повідомленням про отримання.
Однак відзив на позов від відповідача станом на дату прийняття даного рішення до суду не надійшов.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.05.2015 року ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.14).
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 звернувся до управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області із заявою, в якій просив виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
У відповідь на вказану заяву позивача управлінням соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області направлено лист від 04.08.2020 року №01-20/2340 (а.с.15) про те, що: «…Так, в 2020 році Вам була виплачена допомога до 5-го травня в розмірі 1390,00 грн., яка передбачена чинним законодавством.
Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він є спеціальним законом, оскільки регламентує специфічну Сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням.
Враховуючи вище викладене, виплата невиплаченої частини одноразової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій у сумі 6800,00 грн. (Шість тисяч вісімсот грн. 00 коп.) управлінням соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації може бути здійснена лише у разі наявності відповідних бюджетних призначень».
Позивач, вважаючи дії управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році як учаснику бойових дій в розмірі 6800,00 грн. протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно з ч.2 ст.16 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV) встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5'яти мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.».
Конституційним Судом України 22 травня 2008 року прийнято рішення №10рп/2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у чинній редакції) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності з 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким зокрема встановлено (у редакції Закону № 293-IX від 14.11.2019), що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України 19.02.2020 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Так, у пп.1 п.1 вищевказаної постанови визначено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Судом встановлено, що 27.02.2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення №3-р/2020 у справі 1-247/2018(3393/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаним рішенням також зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказаним рішенням Конституційного Суду України у пункті 2.2. встановлено, що згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звертає увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При цьому суд зазначає, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №440/2722/20 у рішенні від 29.09.2020 року, яке залишено в силі постановою від 13.01.2021 року Великої Палати Верховного Суду зазначив, що законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Отже, враховуючи вищенаведене, з 27.02.2020 року приписи п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині, що стосуються ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та приписи ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції п. 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік») не можуть запроваджувати правила призначення та виплати разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.
За таких обставин суд доходить висновку, що з 27.02.2020 у позивача виникло право на щорічну разову грошову допомогу учасником бойових дій до 5 травня, яка передбачена ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч.1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Таким чином, позивачу повинна була бути нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомога учаснику бойових дій до 5 травня, яка передбачена ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-ХІV у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у сумі 8190,00 грн. (1638*5), однак відповідач протиправно відмовив позивачу у донарахуванні недоплаченої суми допомоги.
Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та про доцільність їх задоволення.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Що стосується прохання позивача зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.
Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність зобов'язання відповідача подати звіт про виконання даного рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 9, 10, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області щодо відмови ОСОБА_1 у листі від 04.08.2020 року №01-20/2340 у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 6800,00 грн.
Зобов'язати управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 6800,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).
Відповідач - управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації Одеської області (вул.Центральна, буд.33, смт.Доброслав, Лиманський р-н., Одеська обл., 67500, код ЄДРПОУ 33767887).
Суддя О.А. Вовченко