ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" березня 2021 р. справа № 300/279/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, Західного територіального управління Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_3 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (далі - відповідач-1) про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 30.12.2020 в розмірі 381 718,56 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 30.12.2020, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
16.02.2021 на адресу суду надійшов відзив від відповідача від 09.02.2021 №50/14/33-207, згідно кого представник Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України просить замінити неналежного відповідача у справі - Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 належним відповідачем - Західним територіальним управлінням Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) (а.с. 37).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 залучено до участі у справі №300/279/21 другого відповідача - Західне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач-2).
22.02.2021 на адресу суду надійшов відзив від відповідача-2 від 19.02.2021 №50/14/33-253, згідно якого представник Західного територіального управління Національної гвардії України просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Так, позивач наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини при розгляді цієї справи не оскаржував та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про не виключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався, що дає підстави вважати, що він фактично погодився на проведення розрахунків пізніше. Крім того, представник відповідача-2 звертає увагу, що позивач просить стягнути середній заробіток за невчасно проведений розрахунок при звільненні - грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з 13.10.2018 по 30.12.2020 в розмірі 381 718,56 грн., із розрахунку середньоденного грошового забезпечення, що не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статті 116,117 КЗпП України. Зазначає також, що оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України. Між тим, в порівнянні із визначеною сумою невиплаченої компенсації за неотримане речове майно (38 252,06 грн.) вищевказані розрахункові суми не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька разів перевищують суму такої компенсації. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. При цьому, звернуто увагу, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 цього Кодексу). З урахуванням того, що остаточний розрахунок з позивачем Західним територіальним управлінням проведений 30.12.2020, а до суду з цим позовом позивач звернувся лише 03.02.2021, тобто через три місяці після отримання належних йому при звільненні коштів, то, на переконання відповідача-2, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуального законом строку (а.с. 58-62).
22.02.2021 на адресу суду надійшло клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду (а.с. 66).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
10.03.2021 представник позивача подала суду відповідь на відзив від 09.03.2021, в якій позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Зазначила, що відзив відповідача-2 є безпідставним та протиправним. Так, ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 29.01.2021, а не як зазначає представник відповідача-2 - 03.02.2021. При цьому, 03.02.2021 - це дата відкриття провадження у даній справі. Таким чином, позов позивачем подано в межах строку звернення до суду (а.с. 75-80).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.
Відповідно до копії витягу з наказу Т.в.о. начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 12.10.2018 за №265 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшину ОСОБА_1 , звільненого за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 05.10.2018 за №68 о/с у запас, у зв'язку із закінченням строку контракту (а.с. 11).
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, за результатами розгляду якої отримав відповідь від 21.11.2018 за №50/14/28/1-1623, відповідно до якої позивача повідомлено про нарахування йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно згідно довідки-розрахунку №71 від 21.11.2018 на суму 50 251, 24 грн. та про виплату такої компенсації при надходженні коштів з довольчого органу.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №300/1616/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 38 834,58 грн. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 38 834,58 грн.
Дане рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду відповідно до відомостей комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Івано-Франківського окружного адміністративного суду сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 27.10.2020.
Згідно з випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відповідач 30.12.2020 виплатив позивачу суму грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с. 24).
Вважаючи, що відповідач протиправно затримав розрахунок при звільненні позивача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом для захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17 Конституції України).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно часини 1 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця (пункт 3 Порядку №178).
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт4 Порядку №178).
Крім цього, відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Враховуючи вищенаведені правові норми, суд зазначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
При цьому, оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, тому необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019по справі №825/598/17.
Крім цього, у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 за №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами по справі, що остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 13.10.2018, про що зазначено в наказі Т.в.о. начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 12.10.2018 за №265.
Крім цього, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби станом на 13.10.2018 остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Тому, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №300/1616/20 стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 38 834,58 грн.
Також, як уже було зазначено вище, відповідач 30.12.2020 виплатив ОСОБА_1 суму грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі в розмірі 38 252,06 грн.
Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 13.10.2018, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 30.12.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Таким чином, період з 13.10.2018 по 29.12.2020 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Тому, позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, а саме з 13.10.2018 - день виключення зі списків по 30.12.2020 - день остаточного розрахунку.
Щодо необхідності включення до періоду розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи (служби) сум згідно зі статтею 117 КЗпП періоду з 25.09.2020 - день ухвалення Івано-Франківським окружним адміністративним судом рішення у справі №300/1616/20 до 30.12.2020 - день остаточного розрахунку, то суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Тому, період з 25.09.2020 по 29.12.2020 включно повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи (служби) сум.
Правова позиція щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відображена також у постанові Верховного Суду, зокрема від 29.07.2020 в справі №1.380.2019.003696.
Із матеріалів справи слідує, що за розрахунками позивача, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.10.2018 по 30.12.2020, яку необхідно стягнути з відповідача, становить 381 718,56 грн.
Суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок №100).
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку №100).
Відповідно до Довідки про доходи від 17.10.2018, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становив у серпні - 14 418,75 грн. та у вересні - 14 363,20 грн., а за два місяці до дня виключення зі списків військової частини у серпні-вересні 2018 року - 28 781,95 грн. (а.с. 23).
Розмір одноденного заробітку склав 471,84 грн. (28 781,95 грн. / 61 календарний день).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 809 (період із 13.10.2018 року по 29.12.2020 року включно).
Як наслідок, сума середнього грошового забезпечення становить 381 718,56 грн. (471,84 грн. х 809 днів).
Однак, суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна (38 834,58 грн.) вищевказані розрахункові суми (381 718,56 грн.) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька разів перевищують суму такої компенсації.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Зокрема, істотність частки складових компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 38 834,58 грн. (сума компенсації за неотримане речове майно) / 381 718,56 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100 = 10,17%.
Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,17%, становить: 471,84 (середня заробітна плата позивача за один день) х 10,17% = 47,99 грн.
Отже, за 809 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 38 823,91 грн. (47,99 грн. х 809 день).
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 30.12.2020 в розмірі 38 823,91 грн.
Щодо доводів відповідача-2 про пропущення позивачем строку звернення з даним позовом до суду, оскільки датою звернення є 03.02.2021, суд звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 29.01.2021, а не 03.02.2021, при цьому, остаточний розрахунок проведено з відповідачем 30.12.2020, а тому суд погоджується з представником позивача, що такі твердження відповідача-2 є безпідставними.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
А тому, враховуючи зазначене, підстави для стягнення судових витрат у вигляді судового збору відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_3 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), Західного територіального управління Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) (вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 25575767) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 29.12.2020 в розмірі 38 823 (тридцять вісім тисяч вісімсот двадцять три) грн. 91 коп. (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.