вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" березня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1488/20
Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., за участю секретарю судового засідання Руденко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа»
про стягнення 48930906,05 грн.
за участю представників:
позивача:Піун С.П. - адвокат, довіреність від 22.12.2020 № 14-336
відповідача:не з'явились
суть спору:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (далі - відповідач) про стягнення 62856795,43 грн., з яких 18647969,58 грн. основний борг, 19185843,03 грн. інфляційні втрати, 7512325,44 грн. 3% річних та 17510657,38 грн. пеня.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 29.09.2017 № 2231/1718-ТЕ-17 щодо здійснення повного розрахунку за переданий природний газ у строк визначений договором.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.05.2020 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження. Призначено у даній справі підготовче судове засідання та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву та інші документи, що підтверджують заперечення проти позову. Запропоновано відповідачу надати суду у строк встановлений для подання відзиву докази належного виконання зобов'язань за договором постачання природного газу від 29.09.2017 № 2231/1718-ТЕ-17 щодо здійснення повного розрахунку за переданий природний газ у строк визначений договором, контррозрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, 3% річних та пені.
На адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання від 11.06.2020 № 728 про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву, яке ухвалою суду від 16.06.2020 задоволено та продовжено Комунальному підприємству Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» процесуальний строк для подачі відзиву на позовну заяву до закінчення строку дії карантину.
В установлений строк на адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 04.08.2020 № 1031, в якому він не погоджується з доводами позивача та вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню. Відповідач зазначає, що одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Таке регулювання закріплено у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256. З названого порядку вбачається, що відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою, при цьому такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок позивача. Також розрахунки між сторонами у справі здійснювались за рахунок коштів, які перераховувались відповідачем постачальнику на поточний рахунок із спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову КМУ від 18.06.2014 № 217. Зазначеною постановою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладені спеціальні обов'язки. У зв'язку з прийняттям названого порядку державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу. З огляду на зазначене, відповідач зазначає, він не може самостійно впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок підприємства, уповноваженим банком самостійно розподіляються та перераховуються на рахунок позивача. Перерахування коштів з порушенням строків, визначених порядком від 18.06.2014 № 217 позивачем не надано, а тому строки виконання зобов'язання відповідачем за договором шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання не були порушенні, а відтак відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені. За вказаних обставин, відповідач просить суд стягнути з нього основний борг в розмірі 4691998,59 грн., провадження в частині стягнення 13955970,99 грн. основного боргу закрити, в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені відмовити.
На адресу Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив від 07.08.2020 № 39/5/955-20, в якій він не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, з тих підстав, що умови договору, укладеного між сторонами у справі, прямо встановлюють обов'язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження коштів через рахунок із спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати отриманий природний газ власними коштами, в строки визначені договором, тобто відповідач не обмежується в здійснені розрахунків з позивачем лише коштами, які надходять від споживачів на рахунки із спеціальним режимом використання, а тому відповідач мав можливість сплатити заборгованість власними коштами, тим самим міг впливати на стан розрахунку. Відповідач не довів, що вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу, однак внаслідок незалежних від нього обставин був позбавлений можливості розрахуватись за поставлений позивачем природний газ. Спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак такі положення закону не обмежують підприємства у можливості виконати свої обов'язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов'язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов'язань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України з оплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції та 3% річних.
До закінчення підготовчого засідання та до початку розгляду справи по суті позивач в порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог від 18.08.2020 № 39/5-1215-20, в якій зменшив розмір позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум основного боргу та пені, збільшив розмір позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, 3% річних та просить суд стягнути з відповідача 48930906,05 грн., з яких 4121366,92 грн. основний борг, 19621076,75 грн. інфляційні втрати, 7677805 грн. 3% річних, 17510657,38 грн. пеня. Крім того, у поданій заяві позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 526811,66 грн. та постановити ухвалу про повернення судового збору у розмірі 208888,34 грн.
Враховуючи подану позивачем до суду заяву від 18.08.2020 № 39/5-1215-20, в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача в редакції поданої ним заяви про стягнення з відповідача 48930906,05 грн., з яких 4121366,92 грн. основний борг, 19621076,75 грн. інфляційні втрати, 7677805 грн. 3% річних та 17510657,38 грн. пеня.
На адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив від 07.09.2020 № 1/55, в яких відповідач зазначає, що розмір заборгованості станом на 07.09.2020 становить 2264868,18 грн., а також викладено подібні заперечення проти позовних вимог, що містяться у відзиві на позовну заяву.
Також на адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 27.11.2020 № 1508, в якому він повідомляє суд про те, що станом на 06.10.2020 заборгованість по договору від 29.09.2017 № 2231/1718-ТЕ-17 сплачена в повному обсязі, на підтвердження чого додано платіжні доручення.
На адресу Господарського суду Київської області від позивача надійшли пояснення від 18.01.2021 № 39/5-304-21, в яких позивач, зокрема, підтверджує відсутність основного боргу по договору та зазначає, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає закриттю.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.01.2021 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.02.2021 об 11:40.
До початку розгляду справи по суті від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені від 15.02.2021 № 208, в якому він з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України просить суд зменшити розмір належної до стягнення суми пені на 90%, з підстав того, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачі (населення та установ бюджетної сфери м. Біла Церква) в теплопостачанні та перебуває у скрутному матеріальному становищі, стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством додаткових збитків, може паралізувати роботу підприємства, що в свою чергу призведе до зриву опалювального періоду та банкрутства підприємства та зважаючи на те, що стягнення з споживача надмірної грошові суми як неустойку змінює її дійне правове призначення, оскільки пеня це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.02.2021 у відповідності до положень ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні та повідомлено учасників справи, що розгляд справи по суті буде продовжено 16.03.2021 о 11:20.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 18.08.2020 № 39/5-1215-20 в частині стягнення з відповідача 19621076,75 грн. інфляційних втрат, 7677805 грн. 3% річних, 17510657,38 грн. пені та просив суд їх задовольнити з мотивів, викладених в позові, а також закрити провадження в частині стягнення з відповідача 4121366,92 грн. основного боргу у зв'язку з його оплатою відповідачем.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адресу його місцезнаходження, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частино 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір постачання природного газу від 29.09.2017 № 2231/1718-ТЕ-17 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов'язується поставити відповідачу - споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно з п. 1.4 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України.
Відповідно до п. 2.1 договору з урахуванням додаткової угоди від 02.04.2018 № 2 до договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 78751,658 тис. куб. метрів (сімдесят вісім мільйонів сімсот п'ятдесят одна тисяча шістсот п'ятдесят вісім куб. метрів), у тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): у жовтні 2017 року - 5204,897 тис. куб. м, у листопаді 2017 року - 12828,907 тис. куб. м, у грудні 2017 року - 15604,513 тис. куб. м, загалом за ІV квартал 2017 року - 33638,317 тис. куб. м. За січень 2018 року - 16956,453 тис. куб. м, за лютий 2018 року - 14704,639 тис. куб. м, за березень 2018 року - 13452,049 тис. куб. м, загалом за І квартал 2018 року - 45113,341 тис. куб. м.
Постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 4100 тис. куб. метрів (чотири мільйони сто тисяч куб.м), у тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): у квітні 2018 року - 4100 тис. куб. м, у травні 2018 року - 0 тис. куб. м.
Положеннями п. 3.1 договору визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладення договору становить 4942 грн., крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.
Відповідно до п. 5.4 договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.
Згідно з п. 10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору в редакції додаткової угоди від 02.04.2018 № 2 до договору).
На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 275941879,69 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 на суму 12459681,44 грн., від 30.11.2017 на суму 42625787,82 грн., від 31.12.2017 на суму 46766772,65 грн., від 31.01.2018 на суму 59547039,65 грн., від 28.02.2018 на суму 54998731,24 грн., від 31.03.2018 на суму 53804846,83 грн., від 30.04.2018 на суму 5739020,06 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Разом з тим, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений природний газ в строки визначені договором не виконав, в зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 4121366,92 грн. основного богу, що становить різницю між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю поставленого природного газу.
Після звернення позивача з даним позовом до суду, під час розгляду справи відповідачем сплачена сума основного боргу в розмірі 4121366,92 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи, про що також підтверджено сторонами і ними не оспорюється
Оскільки відповідачем сплачена заявлена до стягнення сума основного боргу в розмірі 4121366,92 грн., то предмет спору в даній справі у вказаній частині відсутній.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи зазначене, суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закриває провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача 4121366,92 грн. основного боргу.
Згідно довідки за операціями по Комунальному підприємству Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» з 01.09.2017 по 31.01.2020, банківських виписок та платіжних доручень залучених до матеріалів справи, розрахунки за договором від 29.09.2017 № 2231/1718-ТЕ-17 здійснювалися: шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 № 217); на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ у строк визначений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з прострочених сум грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунком позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з 01.12.2017 по 31.07.2020 складають 19621076,75 грн.
Згідно з розрахунком позивача 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 13.08.2020 складають 7677805 грн.
Відповідачем вірність розрахунку не заперечено, власного контррозрахунку суду не надано.
Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних розраховані виключно на прострочені суми, оплати які проводились шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 № 217, за виключенням сум оплати, які проведені відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 № 256, а тому вимога в цій частині позову є доведеною та обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також позивач на підставі п. 8.2 договору та п. 8.2 договору в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1 до договору постачання природного газу від 29.09.2017 № 2231/1718-ТЕ-17 просить стягнути з відповідача за прострочення оплати вартості поставленого природного газу, пеню в розмірі 16,4% річних за період прострочення 28.11.2017 по 31.12.2017 та 15,3% річних за період прострочення з 01.01.2018 по 25.11.2018 від суми прострочених платежів за кожний день прострочення платежу, яка за розрахунком позивача за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 25.11.2018 складає 17510657,38 грн.
Згідно з п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних (15,3% річних з 01.01.2018 в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1 до договору постачання природного газу від 29.09.2017 № 2231/1718-ТЕ-17), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснений позивачем розрахунок пені за прострочення оплати вартості поставленого природного газу є арифметично вірним, її розмір не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, відповідає зазначеним обставинам справи та вищезазначеним вимогам законодавства, зокрема, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, заявлена до стягнення сума пені розраховані виключно на прострочені суми, оплати які проводились шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 № 217, за виключенням сум оплати, які проведені відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 № 256, а відтак вимога позивача в цій частині позову є доведеною та обґрунтованою.
Відповідач подав до суду клопотання про зменшення розміру пені від 15.02.2021 № 208, в якому він з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України просить суд зменшити розмір належної до стягнення суми пені на 90%, з підстав того, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачі (населення та установ бюджетної сфери м. Біла Церква) в теплопостачанні та перебуває у скрутному матеріальному становищі, стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством додаткових збитків, може паралізувати роботу підприємства, що в свою чергу призведе до зриву опалювального періоду та банкрутства підприємства та зважаючи на те, що стягнення з споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійне правове призначення, оскільки пеня це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
На підтвердження зазначених обставин, відповідач надав баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2019, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2019 рік, баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2020, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2020 року, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно з ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки (пені, штрафу), оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити, зокрема, загальний розмір штрафу та пені як відповідальності за час прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Суд враховує, що відповідач відповідно до Статуту, завірена копія якого міститься в матеріалах справи є комунальним підприємством, яке створене з метою, зокрема, безперебійного забезпечення тепловою енергією житлового фонду, кооперативних та громадських організацій, комунально-побутових та інших об'єктів міста Біла Церква з метою задоволення суспільних потреб, відповідач не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, оскільки відповідно до умов договору, газ використовується ним виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, яке невчасно сплачує надані послуги з теплопостачання, а також враховує, що борг за отриманий природний газ повністю погашено.
Доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми пені позивач суду не надав. Розмір пені, яку просить позивач стягнути з відповідача є занадто великим та не співрозмірним із можливими збитками.
Беручи до уваги викладене, та враховуючи, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений у 2017-2018 роках природний газ за договором, а також враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, активну позицію відповідача в даному спорі, ступінь виконання зобов'язання боржника, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов'язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій, суд часткового задовольняє клопотання відповідача та зменшує розмір пені на 50% від заявленої до стягнення суми, а саме: зменшує суму пені, що підлягає стягненню до 8755328,69 грн.
Заперечення відповідача проти позову з підстав, які зводяться до того, що строки виконання зобов'язання за договором шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання не були порушені, а відтак відсутні підстави для нарахування відповідачу інфляційних втрат, 3% річних та пені, у зв'язку з порушення п. 6.1 договору, оскільки відповідач у зв'язку з прийняттям постанови КМУ від 19.06.2014 № 217 не може самостійно впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок підприємства, уповноваженим банком самостійно розподіляються та перераховуються на рахунок позивача, не приймаються судом до уваги при вирішенні спору та відхиляються з огляду на наступне.
Постановою Кабінетом Міністрів України від 18.06.2014 № 217 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, яким визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Разом з тим, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
З урахуванням зазначеного, вказаний Порядок № 217 не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Положеннями ст. 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.
Умовами укладеного між сторонами договору визначено обов'язок відповідача здійснювати розрахунок за отриманий природний газ у встановлений договором строк та його виконання не стоїть в залежності від третіх осіб.
З огляду на викладене, обставини, на які відповідач посилається в обґрунтування підстав, які на його думку звільняють його від відповідальності за допущене прострочення оплати вартості поставленого позивачем природного газу, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним договірного зобов'язання.
З огляду на зазначене та враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк визначений договором, позовні вимоги про стягнення з відповідача 19621076,75 грн. інфляційних втрат, 7677805 грн. 3% річних та 8755328,69 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог по яким не закрито провадження у справі суд відмовляє з огляду на зменшення судом розміру заявленої до стягнення суми пені.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору за вимоги, які були предметом розгляду у даній справі та по яким не закрито провадження у справі відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.
Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 202, п. 2 ч. 1 ст. 231, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Закрити провадження у справі № 911/1488/20 в частині вимог про стягнення з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 4121366 (чотирьох мільйонів сто двадцять одну тисячу триста шістдесят шість) грн. 92 коп. основного боргу.
2. Решту позову Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» про стягнення 19621076,75 грн. інфляційних втрат, 7677805 грн. 3% річних, 17510657,38 грн. пені задовольнити частково.
3. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, 3, ідентифікаційний код 04654336) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 19621076 (дев'ятнадцять мільйонів шістсот двадцять одну тисячу сімдесят шість) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 7677805 (сім мільйонів шістсот сімдесят сім тисяч вісімсот п'ять) грн. 3% річних, 8755328 (вісім мільйонів сімсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять вісім) грн. 69 коп. пені, 672143 (шістсот сімдесят дві тисячі сто сорок три) грн. 09 коп. витрат зі сплати судового збору.
4. В решті позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» про стягнення 8755328 (вісім мільйонів сімсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять вісім) грн. 69 коп. пені відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 26.03.2021.
Суддя Ю.В. Подоляк