Провадження №2/760/1810/21
Справа №760/21993/20
18 березня 2021 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.
при секретарі Горупа В.В.
за участю позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,
відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,
третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просив стягнути з неї на свою користь грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , а саме 49172,15 грн. та стягнути судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в період якого було набуто автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . На 1/2 частину вказаного автомобіля було визнано право власності за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06.04.2016 року.
Зазначив, що з моменту поділу майна та ухвалення рішення він жодним чином не користувався даним автомобілем. Автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 та не перереєстровувався після поділу майна на нього.
Відповідач використовує автомобіль в своїх цілях та інтересах, що підтверджується договором позички транспортного засобу від 28.05.2010 року, довіреністю на використання цього ж автомобіля від 25.12.2014 року.
З урахуванням викладеного просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 16.10.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
12.11.2020 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 в якій вона просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь компенсацію у розмірі 1/2 частини автомобіля в сумі 49172,15 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона ніколи не використовувала і не використовує автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 в своїх інтересах, оскільки він був придбаний для здійснення постійних перевезень вантажів ТОВ «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» та Будівельна фірма «Барельєф», кінцевим бенефеціарним власником і керівником якого був ОСОБА_1 .
Автомобіль є неподільною річчю і він може бути виділений одному із співвласників із стягненням грошової компенсації з іншого співвласника за умови, що це не становитиме для нього надмірний тягар.
Зазначила, що для ОСОБА_1 не є обтяжливим тягарем здійснення компенсації за 1/2 частину вантажного автомобіля на її користь, тоді як вимога первісного позову сплатити ОСОБА_1 49172,15 грн. в даний час для ОСОБА_2 є надмірним тягарем, оскільки на її утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , єдиним джерелом доходу є її заробітна плата.
На підставі викладеного просила зустрічний позов задовольнити.
13.11.2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 в якому вона проти задоволення первісного позову заперечувала посилаючись на ті ж обставини, що викладені у зустрічній позовній заяві.
Також, надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 .
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2020 року призначено підготовче судове засідання.
20.11.2020 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив в якій він зазначив, що придбаний в шлюбі автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 з моменту його придбання і по даний час зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 .
Тільки відповідач здійснює постійне користування автомобілем, в той час як він позбавлений можливості користуватися спільним транспортним засобом та доля транспортного засобу з серпня 2015 року йому взагалі невідома.
З урахуванням викладеного просив первісний позов задовольнити.
Також, від ОСОБА_1 надійшли заперечення на заяву про залучення до участі в справі в якості третіх осіб ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 11.02.2021 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля та об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.
Відмовлено у задоволенні клопотання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про витребування доказів.
Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
01.03.2021 року та 18.03.2021 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про допит свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
У судовому засіданні 01.03.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про допит свідка.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 свій позов підтримав і просив його задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
В судовому засіданні відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Зустрічний позов просила задовольнити.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні при вирішенні спору покладався на розсуд суду. Пояснив, що він працював водієм на спірному автомобілі ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , 8 років. В подальшому, за усною домовленістю з ОСОБА_2 вказаний автомобіль було передано у його фактичне користування та розпорядження. У зв'язку з довготривалою експлуатацією автомобіля та незадовільним технічним станом він знаходився на подвір'ї ОСОБА_3 в с. Соболівка, Брусилівського району та в подальшому він його здав на металобрухт.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, 26.10.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб за актовим записом №3755.
Від шлюбу сторони мають двох синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2016 року шлюб між сторонами було розірвано.
Рішенням Солом'янського районного суд м. Києва від 06.04.2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ «АРТЕМ-БАНК» про поділ майна подружжя - задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задоволено.
Розділено майно подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину автомобіля марки «ГАЗ 33023», номер кузова НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_2 , колір білий.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «ГАЗ 33023», номер кузова НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_2 , колір білий.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частки спільних боргових зобов'язань подружжя в сумі 7614,36 грн.
В решті позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ «АРТЕМ-БАНК» про поділ майна подружжя - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3654,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 567,86 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.08.2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 частини спільних боргових зобов'язань подружжя в сумі 7614,36 грн. та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості 3/4 частин автомобіля легкового універсал-В, марки «Hyundai», модель «Santa Fe», номер кузова НОМЕР_5 д.н. НОМЕР_6 скасовано.
Ухвалено в цих частинах позовних вимог за основним та зустрічним позовами нове рішення.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 7614,36 грн. та зменшено розмір судового збору стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 567,86 грн. до 491,72 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію 1/2 частини автомобіля легкового універсал-В, марки «Hyundai», модель «Santa Fe», номер кузова НОМЕР_5 д.н. НОМЕР_6 у розмірі 279650 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 по автомобілю марки «Hyundai» відмовлено.
В решті рішення суду залишено без змін.
Позивач ОСОБА_1 звертаючись з позовом до суду до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , а саме 49172,15 грн. посилався на те, що з моменту поділу майна та ухвалення рішення він жодного разу не користувався даним автомобілем та його місцезнаходження йому невідомо.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 звертаючись до суду з зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , а саме 49172,15 грн. посилалась на те, що спірний автомобіль був придбаний в інтересах сім'ї та вимога первісного позову сплатити ОСОБА_1 49172,15 грн. в даний час є надмірним тягарем для неї, оскільки на її утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей, на що слід зазначити наступне.
Встановлено, що право власності на автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного НОМЕР_7 .
Після ухвалення судом рішення від 06.04.2016 року в частині поділу спірного автомобіля, яке залишене в цій частині без змін судом апеляційної інстанції, право власності на автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , перереєстровано не було.
Вказане підтверджено сторонами у судовому засіданні.
Встановлено, що на підставі договору позички транспортного засобу від 28.05.2010 року ОСОБА_2 передала в тимчасове безоплатне користування строком на 3 роки транспортний засіб марки ГАЗ номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 .
В подальшому, ОСОБА_2 уповноважила довіреністю від 25.12.2014 року ОСОБА_3 представляти її інтереси з питань експлуатації належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ автомобілем марки ГАЗ номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .
Факт володіння, користування та розпоряджання автомобілем марки ГАЗ номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 саме ОСОБА_2 підтверджується наявними у неї полісом страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» №АР/8127400 від 26.06.2020 року в якому страхувальником виступає ОСОБА_3 .
При цьому, з матеріалів справи, а саме письмових пояснень сторін, вбачається, що а ні ОСОБА_1 , а ні ОСОБА_2 вказана особа є невідома.
Оскільки встановити яким чином страхувальником спірного автомобіля за полісом страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/8127400 від 26.06.2020 року виступає ОСОБА_3 суд не має можливості, суд виходить з того, що право власності на спірний автомобіль було зареєстрований за ОСОБА_2 , а тому саме вона має виключне право передавали право управління, розпоряджання та користування третій особі.
Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.
Вищевикладене діє підстави вважати, що реєстрація страхового полісу здійснюється або самим власником транспортного засобу або особою, яка на законних підставах здійснює користування ним, що неможливо без волевиявлення самого власника.
Також, суд враховує пояснення ОСОБА_1 про те, що він після поділу майна вказаним автомобілем не користувався та його місцезнаходження йому невідоме, оскільки дані пояснення підтверджені третьою особою ОСОБА_3 в судовому засіданні.
Вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості користуватися спільним транспортним засобом.
Що стосується тверджень ОСОБА_2 стосовно того, що договір позички від 28.05.2010 року та видана нею довіреність від 25.12.2014 року укладені за ініціативою ОСОБА_1 то вони є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.
ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог зазначено, що стягнення з неї грошової компенсації 1/2 частини автомобіля ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 є для неї надмірним тягарем, і навпаки, що для ОСОБА_1 здійснення грошової компенсації на її користь не є обтяжливим, на що слід зазначити наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях відкритих на підставі заяви ОСОБА_2 за рішенням суду, а саме:
за виконавчим провадженням №53691571 з ОСОБА_1 стягуються аліменти у розмірі 25% від доходу;
за виконавчим провадженням №53691437 з ОСОБА_1 стягуються аліменти у розмірі 25% від доходу;
на виконання провадження №54173396 з ОСОБА_1 стягується 10% від доходу.
Крім того, на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.08.2016 року, яким було присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину легкового автомобіля «Hyundai», модель «Santa Fe», в розмірі 279650,00 грн., відкрито виконавче провадження№52286782 в ході якого накладено арешт на кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках у банку.
При цьому, ОСОБА_2 в обґрунтування свого скрутного матеріального становища лише зазначено про те, що на її утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей та єдиним джерелом доходу є її заробітна плата, але документів на підтвердження суми заробітної плати або заборгованості по аліментам нею не надано.
З урахуванням викладеного твердження ОСОБА_2 про скрутне матеріальне становище не приймаються судом до уваги.
Крім того, законом не передбачено такої підстави для позбавлення власника своєї власності, як неспроможність співвласників, у власності та користуванні яких залишається спільне майно, сплатити компенсацію, та, що це є для них надмірним тягарем. Об'єкт спільної власності може бути відчужено з компенсацією кожному власнику його частки, що є прикладом дотримання балансу інтересів усіх співвласників.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі від 15.01.2020 року Великої Палати Верховного Суду в справі №521/2993/13-ц.
Суд при вирішенні даного спору по суті враховує те, що після ухвалення судом рішення про поділ майна подружжя, яким, зокрема було визнано за кожним з подружжя право власності на 1/2 частину автомобіля ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не користувався та не розпоряджався ним, оскільки право власності не було перереєстровано на нього.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 так і не зміг реалізувати свої права щодо спірного автомобіля, суд вважає, що його вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, що в свою чергу унеможливлює задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України (частина третя статті 370 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
При цьому згода інших співвласників на виплату співвласнику, який бажає отримати компенсацію вартості його частки, не є обов'язковою, проте судам під час вирішення справ зазначеної категорії необхідно з'ясувати, чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які мають (не мають) змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.
З урахуванням закріплених у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити таке: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Отже, за системним тлумаченням частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України у поєднанні з положеннями статті 364 ЦК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно.
Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №756/12751/16-ц від 09.10.2019 року.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи по суті даний спір, який виник між сторонами, щодо поділу майна подружжя, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що «при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_8 , та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов ОСОБА_8 задоволено, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 57, 60, 63, 65, 68, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 15, 16, 183, 358, 364, 368, 369, 370, 372 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 139, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_9 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ГАЗ 33023, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , в сумі 49172,15 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_9 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір в сумі 840,80 грн.
У задоволенні зустрічного ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя