Справа № 357/2935/21
2/357/2396/21
"26" березня 2021 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О. В. оглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до державного реєстратора Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Лепетинської Наталії Анатоліївни, про скасування державної реєстрації будинку, -
17.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви від 24.03.2021 року, просив в судовому порядку скасувати державну реєстрацію житлового будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1913205332103), яка відбулася 06.09.2019 року, обґрунтовуючи тим, що двоповерховий житловий будинок садибного типу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належить йому. 06.09.2019 року відбулася державна реєстрація житлового будинку і йому був присвоєний реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1913205332103, про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 180832702 від 12.09.2019 року. 02 листопада 2020 року він виявив у Витязі помилки в трьох його розділах, тому звернувся до відповідача із заявою, щоб виправити ці помилки. В розділ опис об'єкта відповідач не вносить зміни, чим самим порушує вимоги Порядку ведення прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, затвердженим постановою КМУ від 26.10.2011 року №1141. На етапі досудового спору відповідач написала письмового листа №151-11/1913, після якого він змін у витязі не побачив. Оскільки, в досудовому порядку врегулювати спір між сторонами не вдалося, він вимушений звернутися до суду з вищевказаними вимогами.
Суд, оглянувши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі з наступних підстав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ст. 1, 2 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Як передбачено законодавцем у ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій та визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Також, відповідно до роз'яснень наданих судам у п.3 Постанови пленуму ВАСУ від 20.05.2013 № 8, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
В даному випадку позивач звертаючись до суду з позовом до державного реєстратора в порядку цивільного судочинства, просить захистити своє порушене право, шляхом скасування державної реєстрації будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1913205332103), зазначив, що 06.09.2019 року відбулася державна реєстрація житлового будинку і йому був присвоєний реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1913205332103, проте у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратором внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно із помилками в розділі опису об'єкта нерухомого майна та в розділі підстави виникнення права власності, тому, просив скасувати державну реєстрацію житлового будинку.
13.11.2020 року Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області листом за вих. №15.1-11/1913 розглянуло заяву ОСОБА_1 про внесення змін до запису про реєстрацію права власності та повідомило останнього, що державна реєстрація належного йому нерухомого майна (житлового будинку) була проведена державним реєстратором на підставі поданих ОСОБА_1 документів, що передбачені пунктом 43 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у результаті реконструкції такого об'єкта, та згідно чинного законодавства України.
Тобто, позивач, тим самим, оскаржує дії державного реєстратора щодо не внесення змін до запису про реєстрацію права власності на належне йому на праві власності нерухоме майно (житловий будинок), оскільки, досудове врегулювання між сторонами не дало позитивних результатів.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон №1952-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майн.
Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру (п. 8, 9 ч. 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить, зокрема, забезпечення проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення, відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом (п. 2, 5, 6 ч. 3 ст. 10 Цього Закону №1952-IV).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна. Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, що містять відомості про: 1) нерухоме майно та його ціну (вартість); 2) право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; 3) інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, а також ціну (вартість) таких речових прав чи розмір плати за користування чужим нерухомим майном; 4) обтяження речових прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.
Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (частина перша статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Оскільки, листом управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради позивачу відмовлено у виправленні державним реєстратором помилок у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зазначене свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії.
Крім того, питання правомірності чи неправомірності набуття позивачем права власності на вказане нерухоме майно, визнання права власності на нього у повному обсязі позивач перед судом не порушував, а відповідачем визначив суб'єкта владних повноважень, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Публічно-правові відносини виникають у випадку, якщо державний реєстратор діє як суб'єкт владних повноважень, вчиняє дії щодо позивача, які останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто під час визначення юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо особа оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то він є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (провадження №12-58гс18).
Також, якщо спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно рішення державного реєстратора, прийняті в межах реалізації його повноважень щодо здійснення реєстрації прав на нерухоме майно, наданих йому Законом України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому, спір не має ознак приватно - правового, а є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №520/2834/17 (провадження № 14-307цс19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Лепетинської Наталії Анатоліївни, яка у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Крім того, скасування державної реєстрації, позивач обґрунтовує лише з тих підстав, що у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містяться помилки, будь-яких інших підстав для скасування державної реєстрації позовна заява не містить, отже, спір про право відсутній, не має ознак приватно - правового та позовні вимоги про скасування державної реєстрації житлового будинку підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - «Конвенція») кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановись обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Інтерпретація суті конструкції "суд, встановлений законом" викладена Європейським судом з прав людини (далі - «ЄСПЛ», «Суд») у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України". Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У відповідності до ч. 2 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Лепетинської Наталії Анатоліївни, про скасування державної реєстрації будинку, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, підстави для її прийняття відсутні, та роз'яснити позивачу його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись ст. 186, 353 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Лепетинської Наталії Анатоліївни, про скасування державної реєстрації будинку.
Роз'яснити позивачу, що дана позовна заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала складена 26.03.2021 року.
СуддяО. В. Бондаренко