Провадження № 22-ц/803/1601/21 Справа № 185/2044/17 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
22 березня 2021 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справиапеляційні скарги
ОСОБА_1 ,
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні 2017 року ПАТ КБ “Приватбанк” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (т. 1 а.с. 2-3), та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 21.12.2015 року у розмірі 20 484,51 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 21.12.2015 року між сторонами укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт, згідно з умовами якої відповідач отримав кредит у розмірі 7 988,31 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 10,00% на рік на суму залишку заборгованості. Проте, взяті на себе зобов'язання щодо погашення суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами відповідачем не виконано, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 22.02.2017 року становить 20 484,51 грн. та складається із заборгованості за кредитом в сумі 6 630,50 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 778,46 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 2 917,42 грн., штрафу (відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди) в сумі 10 158,13 грн.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 21.12.2015 року станом на 22.02.2017 року в розмірі 20 484, 51 грн., яка складається з наступного: - 6 630,50 грн. - заборгованість за кредитом; - 778,46 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 2 917,42 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; - 10 158,13 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» понесені судові витрати по справі, а саме: суму сплаченого судового збору в розмірі 1 600 грн. (т. 1 а.с. 43-44).
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 51-52), яку в подальшому уточнив (т. 1 а.с. 63-66).
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року задоволено, заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку (т. 1 а.с. 88).
У лютому 2019 року АТ КБ “Приватбанк”, яке є правонаступником ПАТ КБ “Приватбанк” подало уточнену позовну заяву, в якій просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним догвоором б/н від 21.12.2015 року у розмірі 22 763,68 грн. та судові витрати (т. 1 а.с. 141-143).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2020 року позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість у розмірі 12 025,95 грн., у тому числі: 6 630,50 грн. - тіло кредиту, 5 395,45 грн. - штраф.
В іншій частині позову відмовлено (т. 2 а.с. 69, 73-74).
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права /т. 2 а.с. 81-82/.
Додатковим рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2 458,66 грн. (т. 2 а.с. 88, 92).
АТ КБ “Приватбанк” не скористалось своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до положень статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що 21 грудня 2015 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, метою якої є створення сприятливих умов для виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № SAMDN52000111428000 від 02 жовтня 2013 року, а також приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток (а.с. 116-117, 201).
Відповідно до положень пунктів 1.1-1.2.2 генеральної угоди сторони домовилися про зменшення поточної заборгованості позичальника за зазначеними вище кредитними договорами, а також сторонами було визначено розмір заборгованості позичальника за кожним кредитним договором на дату підписання генеральної угоди.
У пункті 1.6 генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника.
У пункті 2.1 генеральної угоди сторони визначили, що банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 7 988,32 грн. на строк 06 місяців, з 21.12.2015 року по 30.06.2016 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів у розмірі 0,833% на місяць на суму залишку заборгованості з кредиту у вказані в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості відбувається у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 370,49 грн. для погашення заборгованості з кредиту, яка складається з заборгованості з кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 30.06.2016 року.
При цьому, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Генеральна угода разом з Умовами та правилами надання продукту банківських карток, становить собою договір про надання кредиту, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на цій угоді.
Згідно висновку експерта № 19/104-7/7/461 від 15.07.2020 року, підпис від імені ОСОБА_1 у Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продуктів кредитних карт від 21.12.2015 року, розташований в графі «Подпись», виконаний ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 29-32).
Підписавши генеральну угоду, ОСОБА_1 приєднався до запропонованих банком умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом. Тобто з моменту підписання фізичною особою генеральної угоди між кредитором і позичальником було укладено договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання позичальника до запропонованої генеральної угоди (умов кредитування), в якому узгодили розмір заборгованості позичальника перед банком за кредитним договором, та передбачили порядок її погашення.
Для надання послуг банк видає позичальнику платіжну карточку відповідно до умов пункту 2.1 Генеральної угоди (пункт 2.3).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту
Як вбачається з виписки по карткам ОСОБА_1 , на картку № НОМЕР_1 , яку було видано останньому на підставі Генеральної угоди, 21 грудня 2015 року зараховано кошти у розмірі 7 988,32 грн. Зазначеною випискою підтверджується, що відповідач отримав кредитні кошти, користувався ними та здійснював частково погашення заборгованості (т. 1 а.с. 114-115, 195-196). Вказане, також підтверджується розрахунком заборгованості (т. 1 а.с. 144).
Як зазначалось вище, відповідач підписав Генеральну угоду та прийняв пропозицію позивача і приєднався до договору згідно із умовами та правилами надання банківських послуг. Таким чином, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, факт наявності кредитних правовідносин між сторонами доведений належним чином. Крім того, отримавши кредитні кошти, відповідач здійснював часткове погашення, що свідчить про існування між сторонами кредитних правовідносин, а отже є підставою для стягнення з позичальника отриманих ним коштів та відсотків за користування кредитом.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 9 липня 2018 року по справі № 202/19403/13-ц.
Встановлено, що у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав та станом на 21 січня 2019 року за ОСОБА_1 розраховується заборгованість у загальному розмірі 22 763,68 грн., яка складається з: 6 630,50 грн. - заборгованості за кредитом; 2 064,04 грн. - заборгованості за відсотками; 3 911,01 грн. - заборгованості за пенею; 10 158,13 грн. - штрафу відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди.
Відповідно до пункту 2.8 генеральної угоди, у разі порушення позичальником зобов'язань з погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожен день прострочення.
Однак, підписана відповідачем Генеральна угода не містить порядку розрахунку пені, яку просить стягнути позивач. Інших письмових доказів, які б свідчили про узгоджений сторонами порядок розрахунку пені позивачем суду також не надано. а тому підстав для стягнення з відповідача пені немає
Крім того, долучені до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 (т. 1 а.с. 6-29), якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків та пені, відповідачем не підписані.
Генеральна угода містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пені.
Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено, що згідно з статтями 212, 611, 651 ЦК України при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених в даній генеральній угоді, Умовах та правилах, більше ніж на 31 день, по зобов'язаннях строк виконання яких не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 10 158,13 грн.
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.
Останній платіж з дотриманням умов кредитного договору ОСОБА_1 здійснив 13 січня 2016 року у сумі 1 370 грн. (т. 1 а.с. 144), в наступний період з 1 по 25 лютого 2016 року позичальник не виконував обов'язки, передбачені умовами пункту 2.1 генеральної угоди, а тому за визначенням пункту 2.2 договору строк повернення кредиту в повному об'ємі для позичальника настав 14 лютого 2016 року, і саме з 15 лютого 2016 року в позивача виникло право вимоги щодо дострокового повернення кредиту та сплати всіх нарахованих платежів.
Після зміни строку виконання зобов'язання - 14 лютого 2016 року усі наступні щомісячні платежі, передбачені договором, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 2.2 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі у сумі 1 370,49 грн. після 14 лютого 2016 року не підлягають виконанню.
Цей висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 29 червня 2016 року (справа № 6-1188цс16) та постанові від 2 грудня 2015року у справі № 6-249цс15.
Однак банк після 14 лютого 2016 року продовжував нараховувати позичальнику проценти до 21 січня 2019 року та звернувся до суду з зазначеним позовом 10.03.2017 року.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на вказане позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за період з 21.12.2015 року по 14.02.2016 року.
Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості (т. 1 а.с. 144), колегія суддів позбавлена можливості визначити дійсний розмір нарахованих відсотків станом на 14.02.2016 року, а тому вважає за можливе визначити розмір відсотків, які підлягають стягненню за період з 21.12.2015 року по 31.01.2016 року у розмірі 115,42 грн. Будь-яких інших доказів з яких можливо було б встановити розмір нарахованих відсотків станом на 14.02.2016 року матеріали справи не містять.
Таким чином з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 630,50 грн. та відсотки за період з 21.12.2015 року по 31.01.2016 року у розмірі 115,42 грн.
Що стосується стягнення штрафу, передбаченого пунктом 2.2 Генеральної угоди, то апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).
Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено, що позичальник сплачує банку штраф у розмірі 10 158,13 грн., право на стягнення якого у банку виникло також 14 лютого 2016 року.
В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення штрафу (т. 1 а.с. 126-127).
Оскільки, останній платіж з дотриманням умов кредитного договору ОСОБА_1 здійснив 13 січня 2016 року у сумі 1 370 грн. (т. 1 а.с. 144), а в наступний період з 1 по 25 лютого 2016 року позичальник не виконував обов'язки, передбачені умовами пункту 2.1 генеральної угоди, а тому за визначенням пункту 2.2 договору строк повернення кредиту в повному об'ємі для позичальника настав 14 лютого 2016 року в тому числі і щодо штрафу, і саме з 15 лютого 2016 року в позивача виникло право вимоги щодо дострокового повернення кредиту та сплати всіх нарахованих платежів, а з позовом позивач звернувся лише 10.03.2017 року, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було пропущено річний строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення штрафу, а тому у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити. У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував доводи відповідача стосовно пропуску строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення штрафу та дійшов помилкового висновку про те, що право вимоги штрафу виникло у позивача з 01.07.2016 року.
Як вже було встановлено колегією суддів з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 630,50 грн. та відсотки за період з 21.12.2015 року по 31.01.2016 року у розмірі 115,42 грн.
Проте, як вбачається з довідки ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 1429/04.21-09 від 01.10.2018 року з пенсії ОСОБА_1 на користь позивача за період з 01.02.2018 року по 30.09.2018 року було утримано 5 106,47 грн. (т. 2 а.с. 65). Вказане також підтверджується розрахунком заборгованості (т. 1 а.с. 144).
Утримані з ОСОБА_1 кошти позивачем були направлені на погашення штрафу, що підтверджується розрахунком заборгованості (т. 1 а.с. 144).
Проте, згідно висновку колегії суддів у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу було відмовлено у зв'язку з пропуском річного строку позовної давності.
За приписами статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Генеральною угодою від 21.12.2015 року не передбачено порядок черговості погашення вимог кредитора.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що утримані з пенсії ОСОБА_1 на користь позивача кошти на погашення заборгованості за період з 01.02.2018 року по 30.09.2018 року у сумі 5 106,47 грн. слід зарахувати у погашення заборгованості по відсоткам та за тілом кредиту, тому з відповідача підлягає стягненню лише заборгованість по тілу кредиту у розмірі 1 639,45 грн. (6 630,50 грн. + 115,42 грн. = 6 745,92 грн. - 5 106,47 грн. = 1 639,45 грн.).
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про стягнення з відповідача за кредитним договором в межах заявлених позовних вимог, та наданого розрахунку заборгованість по тілу кредиту в сумі 1 639,45 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 376 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню апеляційний суд наводить розрахунок нового розподілу судових витрат.
Позивач при зверненні до суду сплатив 1 600 грн. судового збору за подання позову (т. 1 а.с. 1).
З урахуванням принципу пропорційності, до задоволення підлягає 2,81% вимог від заявлених: 1 639,45 грн.(розмір вимог що підлягають до задоволення), х 100/ 22 763,68 (розмір заявлених вимог) = 2,81%. Тому відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2,81% понесених ним судових витрат, що становить 44,96 грн.: 1 600 грн. (розмір понесених судових витрат) х 2,81%% = 44,96 грн.
ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 2 400 грн. (т. 2 а.с. 107).
З урахуванням принципу пропорційності задоволення апеляційної скарги, до стягнення підлягає 92,80% судових витрат сплачених за подання апеляційної скарги: 21 124,23 грн. (розмір вимог у задоволенні яких позивачу було відмовлено), х 100/ 22 763,68 (розмір заявлених вимог) = 92,80%. Тому відповідно з позивача підлягає стягненню на користь відповідача 92,80% понесених ним судових витрат, що становить 2 227,20 грн.: 2 400 грн. (розмір понесених судових витрат) х 92,80%% = 2 227,20 грн.
Крім того, ОСОБА_1 поніс витрати щодо надання йому витрат на правову допомогу, а саме щодо складання апеляційної скарги у розмірі 1 000 грн. (т. 2 а.с. 83).
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК україни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. п. 7, 48 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Тому, з урахуванням принципу пропорційності задоволення апеляційної скарги, до стягнення підлягає 92,80% судових витрат щодо надання правової допомоги, у зв'язку з чим з позивача підлягає стягненню на користь відповідача 92,80% понесених ним витрат на правову допомогу, що становить 928 грн.: 1 000 грн. (розмір понесених судових витрат) х 92,80% = 928 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2020 року- скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 21.12.2015 року у розмірі 1 639,45 грн, що є тілом кредиту.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" судовий збір у розмірі 44,96 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 227,20 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 928 грн., а всього: 3 155,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
О.М. Макаров