17.08.2006 Справа № А17/35
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Швець В.В. (доповідач),
суддів: Прокопенко А.Є., Сизько І.А.
при секретарі судового засідання: Стрюк Н.О.
за участю представників:
від позивача: Волинець Т.В., довіреність № б/н від 10 січня 2006 року, представник;
від відповідача: Сіренко Л.О., довіреність №15269/10/100 від 16 серпня 2006 року, головний державний податковий інспектор,
від відповідача: Сігалова М.Є., довіреність 15270/10/100 від 16 серпня 2006 року, головний державний податковий інспектор юридичного відділу;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі;
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 року;
у справі №А17/35;
за позовом приватного підприємства “Килимовий Дім», місто Кривий Ріг;
до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі;
про скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивач, Приватне підприємство “Килимовий Дім» звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення:
№0000202305/2 від 27 травня 2005 року про визначення Позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3796,8 гривень, у тому числі 2712 гривень основний платіж, 1084,8 гривень штрафні (фінансові) санкції;
№0000212305/2 від 27 травня 2005 року було виявлено Позивачем завищення Позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 19866 гривень,
прийнятих Відповідачем Південною міжрайонною державною податковою інспекцією.
Позовні вимоги Позивач обгрунтовує тим, що первинні бухгалтерські документи, надані ним у матеріали справи, які підтверджують фактичну сплату податку на додану вартість у розмірі 88466 гривень при здійсненні імпорту металопродукції.
У підтвердження правомірності своєї позиції Позивач посилається на лист ДПА України від 12 жовтня 2005 року №20296/7/16-1417 та лист ДПА у Дніпропетровській області від 22 грудня 2005 року №32889/10/15-210.
З наведеного Позивач робить висновок про дотримання ним всіх умов для набуття права на бюджетне відшкодування.
Постановою господарського суду у справі №А17/35 від 16 березня 2006 року (суддя Стрелець Т.Г.) позовні вимоги задоволені повністю.
Приймаючи спірну постанову господарський суд виходив з наступного:
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість» визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими даними чи митними деклараціями.
Крім того, відповідно до пункту 4.3 статті 4 вищевказаного Закону для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
З наведених норм вбачається, що позивач правомірно визначив базу оподаткування з податку на додану вартість, виходячи саме з митної вартості товарів, оскільки фактурна вартість товарів була менша, ніж митна.
Відповідач не погодившись з постановою господарського суду подав апеляційну скаргу.
Вважає, що вона винесена з порушенням закону.
Господарський суд при винесенні постанови неправильно застосував норми матеріального права.
Відповідач просить спірну постанову скасувати та у позовних вимогах відмовити посилаючись на наступне:
Судом при розгляді спору порушено підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого різниця між загальною митною вартістю товару та сумою віднесеною до складу валових витрат від придбання товарів становить 95999,95 гривень, що документально не підтверджена, не має права бути віднесеною до складу валових витрат підприємства.
По операціях з придбання товарів (робіт, послуг) до складу податкового кредиту відноситься та частка податку на додану вартість сплаченого на митниці, яка відповідає вартості товару, що відноситься до складу валових витрат.
Крім того судом при вирішенні спору порушено вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Законі України “Про податок на додану вартість» у разі коли платник придбаває товари (роботи, послуги), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерелі до складу податкового кредиту не включаються.
На апеляційну скаргу Відповідач надав заперечення у якому посилається на те, що постанова винесена з дотриманням діючого законодавства, а висновки, викладені в апеляційній скарзі безпідставні і необгрунтовані, тому просить постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним в задоволені апеляційної скарги відмовити.
Постанову місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги судова колегія виходила з наступного:
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про посилання на підпункт 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість» відповідно до якого у разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.
Крім того, відповідно до пункту 4.3 статті 4 вищевказаного Закону для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що на підставі наведених норм Позивач правомірно визначив базу оподаткування з податку на додану вартість, виходячи саме з митної вартості товарів, оскільки фактурна вартість товарів була менша, ніж митна.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач цілком правомірно перерахував митному органу суму податку на додану вартість, виходячи з митної вартості, що відповідає пункту 10.2 статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість», згідно з яким контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету здійснюють органи державної податкової служби, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України - митні органи.
Документи, надані Позивачем у матеріали справи, підтверджують сплату Позивачем податку на додану вартість митному органу грошовими коштами (платіжне доручення), а також розмір митної вартості товарів (декларації митної вартості), що беззаперечно дозволяє Позивачу віднести до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену митному органу, а також дає право на бюджетне відшкодування, оскільки Позивачем було надмірно сплачено податок на додану вартість до бюджету.
Крім того судова колегія погоджується з посиланням Позивача на Лист державної податкової адміністрації України від 12 жовтня 2005 року №20296/7/16-1417 Про бюджетне відшкодування з якого вбачається, що бюджетному відшкодуванню відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість» підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Платник податку при придбанні на митній території України товарів (послуг) оплачує постачальнику-платнику ПДВ вартість таких товарів (послуг), збільшену на суму податку на додану вартість, а при імпортуванні товарів, у тому числі при їх ввезенні з метою внесення до статутного фонду, податок на додану вартість у встановленому порядку сплачується митним органам, які здійснюють контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету за імпортні товари.
Зважаючи на викладене, при заповненні рядка 3 Розрахунку суми бюджетного відшкодування платник податку може врахувати суми податкового кредиту попереднього податкового періоду, які фактично сплачені отримувачем товарів (послуг) у такому ж податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), включаючи й суми податку, які фактично були сплачені у такому ж попередньому податковому періоді при ввезенні на митну територію України товарів (супутніх послуг).
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 167, 200, 205, 206 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі, залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 року у справі №А17/35, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий В.В. Швець
Судді А.Є.Прокопенко
І.А. Сизько