Справа № 357/11349/20
2/357/257/21
Категорія 38
іменем України
24 березня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Ломако Є. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В листопаді 2020 року позивач акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ«Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 18.08.2017 року.
Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним табанком «Договір про надання банківських послуг», що підтверджується підписом у заяві.
При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
У відповідності з ч. 2 ст. 639 ЦК України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Ч. 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію банку, відповідач підписом у заяві про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг», визнає та погоджується на запропоновані банком умови користування послугами банку.
Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2. ст. 642 ЦК України, згідно якої особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений «Договір про надання банківських послуг», який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку, банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка, банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт та видано кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000,00 грн.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, який відповідно 1.1.1.63 договору - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку, в розмірі ліміту кредитування.
Пунктом 1.1.3.2.4 договору передбачена можливість зміни «Тарифів банку» та інших невід'ємних частин договору. При цьому у сторін договору виникають обов'язки: у кредитора - інформування позичальника щодо внесених змін, шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.1.1.3.1.9 договору; у позичальника - отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п. 1.1.2.3договору).
На підставі п. 1.1.5.2 договору, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків, не звільняє клієнта від виконання його зобов'язань за даним договором.
Згідно п.п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 договору, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку, серед яких є офіційний сайт банку, SMS - повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування.
У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів банку», клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору, виконавши умови п. 2.1.1.5.4 договору.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, наддав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту, відповідно до п. 2.1.1.12.3договору.
Таким чином, відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту тапроцентів, внесенням коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу. Згідно до п. 1.1.1.60 договору, мінімальний обов'язковий платіж -розмір боргових зобов'язань відповідача, які щомісяця повинен сплачувати відповідач протягом терміну дії карти. Мінімальний обов'язковий платіж розраховується в процентному співвідношенні від загальної заборгованості клієнта.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Згідно ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до договору, відповідач зобов'язався: погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, а у разі невиконання зобов'язань за даним договором, на вимогу банку, виконати зобов'язання з повернення кредиту, оплати винагороди банку.
Відповідно до п. 2.1.1.3.3 договору, відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену «Тарифами банку» при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов'язань згідно п.п. 2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку, грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідноп. 2.1.1.12.7.1 договору, в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом, клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в «Тарифах банку», що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 договору.
У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом, згідно п. 2.1.1.12.6.1договору, клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в тарифах,що діють на дату нарахування.
Відповідно до п.п. 2.1.1.12.10 договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових обов'язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 23.09.2020 року має заборгованість - 13 230,38 грн., яка складається з наступного:
- 10113,79грн. - заборгованість за тілом кредиту в т.ч. 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 10113,79 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту;
- 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;
- 3 116,59 грн. - заборгованість за простроченими відсотками;
- 0,00грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;
- 0,00 грн. - нарахована пеня;
- 0,00 грн. - нарахована комісія.
Просили суд стягнути з відповідачаОСОБА_1 користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 13 230,38 гривень за кредитним договором № б/н від 18.08.2017 року та судові витрати в сумі 2102,00 гривень (а.с. 1-4).
Ухвалою судді від 20.11.2020 року позовна заява акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості була залишена без руху ( а. с. 97-98 ).
Ухвалою судді від 21 січня 2021 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 108-109).
22 лютого 2021 року за вх. № 8349 судом отримано відзив, в якому представник відповідача - адвокат Крючков В.О. просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю та стягнути з позивача на користь відповідача, понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000 гривень.
Відзив обґрунтований тим, що станом на день звернення до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості (17.11.2020) у відповідача була відсутня заборгованість за кредитним договором від 18.08.2017 року, оскільки позивач здійснив списання заборгованості за даним кредитним договором в порядку безспірного списання заборгованості із розрахункового рахунку відповідача відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» ( НОМЕР_1 ) згідно наступних меморіальних ордерів: K1006F2FKB від 06 жовтня 2020р. у сумі 730,38 грн.; K1006F2FKC від 06 жовтня 2020р. у сумі 1269,62 грн.; K1006VTZAV від 06 жовтня 2020 р. у сумі 4000 грн.; K1006VV95V від 06 жовтня 2020р. у сумі 4000 грн.; K1006XPPY0 від 06 жовтня 2020 р. у сумі 4500 грн.; K10079RC3J від 07 жовтня 2020р. у сумі 832,38 грн., всього 15 332,38 грн.
Більше того, окрім суми простроченої заборгованості, а також відсотків по тілу кредиту (13 230,38 грн.), позивачем в порядку безспірного списання було списано з розрахункового рахунку відповідача додатково 2 102 гривні.
При зверненні до представників АТ КБ «ПриватБанк», працівниками даного банку повідомлено відповідача в усному порядку, що додатково відбулося списання із розрахункового рахунку ОСОБА_1 суми судового збору, однак як зазначалося вище, позовну заяву подано до суду лише у листопаді 2020 року і, взагалі, розподіл судових витрат відбувається лише за результатами розгляду справи.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» було подано завідомо безпідставний позов, оскільки станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» була повністю погашена, а тому в діях представників АТ КБ «ПриватБанк» вбачається зловживання процесуальними правами у відповідності до положень п. 3 ч.2 ст. 44 ЦПК України.
Таким чином, позивач не навів належних та допустимих доказів, що стали підставою для стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 18.08.2017 року, а відповідач, в свою чергу, повністю спростував доводи та аргументи позивача.
З метою надання правової допомоги ОСОБА_1 звернувся до адвоката Крючкова Віталія Олексійовича, про що укладено договір про надання правової допомоги від 01 лютого 2021 року, вартість послуг адвоката становить 5 000,00 грн. ( а. с. 111-113 ).
В судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» Ляр Дмитро Юрійович, який діє на підставі довіреності (а.с. 68) не з'явився, надавши разом із позовною заявою клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача та проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. ).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне розписка ( а. с. 131 ).
До того ж, з протоколу судового засідання від 22.02.2021 року вбачається, що відповідач був присутнім та розгляд справи було відкладено на 24.03.2021 року.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 про слухання справи, яке було призначено на 24 березня 2021 року був повідомлений належним чином.
З боку відповідача ОСОБА_1 жодних заяв та клопотань на адресу суду не надходило.
Враховуючи те, що сторони були повідомлені належним чином, надали докази на які посилається кожна сторона, як на вимогу позовних вимог і заперечень, суд приходить до висновку про можливий розгляд справи за відсутності сторін за наявними матеріалами у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не підлягаютьзадоволеннюз наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 18.09.2017 року та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 15).
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт та видано кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000,00 грн.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, який відповідно 1.1.1.63 договору - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку, в розмірі ліміту кредитування.
Пунктом 1.1.3.2.4 договору передбачена можливість зміни «Тарифів банку» та інших невід'ємних частин договору. При цьому у сторін договору виникають обов'язки: у кредитора - інформування позичальника щодо внесених змін, шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 договору; у позичальника - отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п. 1.1.2.3 договору).
На підставі п. 1.1.5.2 договору, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків, не звільняє клієнта від виконання його зобов'язань за даним договором.
Згідно п.п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 договору, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку, серед яких є офіційний сайт банку, SMS - повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування.
У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів банку», клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору, виконавши умови п. 2.1.1.5.4 договору.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, наддав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту, відповідно до п. 2.1.1.12.3 договору.
Таким чином, відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів, внесенням коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу. Згідно до п. 1.1.1.60 договору, мінімальний обов'язковий платіж - розмір боргових зобов'язань відповідача, які щомісяця повинен сплачувати відповідач протягом терміну дії карти. Мінімальний обов'язковий платіж розраховується в процентному співвідношенні від загальної заборгованості клієнта.
Відповідно до договору, відповідач зобов'язався: погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, а у разі невиконання зобов'язань за даним договором, на вимогу банку, виконати зобов'язання з повернення кредиту, оплати винагороди банку.
Відповідно до п. 2.1.1.3.3 договору, відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену «Тарифами банку» при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов'язань згідно п.п. 2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку, грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу.
Згідно п. 2.1.1.12.7.1 договору, в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом, клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в «Тарифах банку», що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 договору.
У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом, згідно п. 2.1.1.12.6.1 договору, клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування.
Відповідно до п.п. 2.1.1.12.10 договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим договором.
В редакції «Умов та правил надання банківських послуг», що почала діяти з 01.03.2019 року згідно до п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, підписання заяви № б/н від 18.08.2017року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови даного договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.
Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.
Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладені договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Стаття 1048 частина 1 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлюється договором.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач зазначає, що позивач порушив умови договору та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості утворилася заборгованість перед банком, де станом на 23.09.2020 року, останній має заборгованість у розмірі - 13 230,38 грн., яка складається з наступного: 10 113,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту в т.ч. 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 10 113,79 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 3 116,59 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія, що підтверджується наданим з боку позивача до позову розрахунком заборгованості (а.с. 9-11, 12).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг № б/н від 18.08.2017 року, а тому зазначені умови були прочитані, підписані обома сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, відповідач наголошував на тому, що він станом на звернення до суду не мав заборгованості перед позивачем.
Так, з матеріалів справи вбачається, що станом 23.09.2020 року, відповідач мав заборгованість перед банком у розмірі - 13 230,38 грн., яка складалася з тіла кредиту та прострочених відсотків.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищевказаними позовними вимогами до суду 17 листопада 2020 року, про що свідчить штамп суду ( а. с. 1 ), направлено до суду поштою 30.10.2020 року ( дата відправлення ) ( а. с. 93 ).
Згідно наданих до відзиву з боку відповідача меморіальних ордерів вбачається, що позивачем було здійснено списання заборгованості за даним кредитним договором в порядку безспірного списання заборгованості із розрахункового рахунку відповідача відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» ( а. с. 114-119 ).
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені статтею 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Згідно із пунктом 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» списання договірне - це списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Отже, за меморіальним ордером №K1006F2FKB від 06 жовтня 2020 р. сплачено відповідачем позивачу - 730,38 грн.; меморіальним ордером K1006F2FKC від 06 жовтня 2020 р. у сумі 1269,62 грн.; меморіальним ордером K1006VTZAV від 06 жовтня 2020 р. у сумі 4000 грн.; меморіальним ордером K1006VV95V від 06 жовтня 2020 р. у сумі 4000 грн.; меморіальним ордером K1006XPPY0 від 06 жовтня 2020 р. у сумі 4500 грн.; меморіальним ордером K10079RC3J від 07 жовтня 2020 р. у сумі 832,38 грн., всього на суму в розмірі 15 332,38 грн.
З зазначених меморіальних ордерів призначення платежу вказано, як автоматичне погашення простроченої заборгованості, де платник ОСОБА_1 , а отримувач АТ КБ «ПриватБанк».
Отже, з матеріалів справи вбачається, що на час звернення до суду з позовними вимогами 30.10.2020 року, відповідач не мав заборгованості, так як шостого та сього жовтня 2020 року позивач в погашення простроченої заборгованості зробив безспірне списання заборгованості із розрахункового рахунку відповідача відкритому у АТ КБ «ПриватБанк».
З наявного в матеріалах справи фіскального чека ( а. с. 127 ) направлення на адресу позивача відзиву на позов, в якому відповідач зазначав, що не має заборгованості, відповіді на відзив та жодних пояснень, заперечень зазначеному з боку позивача на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки позивачем не надано жодного доказу наявності заборгованості у відповідача та жодного спростування тому, що відповідач заборгованість, яку мав станом на 23.09.2020 року не погасив, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є безпідставними та недоведеними, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки не підлягають задоволенню вимоги позивача, не підлягають і вимоги про стягнення судового збору у сумі 2102,00 гривень.
Звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву позивача, представник відповідача - адвокат Крючков В.О., окрім відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, також просив стягнути з позивача за безпідставний позов на користь відповідача витрати понесені останнім на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Такі ж обґрунтування викладені у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду по справі № 826/1216/16 від 27 червня 2018 року, де вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової (правничої) допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати ВС по справі № 755/9215/15-ц від 19.02.2020 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Направляючи відзив на позовну заяву, представником відповідача - адвокатом Крючковим В.О., судові витрати понесені відповідачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором про надання правової допомоги від 01.02.2021 року; попередній ( орієнтовний ) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, в якому міститься детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; Акт № 1-000000111 здачі-приймання робіт ( надання послуг ); рахунок-фактура № 000000-244 від 10 лютого 2021 року; квитанція № 1-к від 12 лютого 2021 року, з якої вбачається, що адвокатом Крючковим В.О. прийнято від ОСОБА_1 за надання правової допомоги кошти в сумі 5000 гривень ( а. с. 120-124 ).
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що понесені відповідачем ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на відмову в задоволенні позову по даній справі, дійсно підлягають стягненню з позивача АТ КБ «ПриватБанк», понесення яких документально підтверджено.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1071 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 131, 137, 141, 247, 263, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ - 14360570, рахунок № НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО № 305299) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ІНП: НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Білоцерківським РВ УДМС України в Київській області 07.09.2016 року ) про стягнення заборгованості, - відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5000 ( п'ять тисяч ) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 24 березня 2021 року.
Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов