Провадження № 22-ц/803/585/21 Справа № 203/6083/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 27
16 березня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання недійсним договору застави, припинення іпотеки, -
У грудні 2016 року ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, припинення іпотеки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 квітня 2002 року позивач за договором купівлі-продажу придбав нежитлові приміщення №№ 71 - 75 у будинку літ. А-5, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 18 вересня 2003 року та 13 вересня 2004 року між позивачем та відповідачкою були укладені договори купівлі-продажу, за якими остання придбала вказане нерухоме майно. 08.06.2006 рішенням господарського суду Дніпропетровської області договори купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року та 13 вересня 2004 року були визнані недійсними. У жовтні 2016 року позивач дізнався про те, що його право на спірне майно обмежене іпотекою. Підстава виникнення іпотеки - договір застави майнових прав від 19 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Вказаний договір було укладено з порушенням приписів законодавства, оскільки на час його укладення ОСОБА_2 була обізнана про визнання судом недійсними договорів купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року та 13 вересня 2004 року. Крім того, на час укладення договору застави закон вимагав для нього обов'язкову нотаріальну форму, проте його було укладено у простій письмовій формі. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про усунення йому перешкод у розпорядженні спірним майном, припинення іпотеки.
У квітні 2017 року позивач уточнив заявлений позов, висунувши його також і до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») і прохаючи визнати недійсним договір застави від 19 вересня 2003 року та припинити іпотеку спірного нерухомого майна.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року позов задоволено частково та ухвалено визнати недійсним договір застави майнових прав від 19 вересня 2003 року №DNG0GO03203994 (на нерухомість), укладений між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк»; вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що аналіз змісту пункту 2 договору застави свідчить про те, що його предметом стало не тільки право вимоги, але й право власності ОСОБА_2 на спірні об'єкти нерухомого майна, що у розумінні статті 184 ЦК 1963 року, статті 13 Закону №2654-ХІІ обумовило дотримання його сторонами обов'язкової нотаріальної форми. Цієї вимогу матеріального закону сторонами договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 року №DNG0GO03203994 дотримано не було, що є безумовною підставою для визнання його недійсним у судовому порядку. Позивач, звернувшись з позовом про припинення поруки, не виклав у ньому жодних доводів, які стосуються цих правовідносин, а також не зазначив жодних правових підстав для задоволення позову, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
В апеляційній скарзі АТ КБ “ПриватБанк” просить рішення суду суду в задоволеній частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання договору застави недійсним, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 04 квітня 2002 року між позивачем та Управлінням майном спільної власності територіальних громад області було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким позивач придбав нежитлове підвальне приміщення в житловому будинку літ. А-5 (№71 поз. 1-8, №72 поз. 1-9, №73 поз. 1-5, №74 поз. 1-33, №75 поз. 1-27; ХХVI-1, ХХVIІ-1, ХХVIІІ-1, ХХIХ-1, ХХХ-1; загальна площа - 810,3 м2; у загальному користуванні приміщення першого поверху І-1, VI-1, ХI-1, ХVI-1, ХХI-1), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В.В. і зареєстрований у реєстрі за №2108 (а.с.а.с. 12, 13).
08 квітня 2002 року право власності позивача на придбане майно було зареєстроване у встановленому законом порядку (а.с. 11).
18 вересня 2003 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу приміщень, за яким відповідачка придбала нежитлове підвальне приміщення в житловому будинку літ. А-5 (№74 поз. 17, загальна площа - 56,6 м2; №75 поз. 1-27, загальна площа - 170,3 м2; сходова клітка ХХХ-1, загальна площа - 14,6 м2), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. і зареєстрований у реєстрі за №3987 (а.с. 14).
Того ж дня між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу приміщень, за яким відповідачка придбала нежитлове підвальне приміщення в житловому будинку літ. А-5 (№71 поз. 1-8, загальна площа - 81,4 м2; сходова клітка ХХVI-1, загальна площа - 14,6 м2; №72 поз. 1-9, загальна площа - 103,1 м2; №73 поз. 1-5, загальна площа - 69,5 м2; сходова клітка ХХVII-1, загальна площа - 14,6 м2; №74 поз. 1-16, 18, 32-33, загальна площа - 179,5 м2; сходова клітка ХХVIІІ-1, загальна площа - 14,6 м2; у загальному користуванні 1-1, загальна площа - 3,3 м2; V1-1, загальна площа - 3,1 м2; Х1-1, загальна площа - 3,1 м2), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. і зареєстрований у реєстрі за №3991 (а.с. 15).
19 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір застави майнових прав №DNG0GO03203994 (на нерухомість), за яким ОСОБА_2 на забезпечення кредитним зобов'язань передала в заставу права вимоги передачі їй спірних нежитлових приміщень. Договір було укладено у простій письмовій формі (а.с. 22).
13 вересня 2004 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу приміщення, за яким відповідачка придбала нежитлове підвальне приміщення в житловому будинку літ. А-5 (№74 поз. 19-31, ХХІХ-1 загальною площею 91,5 м2; у загальному користуванні приміщення першого поверху ХVI-1 загальною площею 3,3 м2), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. і зареєстрований у реєстрі за №3881 (а.с. 16).
30 березня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В. за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до Державного реєстру Іпотек було внесено відомості про іпотеку та відповідне обтяження на підставі договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 №DNG0GO03203994 (а.с. 43).
08 червня 2006 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №8/122 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ТОВ «Марінекс» про визнання правочинів недійсними, визнання права власності договори купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року та від 13 вересня 2004 року були визнані недійсними, за ОСОБА_1 - визнано право власності на спірне нерухоме майно. При цьому ОСОБА_2 визнала позов повністю. Рішення набрало законної сили 19.06.2006 (а.с.а.с. 18, 19).
08 лютого 2012 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №2-420/2011 було ухвалене рішення, яким суд, серед іншого, визнав право ПАТ КБ «ПриватБанк» на звернення стягнення на спірне нерухоме майно на підставі договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 року №DNG0GO03203994. У цій частині рішення набрало законної сили (а.с.а.с. 98 - 113, 137 - 152).
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд виходив з того, що за договором застави майнових прав від 19 вересня 2003 року №DNG0GO03203994 заставодавець ( ОСОБА_2 ) передав у заставу право вимоги передачі йому спірних об'єктів нерухомого майна, а також інших прав, які виникли за договорами купівлі-продажу приміщень від 18 вересня 2003 року (пункт 2). Аналіз змісту пункту 2 договору застави свідчить про те, що його предметом стало не тільки право вимоги, але й право власності ОСОБА_2 на спірні об'єкти нерухомого майна, що у розумінні статті 184 ЦК 1963 року, статті 13 Закону №2654-ХІІ обумовило дотримання його сторонами обов'язкової нотаріальної форми. Цієї вимогу матеріального закону сторонами договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 року №DNG0GO03203994 дотримано не було, що є безумовною підставою для визнання його недійсним у судовому порядку. Позивач, звернувшись з позовом про припинення поруки, не виклав у ньому жодних доводів, які стосуються цих правовідносин, а також не зазначив жодних правових підстав для задоволення позову, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшають або скасовують відповідальність особи.
Дія актів цивільного законодавства в часі регламентована ст. 5 ЦК України.
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 року встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Матеріалами справи встановлено, що 19 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір застави майнових прав №DNG0GO03203994 (на нерухомість), за яким ОСОБА_2 на забезпечення кредитним зобов'язань передала в заставу права вимоги передачі їй спірних нежитлових приміщень. Договір було укладено у простій письмовій формі.
Так, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи недійсним договір застави, районний суд керувався ст. 184 ЦК 1963 року, з посиланням на обов'язковість нотаріального посвідчення такого договору, проте, дана стаття ЦК була виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93, тобто на момент укладення спірного договору застави стаття 184 ЦК втратила чинність.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, вирішуючи спір по суті позовних вимог, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та застосував норми права, які втратили чинність, порушивши норми матеріального та процесуального закону дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Рішення як таке, що не відповідає матеріальному та процесуальному законам підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в частині задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 року.
В зв'язку із задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “ПриватБанк” підлягає стягненню судовий збір в розмірі 960,00 грн.
Рішення суду і частині відмови в задоволенні позову про припинення поруки колегія суддів не переглядає, оскільки рішення суду в цій частині не оскаржується.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року - скасувати в частині задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 року.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання недійсним договору застави майнових прав - відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” судовий збір в розмірі 960,00 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Н.М. Деркач
Т.Р. Куценко