Провадження № 22-ц/803/2928/21 Справа № 205/8501/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Нижний А. В. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 39
16 березня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, треті особи: Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, треті особи: Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом, у якому просить визнати за нею у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті її батька ОСОБА_3 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року позов задоволено та ухвалено визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи існування перешкод для оформлення у нотаріальному порядку спадкових прав позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту його прав як спадкоємця шляхом визнання права власності на 1/4 частину домоволодіння розташованого у АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 3021 (а.с.16).
Відповідно до відповіді № 6160, наданої КП «ДМБТІ» 10 червня 2014 року, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності на домоволодіння, а саме: на 1/8 частину (частка не перереєстрована) за гр. ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 січня 1986 року, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 1-436, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР» та записане в реєстрову книгу № 255 за реєстровим № 21; на 1/8 частину (частка не перереєстрована) за гр. ОСОБА_3 на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину від 22 листопада 2003 року, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 3-3171, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 4300900.
Судом встановлено, що позивач є донькою померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с.15).
Позивач прийняла спадщину після померлого батька, оскільки 06 жовтня 2012 року у передбачені ЦК України строки звернулась до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 .
Матеріали спадкової справи також містять заяви сина та дружини померлого, в яких вони відмовились від належної їм спадщини після померлого ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/4 частина домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку. Водночас, постановою державного нотаріуса Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. від 23 січня 2015 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Враховуючи існування перешкод для оформлення у нотаріальному порядку спадкових прав позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту його прав як спадкоємця шляхом визнання права власності на 1/4 частину домоволодіння розташованого у АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції за невідомих обставин порахував, що 2/8 частини домоволодіння прирівнюються до 1/4 частини, тобто судом була допущена арифметична помилка, оскільки 2/8 частини значно менше ніж 1/4, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки визначена частка 1/4 саме складається з двох частин які належали ОСОБА_3 відповідно до свідоцтв про право на спадщину від 24 січня 1986 року та 22 листопада 2003 року (1/8+1/8= 2/8=1/4).
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції у порушення вимог закону не було залучено до участі у справі інших співвласників домоволодіння, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення суду.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко