Ухвала
25 березня 2021 року
місто Київ
справа № 619/282/18
провадження № 61-4561ск21
Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, про поновлення порушеного права,
ОСОБА_1 18 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу подано без виконання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
І. Щодо розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги, Верховний Суд констатує таке.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції станом на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
За змістом оскаржуваних рішень позивач у січні 2018 року звернулася до суду із позовом про зобов'язання відповідача знести самочинно побудовані льох та гараж.
Отже, пред'явлений позов містить вимогу немайнового характеру.
Сума судового збору за подання позовної заяви за вимогами немайнового характеру, з якою звернулася у 2018 році фізична особа у цій справі, становила 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704, 80 грн), тому за подання касаційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 409, 60 грн.
У касаційній скарзі заявник просить звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на те, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги, є для заявника надмірним тягарем.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, § 59).
Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Частиною третьою статті 136 ЦПК України визначено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є:
а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Разом з цим, Верховний Суд, оцінюючи подані заявником відомості про його доходи, робить висновок, що такі не містять повної інформації про річний дохід ОСОБА_1 за попередній календарний рік, оскільки у довідці про доходи заявника зазначені відомості лише за п'ять місяців 2020 року.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів (заяв, скарг). Отже, враховуючи предмет позову, розмір судового збору, який підлягає сплаті заявником за подання касаційної скарги, подану заявником довідку про його доходи Верховний Суд визнає обов'язок заявника сплатити судовий збір у розмірі 1 409, 60 грн, або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору на підставі закону (відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру).
У такому висновку Суд виходить з необхідності забезпечення відповідального та добросовісного виконання учасниками розгляду справи своїх процесуальних обов'язків та реалізації наданих процесуальним законом повноважень.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України
«Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату або документ на підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення, зменшення його розміру).
ІІ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначив те, що:
- (1) судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування рекомендацій, викладених, зокрема у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» та постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами
статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»;
- (2) судом першої інстанції всупереч частині восьмій статті 83 ЦПК України після закриття підготовчого провадження прийнято клопотання третьої особи про долучення до матеріалів справи письмових доказів;
- (3) судами першої та апеляційної інстанцій не досліджені письмові докази, подані позивачем, а саме: договір дарування від 20 жовтня 2006 року, технічний паспорт на житловий будинок та геодезичну зйомку домоволодіння, дослідження яких призвело до встановлення обставин не на користь позивача. Крім того, зазначений технічний паспорт на житловий будинок є неналежним доказом на підтвердження розташування домоволодіння та господарських споруд; не досліджено докази та не встановлено обставини щодо виявлення Державною архітектурно-будівельною інспекцією у 2017 році порушень відповідачем державно-будівельних норм і правил під час будівництва ним гаражу та льоху;
- (4) судами безпідставно не застосовано частину шосту статті 13 ЦК України щодо зловживання позивачем її правами;
- (5) судом першої інстанції проігноровано клопотання відповідача про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- (6) суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у справі, оскільки позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.
Верховний Суд констатує, що не усі з наведених заявником доводів є належною підставою касаційного оскарження.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частини другої статті 392 ЦПК України, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні; у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій враховують висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду та Верховного Суду України.
Чинними правилами процесуального права не передбачено обов'язку застосування судами різних інстанцій роз'яснення (рекомендації), викладених у постановах пленумів згаданих судів.
Відповідно, заявнику необхідно подати виправлену касаційну скаргу, в якій уточнити обґрунтовані підстави подання касаційної скарги, відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, викладені в постановах Верховного Суду та/або Верховного Суду України, які не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Суд роз'яснює, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департамента Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, про поновлення порушеного права, залишити без руху.
Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять дніввід моменту отримання копії цієї ухвали суду.
У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний