24 березня 2021 року
Київ
справа №480/4643/20
адміністративне провадження №К/9901/8581/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, С.М.Чиркіна,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 2 від 22 квітня 2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, викладене в листі від 29 квітня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», з урахуванням вислуги - 24 роки 03 місяці 02 дні.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Згідно із відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до суду 09 березня 2021 року.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Справу в суді першої інстанції розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначене узгоджується також з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може будь також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, справа в силу пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження, ОСОБА_1 вказує на пункт другий частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вважає, що висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 31 січня 2019 року у справі № 295/15121/16-а є недостатньо обґрунтованими, правомірними та справедливими, оскільки не враховано висновки Європейського Суду з прав людини, викладених у справах «Пічкур проти України», «Суханов та Ільченко проти України», «Лелас проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Щокін проти України» та рішення Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року у справі № 17-рп/2010, від 11 жовтня 2018 року у справі № 7-р/2018, від 18 червня 2018 року у справі № 5-р (ІІ) 2020, в яких йдеться про принцип «належного урядування», «якість закону» та стверджується про те, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Скаржник зазначає, що положення пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, яким передбачено, що для призначення пенсії повинна враховуватись календарна вислуга років є базовою умовою, тоді як частиною четвертою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» є спеціальною, оскільки нею прямо передбачено, що для призначення пенсії встановлюється пільговий залік вислуги років. Також зазначає, що така можливість передбачена й постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393.
Вказана обставина, на думку скаржника, не була врахована судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а тому потребує нормативного регулювання із дотриманням принципу in dubio pro tributario, тобто із наданням пріоритету з найбільш сприятливими для особи тлумаченнями норми права.
17 березня 2021 року Верховний Суд отримав від ОСОБА_1 доповнення до касаційної скарги, в якій він просить, зокрема, відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 31 січня 2019 року у справі № 295/15121/16 з огляду на прийняту 03 березня 2021 року постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 805/3923/18-а, якою було визнано необґрунтованим висновок суду про те, що визначальною ознакою для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що дана справа становить виняткове значення для скаржника.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі позивач жодних обґрунтувань не наводить.
Наведені скаржником аргументи потребують ретельної перевірки та вивчення матеріалів справи, чого не можна виконати на стадії відкриття касаційного провадження, тому проаналізувавши підставу на якій подано касаційну скаргу у цій справі, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року.
Аналіз аргументів касаційної скарги дає можливість колегії суддів вважати, що подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правового висновку, а відтак наявні обставини, які підлягають перевірці Верховним Судом, наведені в пункті 2 частини четвертої та підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, подана з дотриманням установленого процесуальним законом строку на касаційне оскарження, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, відсутні.
Керуючись статтями 328, 330, 334 Кодексу адміністративного судочинства України
Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Витребувати з Сумського окружного адміністративного суду справу № 480/4643/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали, разом із копіями касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя С.М.Чиркін