Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
24 березня 2021 р. № 520/334/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, м-н Свободи, буд.5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення від 15.12.2020 №6897 Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" згідно із заявою позивача;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років з часу звернення із розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати, без обмеження її максимального розміру, без оподаткування та нарахування військового збору, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи (з урахуванням посадового окладу, надбавки за класний чин (військове звання), надбавки за вислугу років, надбавки з виконання особливо важливої роботи, надбавки в умовах режимних обмежень), відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ;
- зарахувати ОСОБА_1 , станом на 10 лютого 2020 року в стаж роботи (вислугу років) - 23 роки 1 місяць 25 днів, у тому числі стаж на посадах прокурорів - 22 роки 1 місяць 25 днів, який надає позивачу право на пенсію.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в грудні 2019 року він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугою років у відповідності до вимог ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.12.2019 №6897 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно Закону України "Про прокуратуру" позивачу відмовлено, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу для вислуги років. Позивач вважає рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його конституційні права, оскільки, ним неправомірно не зарахованого до стажу за вислугу років період проходження військової служби в військовій прокуратурі, проходження служби в Збройних Силах України та період участі позивача в антитерористичній операції та операції об'єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, який повинен бути зарахований в потрійному розмірі.
Ухвалою суду від 23.02.2021 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, через канцелярію суду надав відзив на позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ч.1 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. До спеціального стажу за вислугу років не зараховано періоди з 29.07.2005 по 14.08.2012, з 03.09.2014 по 11.02.2020, оскільки, вони не були підтверджені належним чином, а саме заявником надано витяг із послужного списку замість документів, передбачених п.6 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року. Таким чином, відповідач вважає, що у позивача відсутній необхідний стаж роботи за вислугу років, тому рішення про відмову в призначенні пенсії прийняте у повній відповідності до норм чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 15.12.2020 року позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції закону від 05.11.1991 №1789-ХІІ). До заяви про призначення пенсії позивач додав: копію паспорту, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію трудової книжки, копію диплому про закінчення ВНЗ, копію додатку до диплому про закінчення ВНЗ, копію посвідчення прокурора України, атестат про середню освіту з додатком атестата, копію посвідчення учасника бойових дій, довідки військової прокуратури об'єднаних сил, витяг з послужного списку, довідку про безпосередню участь особи в операції об'єднаних сил забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, розрахунок вислуги років військовослужбовця на пенсію, наказ, документи, які підтверджують трудовий стаж.
Рішенням Відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №6897 від 15.12.2020 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру", посилаючись на те, що частина 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) втратила чинність. Відповідно до ст.86 ЗУ "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2020 і пізніше - 25 року, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
На підставі наданих ОСОБА_1 документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу стаж роботи заявника за вислугу років на день звернення склав 4 роки 5 місяців 16 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 2 роки 0 місяців 19 днів.
До стажу за вислугу років не зараховано періоди з 29.07.2005 по 04.08.2012, з 03.09.2014 по 11.02.2020, оскільки вони не були підтверджені належним чином, а саме - заявником було надано витяг із послужного списку, а не документи, передбачені п.6 Порядку, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993. Оскільки, у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж роботи за вислугу років - 25 років, а також стаж на роботах прокурорів - 15 років, передбачені ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ, відсутні підстави в призначенні йому пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру".
Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його незаконним, у зв'язку з тим, що відповідачем неправомірно не зараховано до стажу за вислугу років проходження служби в Військовій прокуратурі та службу в Збройних Силах України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
За змістом ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За змістом положень ст.ст.21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У період роботи позивача в органах прокуратури частиною 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789 (в редакції до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668), передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
Правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.
На теперішній час діє Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697 (далі - Закон №1697).
У частині 1 статті 86 цього Закону №1697 встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
З викладеного вбачається, що ст.86 Закону №1697 збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789 (у редакції закону від 12.07.2011) з 20 років до 25 років, що є звуженням його прав у розумінні Конституції України.
Частиною шостою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Вказані норми також містяться в частині 6 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ від 14.10.2014 року, зокрема, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Так, відповідно до атестата серії МО №13611246 позивач в період з 01.09.1997 по 17.06.2000 року проходив навчання Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, який відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" входить до системи військової освіти, період навчання в якому прирівнюється до проходження військової служби та зараховується до трудового стажу.
В період з 01.09.2000 по 27.06.2005 року позивач навчався на денному військово-юридичному факультеті, створеному відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого" від 22.01.1998 року №70 при вищому цивільному навчальному закладі - Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Строк навчання на вказаному факультеті відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України" та Тимчасового положення про проходження військової служби громадянами України, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 року №174/93 (в редакції чинній на час проходження позивачем навчання) прирівнюється до проходження військової служби та зараховується до стажу роботи та повністю зараховується до трудового стажу.
Статтею 15 Закону №1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття "вислуги років, що дає право на пенсію" і "стажу роботи на прокурорських посадах". При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.
Разом з тим, зі змісту спірних правовідносин вбачається, що відповідач при обчисленні пільгового стажу позивача за вислугу років не прийняв до уваги періоди з 29.07.2005 по 14.08.2012 року та з 03.09.2014 по 11.02.2020 року служби в органах військової прокуратури.
З наданого позивачем копії військового квитка серії НОМЕР_2 виданого 21.05.2020 року Індустріальним районним військовим комісаріатом м.Харкова встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 30 липня 2004 року по 14 серпня 2012 року та з 03.09.2014 по 11.02.2020 року на посадах: курсанта (з 30.07.2004 по 29.07.2005), слідчого (з 29.07.2005 по 28.07.2006), старшого слідчого (з 28.07.2006 по 16.07.2007), помічника військового прокурора гарнізону (з 16.07.2007 по 12.07.2010), старшого помічника військового прокурора гарнізону (з 12.07.2010 по 16.12.2010), прокурора відділу (з 16.12.2010 по 09.03.2011, 09.03.2011 по 04.05.2011), заступника військового прокурора (з 04.05.2011 по 26.07.2012); прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (з 15.08.2012 по 02.09.2014), військового прокурора (з 03.09.2014 по 11.02.2020).
Також в період з 03.09.2014 по 03.03.2015 року приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції, тимчасово виконуючи обов'язки на посаді військового прокурора 30 військової прокуратури Південного регіону України, що підтверджується довідкою Військової прокуратури об'єднаних сил №15-347/вих-19 від 14.11.2019 року.
Вирішуючи питання щодо зарахування спірного періоду служби на офіцерських посадах в військовій прокуратурі до пільгового стажу за вислугу років, що призначається відповідно до Закону України "Про прокуратуру", суд зазначає, що статтею 2 Закону України 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закону №2232-XII) визначено, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.
Згідно посвідчення серію НОМЕР_3 , виданого Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України від 05.06.2015 року ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - Порядок №413).
Відповідно до пункту 2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом №2011-XII, який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1-2 цього Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII), зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932-XII, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932-XII, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932-XII, зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 57 Закону №1788-ХІІ передбачено, що пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлює, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.
За правилами Положення №530 час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 по справі №348/347/17 та у постанові від 02.04.2020 року по справі №185/4140/17.
Наказом Військової прокуратури об'єднаних сил №678к від 14.11.2019 року "Про оголошення вислуги років працівникам військової прокуратури об'єднаних сил станом на 14.11.2019 року" ОСОБА_1 оголошено станом на 14 листопада 2019 року вислугу років, що дає право на виплату щомісячної надбавки за вислугу років - 18 років 2 місяці 25 днів, та пільгову вислугу років - 1 років 0 місяців 0 днів.
Таким чином, період служби позивача з 29.07.2005 по 14.08.2012 року та з 03.09.2014 по 11.02.2020 року повинен бути зарахований для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", включаючи період з 03.09.2014 по 03.03.2015 року - у пільговому обрахунку (один місяць за три).
За викладених обставин, суд доходить висновку, що рішення відповідача щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача період з 30.07.2004 по 14.08.2012 та з 03.09.2014 по 11.02.2020 року проходження військової служби в органах прокуратури, з яких у кратному обчисленні період перебування в антитерористичній операції з 03.09.2014 по 03.03.2015 є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати зарахувати вказані періоди до пільгової пенсії за вислугу років.
Також, з наданої позивачем копії трудової книжки серії НОМЕР_4 від 15.08.2012 року судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 26.07.2012 по 02.03.2014 року проходив службу в органах прокуратури на посаді Криворізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України та в період з 12.03.2020 по 09.11.2020 року на посаді голови Сумської обласної державної адміністрації.
Суд зазначає, що зазначені періоди зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області до трудового та стажу за вислугу років та не є спірними.
Враховуючи специфіку умов навчання та проходження позивачем військової служби в органах прокуратури, останній станом на 10.02.2020 року має вислугу років 23 роки 03 місяці 25 днів, з яких на посадах прокурора - 22 роки 03 місяці 25 днів.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, стаж вислуги, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає більше 20 років. До нього входить половина строку навчання за спеціальністю "Правознавство"; робота в органах прокуратури (в тому числі й військової прокуратури - по дату звернення за призначенням пенсії - 15.12.2020), з яких більше 18 років на прокурорських посадах. Отже, позивач має право для призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 визначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч. 1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 у справі №8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: "звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики".
Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 у справі № 6-рп/2007 зазначив, що "невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави". Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є "складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права".
Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2007 у справі №4-рп/2007 встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99, 20.03.2002 у справі №5-РП/2002, 17.03.2004 у справі №7-рп/2004, 01.12.2004 у справі № 20-РП/2004).
Отже, правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі №1-21/2005).
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Положеннями статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року збільшено стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугою років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХП (в редакції 12 липня 2001 року), що є звуженням прав позивача.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем набуто право виходу на пенсію після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих не менше 10 років.
Частинами 1-3 статті 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Принцип правової визначеності є невід'ємним елементом верховенства права, який охоплює такі складові, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); законні очікування (legitimate) застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity).
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин правових наслідків, правового результату, відображена в практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ): статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, у справі Salumi Європейський суд наголосив, що дія (наслідки) співтовариства має бути чітко передбачуваною на тих, на кого воно розповсюджується. Далі Суд послався на свої попередні рішення у справі Racke та HauptzollamtMainz (1979), HauptzollamtLandau (1979).
У п.п.21, 24 рішення від 01.06.2006 у справі "Федоренко проти України", здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A.V. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, №332, c.21, n.31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
Отже, згідно з усталеною прецендентною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Реквеньї проти Угорщини", "Санд Тайме проти Сполученого Королівства", "Коккінакіс проти Греції", "Бесарабська метрополія проти Молдови", однією із вимог, що випливає зі слів "встановлений законом", є вимога передбачуваності.
Поняття легітимності очікувань пов'язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення, результатом застосування якої є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття, одним з яких є поняття "майно" (ст.1 Першого протоколу до Конвенції), про що я також зазначала вище.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі "Міллер проти Австрії'" від 16 грудня 1974 року, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення "Кічко проти України" від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення №6897 від 15.12.2020 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, відновлення права позивача на призначення пенсії полягає у зобов'язанні відповідача призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати та перераховувати пенсію ОСОБА_1 із розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати, без обмеження її максимального розміру, без оподаткування та нарахування військового збору, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи (з урахуванням посадового окладу, надбавки за класний чин (військове звання), надбавки за вислугу років, надбавки з виконання особливо важливої роботи, надбавки в умовах режимних обмежень), відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ з 15.12.2020 року.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 ст.77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідності до ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
З огляду на те, що предмет позову в даній адміністративній справі - визнання протиправними дій та рішення органів Пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періодів служби до пільгового стажу та призначенні пільгової пенсії та зобов'язання вчинити дії шляхом зарахування спірних періодів до пільгового стажу та призначення пенсії (а не стягненні нарахованих сум пенсії), суд не вбачає умов на підстав, встановлених ст.371 КАС України для негайного виконання рішення суду, у зв'язку з чим доходить висновку про відсутність необхідності задоволення вимоги щодо негайного виконання рішення суду.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.5 Закону України "Про судовий збір" як учасник бойових дій, а тому питання про стягнення судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 15.12.2020 №6897 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" згідно із його заявою від 15.12.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати ОСОБА_1 , станом на 10 лютого 2020 року в стаж роботи (вислугу років) - 23 роки 1 місяць 25 днів, у тому числі стаж на посадах прокурорів - 22 роки 1 місяць 25 днів, який надає право на пенсію.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсії за вислугу років з часу звернення із розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати, без обмеження її максимального розміру, без оподаткування та нарахування військового збору, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи (з урахуванням посадового окладу, надбавки за класний чин (військове звання), надбавки за вислугу років, надбавки з виконання особливо важливої роботи, надбавки в умовах режимних обмежень), відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Панченко