Справа № 751/8779/20
Провадження № 2/750/592/21
15 березня 2021 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Левченко А.С.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Васильченко А.І. ,
прокурора - Бабича Є.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Управління державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Управління державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівської області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на її користь 500000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 6500 грн. понесених витрат на правничу допомогу.
Згідно ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2020 року справу за вказаним позовом передано до Деснянського районного суду м. Чернігова за територіальною юрисдикцією (підсудністю).
Обґрунтовано позов тим, що постановою державного виконавця Новозаводського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Васильченко А.І. про арешт майна боржника № 55493238 від 09.01.2018 прийнято рішення про накладення арешту на все нерухоме майно ОСОБА_3 , про що 10.01.2018 внесено запис про обтяження до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 39154419. В подальшому державним виконавцем винесено постанову від 23.06.2018 про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду, проте відомостей про зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_3 у вказаній постанові не зазначено. Після скарг представника позивача на дії державного виконавця з приводу бездіяльності у питанні скасування арешту майна ОСОБА_3 , в задоволенні якої було відмовлено, а в подальшому в результаті розгляду її скарги, адресованої заступнику начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), державним виконавцем Васильченко А.І. припинено обтяження з усього нерухомого майна ОСОБА_3 , і це відбулося лише 23.10.2020.
Також позивач зазначає, що постанова про накладення арешту на все її рухоме та нерухоме майно є неправомірною з часу її винесення, оскільки у постанові про арешт майна не зазначено, що арешт накладений в межах суми боргу, який становив по двох вимогах органів Пенсійного фонду України відповідно 750 грн. та 834 грн. Як зазначає позивач, у зв'язку з неправомірною бездіяльністю державного виконавця, її майно два роки та чотири місці перебувало під арештом, що є надмірно тривалим. Остання, будучи особою похилого віку, зазнала суттєвих обмежень щодо здійснення своїх прав як власника, гарантованих Конституцією України та чинного законодавства. Зокрема, позивач зазначає, що вона не мала можливості відчужувати майно, яке належало їй на праві власності та на яке було накладено арешт, внаслідок чого була фактично позбавлена додаткових джерел доходу. Також позивач вказує, що вона перебувала в стані тривалої невизначеності у можливості відчуження свого майна; втратила сон; мала гостре відчуття несправедливості щодо застосованих безпідставно відносно неї обтяжень; була глибоко розчарована якістю здійснення влади органами державної влади України; втратила довіру до органів державної влади та постійно мала під час здійснення контакту зі службовими особами таких органів занепокоєння про можливість вкотре стати жертвою чергового порушення її прав. Позивач зазначає, що останнє спричинило накладення на неї індивідуального та надмірного тягаря внаслідок недотримання справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу з одного боку та її правом на мирне володіння своїм майном.
Позивач оцінює заподіяну їй моральну шкоду у 500000 грн., які просить стягнути з Державного бюджету України.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
У встановлений судом строк відповідачі подали відзиви на позовну заяву.
Управління державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівській області у своєму відзиві зазначило, що управління не є розпорядником коштів державного бюджету України та не веде єдиний казначейський рахунок. Крім того, управління жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з нею, і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за дії інших суб'єктів. Також, відповідач зазначає, що у позовній заяві відсутнє належне обґрунтування та розрахунок моральної шкоди. Розмір моральної шкоди в сумі 500000 грн., визначений позивачем, відповідач вважає необґрунтованим.
Новозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у своєму відзиві зазначає, що державний виконавець згідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» мав право здійснити арешт майна (коштів боржника) для забезпечення реального виконання рішення. Згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні у відділі у 2013 році перебували три виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_3 коштів на користь ПАТ КБ «Надра», які були повернуті стягувачу, а виконавчі провадження завершені на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення). Проте, виконавчі документи могли бути повторно пред'явлені для виконання в строк до 27.03.2020. Отже, на момент закінчення виконавчих проваджень № 55493165 та № 55493238 у зв'язку з повним погашенням боргів перед Пенсійним фондом, стягувач, а саме ПАТ КБ «Надра» мав усі належні йому за законом права як сторона виконавчого провадження на належне виконання судового рішення, ухваленого на його користь. Якщо навіть ПАТ КБ «Надра» пропустив строк пред'явлення виконавчого документа для виконання, він мав право звернутися до суду із заявою про поновлення такого строку.
Оскільки, згідно п. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна боржника або його частини є надходження на рахунок органу виконавчої служби суми коштів необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, але коштів на погашення боргу перед ПАТ КБ «Надра» на рахунок не надходило, а тому у державного виконавця не було законних підстав для зняття арешту. В усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Також відповідач заперечує заподіяння позивачу моральної шкоди у сумі 500000 грн. і просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача надіслав до суду відповіді на відзиви обох відповідачів, в яких ще раз обґрунтував підстави для відшкодування моральної шкоди та її розмір.
За клопотання заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури до участі у розгляді справи допущено Чернігівську місцеву прокуратуру на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівської області.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити.
Представник відповідача - Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Прокурор у судовому засіданні просив відмовити позивачу у задоволенні її вимог, посилаючись на їх безпідставність і недоведеність завдання моральної шкоди та необґрунтованість її розміру.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
09 січня 2018 року державним виконавцем Новозаводського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Васильченко А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55493165 з виконання вимоги № Ф-1190-У від 29.04.2015, виданої Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України, про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 834 грн., а також постанову про відкриття виконавчого провадження № 55493238 з виконання вимоги № Ф-510-У від 23.06.2014, виданої Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України, про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 750 грн. (а.с. 89, 93).
Також, 09 січня 2018 року винесена постанова про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № 55496069, на підставі ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», та постанова про арешт майна боржника ВП № 55493238, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 90, 91).
Крім того, у Новозаводському відділі державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на примусовому виконанні щодо стягнень з боржника ОСОБА_3 перебували також наступні виконавчі провадження:
- виконавче провадження № 52679979 з виконання виконавчого листа № 2/751/40/2013 від 11.04.2013, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» 112186 грн. 60 коп., яке завершене 27.03.2017 в порядку п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закони заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними) (виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 27.03.2020) (а.с. 99, 100);
- виконавче провадження № 52680345 з виконання виконавчого листа № 2/751/40/2013 від 11.04.2013, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» 52720 грн. 41 коп., яке завершене 27.03.2017 в порядку п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закони заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними) (виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 27.03.2020) (а.с. 97, 98);
- виконавче провадження № 52680614 з виконання виконавчого листа № 2/751/40/2013 від 11.04.2013, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» 595 грн. 50 коп., яке завершене 27.03.2017 в порядку п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закони заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними) (виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 27.03.2020) (а.с. 95, 96).
В судовому засіданні державний виконавець Васильченко А.І. суду пояснила, що вона не мала можливості зняти арешт з майна боржника, тому що залишилися не виконаними виконавчі листи про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра», хоча вони і не перебували на примусовому виконанні, оскільки не були повторно пред'явлені стягувачем. Таку ж її позицію підтримав начальник Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ярошенко А.Д., надавши відповідь на звернення представника позивача про відсутність підстав для зняття арешту з майна заявника (а.с. 26).
Проте, після написання скарги представника позивача до заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), вищестояще керівництво їй пояснило, що при вістутності відкритих виконавчих проваджень не може залишатися чинним арешт, накладений по завершеному виконавчому провадженню, яке фактично було виконано. Державний виконавець Васильченко А.І. в судовому засіданні зазначила, що саме під час розгляду скарги керівництвом Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), нею було прийнято рішення про зняття арешту, хоча вона з такою позицією керівництва не згодна, адже залишились не задоволеними вимоги ПАТ КБ «Надра», хоча на виконання виконавчі листи повторно пред'явлені не були .
Крім того, представник відповідача - Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в судовому засіданні послалася на необґрунтованість доводів позивача щодо її намірів продати будинок у АДРЕСА_1 , але нібито не могла цього зробити через накладений арешт. Представник відповідача просила суд врахувати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається, що будинок АДРЕСА_1 за договором дарування, серія та номер: 788 від 17.05.2013, посвідченим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондар М.К., був подарований ОСОБА_4 , проте право власності за новим власником не зареєстровано. Тому доводи позивача щодо заподіяння їй моральної шкоди у зв'язку з неможливістю продати вказаний вище будинок, є необґрунтованим.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо позивача вбачається, що в Реєстрі є запис про вчинення 17.05.2013 договору дарування будинку АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондар М.К. (а.с.101-103).
В цій же інформації з Реєстру є запис про придбання позивачем 15.08.2020 квартири в м. Харкові, яка теж потрапила під арешт, адже державний виконавець не зняла арешту з її майна при закінченні виконавчих проваджень після повного погашення боргу перед органами ПФУ, при виконанні вимог яких цей арешт був накладений.
Вказане, як зазначив представник позивача в судовому засіданні, призвело до вчинення перешкод позивачу у розпорядженні своїм майном, так як позивач не змогла продати свою квартиру, а покупець вже був знайдений.
Матеріалами справи підтверджено, що лише 23.10.2020 державним виконавцем був знятий арешт з майна позивача. В реєстрі міститься запис з індексним номером рішення: 54734809 про припинення обтяження на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження 55493238, виданої 23.06.2018 Новозаводським відділом ДВС у м. Чернігові Північно - Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) (а.с.102).
В судовому засіданні представник відповідача - Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) пояснила, що постанови про арешт майна боржника при виконанні виконавчих проваджень № 52679979, № 52680345, № 52680614 про стягнення коштів на користь банку «Надра» не виносилися, тобто арешт при виконанні виконавчих проваджень на нерухоме майно боржника не накладався, всі три виконавчі провадження були завершені в один день - 27.03.2017 і для повторного виконання не пред'являлися.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у державного виконавця не було законних підстав для збереження обтяження (накладеного арешту на нерухоме майно боржника) після закінчення 23.06.2018 виконавчого провадження № 55496069, в рамках якого арешт накладався, так як це виконавче провадження було завершено у зв'язку з повним виконанням виконавчих документів.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що із письмовою заявою про зняття арешту позивач звернулася до відповідача вперше у серпні 2020 року, але їй у задоволенні цього клопотання було відмовлено (а.с. 23-25, 26).
Лише після повторної скарги, арешт з майна позивача був знятий державним виконавцем у жовтні 2020 року з посиланням на постанову від 23.06.2018 про закінчення виконавчого провадження № 55496069.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Виходячи зі змісту ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становище, яке існувало до порушення.
Відповідно до вимог ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За приписами ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Наслідки закінчення виконавчого провадження передбачені ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», так згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що при винесенні 23.06.2018 постанови про закінчення виконавчого провадження № 55493165 у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчих документів не існувало виконавчих проваджень щодо позивача, як боржника, арешти по раніше відкритим та повернутим виконавчим провадженням не накладалися, а тому законних підстав для продовження дії обтяжень щодо позивача (у вигляду арешту всього її майна) не було.
Також суд враховує, що позивач вперше звернулася зі скаргою через представника у серпні 2020 року, в якій просила зняти арешт з її майна.
Арешт з майна боржника був знятий тільки 23.10.2020, а отже доводи позивача щодо безпідставності існування обтяження її майна після закінчення виконавчого провадження, є обґрунтованими.
Проте, доводи позивача щодо позбавлення її можливості користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном, не підтверджені належними доказами, адже при накладенні арешту на майно, воно залишається у користуванні власника. Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивач мала намір реалізувати своє нерухоме майно, але не змогла його відчужити через накладений арешт, як про це заявив представник позивача під час розгляду справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Аналіз вказаної правової норми дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
За таких обставин, доводи відповідача - Управління державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівській області щодо відсутності вини цього органу у заподіянні шкоди позивачу не мають юридичного значення для розгляду справи.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При розгляді даної справи судом встановлено, що після закінчення 23.06.2018 виконавчого провадження № 55496069, в рамках якого накладався арешт на все майно позивача, відсутні були підстави для продовження дії арешту майна боржника, так як борг позивачем по цьому виконавчому провадженню було сплачено. Інших виконавчих документів щодо позивача на час закриття виконавчого провадження № 55496069 на виконанні не було.
Лише після двох скарг позивача 23.10.2020 було знято арешт з її майна і підставою для зняття арешту стала постанова про закінчення виконавчого провадження № 55496069 від 23.06.2018.
Таким чином, тривалий час існував арешт майна позивача без достатніх для цього правових підстав, адже державним виконавцем питання про зняття арешту не було вирішено при закінченні виконавчого провадження у зв'язку з виконанням виконавчих документів, для забезпечення виконання яких цей арешт було накладено.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Судом під час розгляду справи встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, які допустили продовження дії арешту майна позивача без достатніх для цього правових підстав.
Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнала позивач у зв'язку з продовженням дії арешту всього належного їй майна без достатніх для цього правових підстав, за відсутністі відкритих щодо неї виконавчих проваджень, суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5000 грн.
Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що посадовою особою органу державної виконавчої служби порушене право позивача фактично було відновлено, арешт з її майна знято. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
За таких обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а також на користь позивача мають бути відшкодовані понесені у справі та документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, як це передбачено ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (місцезнаходження: вул. Шевченка, 118, м. Чернігів, ідентифікаційний код юридичної особи - 35029699), Управління державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівській області (місцезнаходження: вул. Київська, 9, м. Чернігів, ідентифікаційний код юридичної особи - 38054398) про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 5000 грн. (п'ять тисяч грн.) у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 65 грн. (шістдесят п'ять грн.) у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь держави 908 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24.03.2021.
Суддя