24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/10957/18
адміністративне провадження № К/9901/9354/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №520/10957/18 за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова, Командування Медичних Сил Збройних Сил України, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа: Міністерство оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначено у його вих. від 5 травня 2018 року №329 щодо начебто відсутності компетенції і підстав для розгляду заяви позивача від 24 квітня 2018 року про перегляд постанови госпітальної військово-лікарської комісії (далі - «ГВЛК») від 14 лютого 2013 року №315 про ступінь придатності позивача до військової служби (далі - «Заява-1») у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - «Положення»);
визнати протиправними дії Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначені у його вих. від 5 травня 2018 року №329 щодо повернення Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення без її розгляду Немишлянському районному військовому комісаріату міста Харкова та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону утриматися від вчинення дій щодо повернення даної заяви без її розгляду;
встановити наявність компетенції (повноважень) Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо розгляду нею Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення;
поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступінь його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення до остаточного вирішення цього питання у порядку пункту 3.13 розділу II даного Положення;
визнати протиправною бездіяльність Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо усунення нею від розгляду Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону розглянути Заяву-1;
визнати протиправною бездіяльність Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо усунення нею від розгляду Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону задовольнити Заяву-1;
стягнути з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі: 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності;
стягнути з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
визнати протиправним та скасувати рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, що зазначено у його вих. від 31 липня 2018 року №3423 щодо начебто неможливості вирішення ним без порушення чинного законодавства України питань по суті заяв позивача від 24 липня 2018 року (далі - «Заява-2») та від 26 липня 2018 року (далі - «Заява-3») стосовно перегляду постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступінь придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення, вжиття заходів щодо поновлення порушених прав позивача Військово-лікарською комісією Північного регіону, яка перебуває у прямому підпорядкуванні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України;
визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо нездійснення нею своїх повноважень згідно Положення щодо проведення медичного огляду позивача, здійснення керування Військово-лікарською комісією Північного регіону стосовно забезпечення прав та законних інтересів позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступінь його придатності до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення;
визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо неповернення позивачу копії медичної картки стаціонарного хворого №4577, яка була надана позивачем до Заяви-2 на вимогу посадової особи Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України повернути позивачу копію МКСХ № 4577, що є власністю позивача;
визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 31 липня 2018 року щодо забезпечення його порушеного права на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року № 315 про ступінь придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та заключення контракту на військову службу (далі - «Заява-4») та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України розглянути Заяву-4;
поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступінь його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення до остаточного вирішення цього питання у порядку пункту 3.13 розділу II даного Положення;
стягнути з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі: 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності;
стягнути з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
визнати протиправною бездіяльність Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова, що зазначена у його вих. від 21 травня 2018 року №3/1008 щодо невиконання ним законних дій по забезпеченню прав та законних інтересів позивача щодо перегляду постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступінь придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Немишлянський районний військовий комісаріат міста Харкова невідкладно направити Військово-лікарській комісії Північного регіону для розгляду Заяву-1;
поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступінь його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення до остаточного вирішення цього питання;
стягнути з Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова кошти в сумі: 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у протиправних рішеннях, діях та бездіяльності Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова;
стягнути з Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
визнати протиправною бездіяльність Головного військово-медичного управління Збройних Сил України щодо відмови ним у реєстрації телефонного звернення позивача від 26 червня 2018 року та зобов'язати Головне військово-медичного управління Збройних Сил України його зареєструвати це звернення та надати на нього відповідь;
стягнути з Головного військово-медичного управління Збройних Сил України кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначені у його вих. від 5 травня 2018 року № 329 щодо повернення заяви від 24 квітня 2018 року у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення без її розгляду Немишлянському районному військовому комісаріату міста Харкова, зобов'язано 12 регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України вчинити дії, передбачені пунктом 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 24 квітня 2018 року, з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати або змінити в частині оскаржувані судові рішення.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
8 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам КАС України, Суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, ряд нормативно правових актів, і загальне посилання на порушення судами норм матеріального права.
Аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їхнього перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, межі якого визначені статтею 341 КАС України.
Щодо посилань скаржника на незастосування судами попередніх інстанцій правових позицій викладених у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд зазначає, що правовідносини, викладені у вищезазначеній постанові Верховного Суду та у справі, що розглядається не є подібними.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що предметом розгляду у справі №750/6330/17 є відмова позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок площею: 0.12 га - для садівництва та городництва, 0.10 га - для будівництва житлового будинку, 0.01 га для будівництва індивідуального гаражу та 0.10 га для індивідуального дачного будівництва.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).
Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц).
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, про які зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалена без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду, є безпідставними.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №520/10957/18.
Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №520/10957/18 за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова, Командування Медичних Сил Збройних Сил України, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа: Міністерство оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак