23 березня 2021 року справа №200/3166/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року (повний текст складено 10 вересня 2020 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/3166/20-а (суддя І інстанції - Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
20 березня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (далі - відповідач) відповідно до якого просив суд: - визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки (в кількості 42 доби), та не сплати суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку позивача - протиправною; - зобов'язати відповідача внести зміни до наказу № 409 о/с від 29.08.2017 про звільнення позивача зі служби в поліції, включивши до нього відомості про невикористані дні додаткових відпусток зі збереженням заробітної плати за 2015 - 2017 роки, зокрема 14 діб за 2015 рік, 14 діб за 2016 рік та 14 діб за 2017 рік; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення за період 2015 по 2017 роки (в кількості 42 доби) позивачу; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки невиплати компенсації за невикористані додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки (в кількості 42 доби) по день ухвалення рішення суду з урахуванням середньоденного заробітку у сумі 463,07 грн. (чотириста шістдесят три гривні, 07 копійок).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 409 о/с від 29.08.2017 року його було звільнено з Національної поліції України за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
На підставі рішення комісії про визнання учасниками бойових дій учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 13.10.2015 року № 19/І/V/160 йому було надано статус учасника бойових дій та видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 20.10.2015 року.
14 січня 2020 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням, відповідно до якого просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 рік по 2017 рік (в загальній кількості 42 доби), а також нарахувати та сплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Листом за № Н-6/26/03-2020 від 04.02.2020 року позивача було повідомлено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі № 200/3166/20-а позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану ним додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017 рік (в кількості 14 діб) та несплати йому суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку позивача. Зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану ним додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2017 рік (в кількості 14 діб). Зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.09.2017 року по 10.09.2020 року, в сумі 1 000 (одна тисяча) гривень. Зобов'язане Головне управління Національної поліції України в Донецькій області внести зміни до наказу № 409 о/с від 29.08.2017 про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши до нього відомості про невикористані ним 14 діб додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2017 рік. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Позивачем та відповідачем на зазначене судове рішення подано апеляційні скарги. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необгрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційних скарг, і дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , згідно відомостей паспорту серії НОМЕР_3 , виданого Костянтинівським РВ УМВС України в Донецькій області 31.01.2002 року, місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 10-12).
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №41 о/с від 07.11.2015 року позивач був призначений на посаду оперуповноваженого відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУ НП в Донецькій області та, в період з 07 листопада 2015 року по 01 вересня 2017 року, проходив службу в управлінні кримінальної поліції ГУ НП в Донецькій області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 409 о/с від 29.08.2017 позивача було звільнено з Національної поліції України за п.2 ч.І ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" - з 01.09.2017 року
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20 жовтня 2015 року та рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України № 19/І/V/160 (а.с. 16-17).
В силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 06.12.2019 року, в якій просив надати, зокрема, засвідченні витяги з наказів про надання чергових оплачуваних відпусток та додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки (а.с. 18).
Відповідно відповіді №197зі/26/01-2019 від 16.12.2019 року, згідно з обліками управління кадрового забезпечення, додаткову відпустку, як учасник бойових дій протягом 2016-2017 років ОСОБА_1 не використовував.
Частиною першою ст. 3 "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Пунктом 12 ч.1 ст.12 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ) визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Зазначений вид відпустки надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого у цьому році часу.
Відповідно до ст. 74 КзПП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Отже, вказаною нормою встановлено, що будь - які додаткові відпустки є щорічними.
Відповідно до п.1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР") установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
З аналізу вказаної норми видно, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, учасникам бойових дій, яка передбачена законодавством (ст. 77-2 КзПП України, п. 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ та ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР), теж віднесена спеціальним законом до щорічних відпусток.
Відповідач не заперечує наявність у позивача, як учасника бойових дій, права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, а також те, що впродовж 2015 - 2017 років позивач цю відпустку не використав, та те, що грошова компенсація за невикористані дні цієї відпустки не була нарахована та не виплачена позивачу.
Частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Крім того, відповідно до ч.8 ст.8 Розділу III Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 №260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок №260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в ч.10 ст.93 Закону №580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без зазначення її виду (основна чи додаткова).
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а.
Відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Вищезазначений висновок узгоджуєтьься з правовою позицією викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 808/2122/18.
Таким чином, вказані норми Закону №580-VIII та Порядку 260 прямо встановлюють право особи на компенсацію лише невикористаної у році звільнення відпустки, тобто, у випадку позивача, лише за 2017 рік.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання бездіяльності відповідача та про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення за період 2015 по 2017 роки (в кількості 42 доби), підлягають частковому задоволенню, в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною та нарахування та виплати такої компенсації позивачу лише за 14 діб невикористаної позивачем додаткової відпустки у 2017 році (тобто, у році звільнення).
Щодо частини вимог про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки невиплати компенсації за невикористані додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017 рік (в кількості 14 діб) по день ухвалення рішення суду з урахуванням середньоденного заробітку у сумі 463,07 грн. (чотириста шістдесят три гривні, 07 копійок).
Посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 суд вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки у вказаній справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Суд зазначає, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18) не слід застосовувати до спірних правовідносин, оскільки позивач був не військовослужбовцем, а поліцейським.
В постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 2а-5178/12/1470 Верховний Суд зазначив наступне:
" 28. Також, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється, зокрема, на інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення. При цьому УДАІ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Миколаївській області не відносилось до правоохоронних органів спеціального призначення".
Головне управління Національної поліції в Донецькій області не відноситься Законом № 580-VІІІ або іншим актом законодавства до правоохоронних органів спеціального призначення.
У постанові від 31 березня 2020 року в справі № 808/2122/18 Верховний Суд зазначив про наступну правову позицію:
" 21. Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов'язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю".
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020 у справі № 2а-5178/12/1470.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Верховний Суд України зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Суд не приймає посилання відповідача на наявність спору щодо розміру суми компенсації, про які останній зазначає у відзиві на позов, оскільки відповідач у відзиві взагалі заперечує проти права позивача на таку компенсацію, а не непогоджується з її розміром.
Крім цього відповідач вимоги суду першої інстанції не виконав та не надав витребувані судом ухвалою від 24.03.2020 року довідку про всі види грошового забезпечення, отриманого позивачем, копію картки особового рахунку позивача чи особової справи позивача та взагалі не надав жодного розрахунку сум компенсації чи сум середнього заробітку позивача.
У той же час, суд вважає за необхідне вказати на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.
Позивачем заявлено вимогу про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення суду, з урахуванням середнього заробітку у сумі 463,07 грн.
Враховуючи дату звільнення позивача (01.09.2017 року), дату ухвалення даного рішення (10.09.2020 року) (весь час затримки розрахунку - 1105 днів) та суму середньоденного заробітку відповідно до позову - 463,07 грн., позивач фактично просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому 511 692,35 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Не заперечуючи факту непроведення виплати відповідачем позивачу суми компенсації за невикористані дні додаткових відпусток (яка не є заробітною платою в розумінні КзПП), суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) під час звільнення у сумі 511 692,35 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку що, є, наприклад, більшим ніж у 36 разів ніж сума місячного грошового забезпечення, яке отримував позивач перед звільненням.
Крім цього, позивачем не надано суду пояснень причин незвернення до суду з даним позовом одразу ж після звільнення та протягом більш ніж два з половиною роки, не дивлячись на те, що позивач, безумовно був обізнаний про те, що дні додаткової відпустки за 2017 рік ним використано не було.
Не звернення позивача з відповідним позовом одразу ж після звільнення та неотримання відповідної грошової компенсації призвело до необґрунтованого об'єктивними причинами збільшення кількості днів затримки розрахунку.
Виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, принципу співмірності, а також того, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим та співмірним буде задоволення вимог позивача, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 1000 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі № 200/3166/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі № 200/3166/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 23 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В.Сіваченко