ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 березня 2021 року м. Київ № 320/6294/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Київського Окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - третя особа) та просив суд:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо відмови повернути помилково сплачений ОСОБА_1 збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу квартири від 17.04.2020 в розмірі 4120 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Київській області сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу квартири в розмірі 4120 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 адміністративну справу №320/6294/20 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №320/6294/20.
Окрім цього, вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - третя особа).
Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998, та зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправно відмовлено у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, оскільки позивач придбав квартиру вперше.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній посилається на Конституцію України, Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про нотаріат», Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, та зазначає про відсутність підстав для повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 4120,00 грн.
Представником третьої особи подано письмові пояснення по суті позовних вимог.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.
Позивач під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 17.04.2020, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області та зареєстровано в реєстрі за №514, сплатив збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 4120,00 грн., що підтверджується квитанцією від 17.04.2020 №17-1091571/С
Згідно вказаного договору позивачем придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
26.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 4120,00 грн.
Листом від 03.06.2020 відповідач повідомив, що документів, поданих позивачем не достатньо для прийняття рішення, а ПФУ не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно.
Позивач вважає протиправною відмову відповідача щодо повернення йому збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування у розмірі 4120,00 грн., з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір по суті суд звертає увагу на наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України від 26.06.1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (із змінами та доповненнями, далі - Закон №400/97-ВР).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
За змістом пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:
1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;
2) громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку № 1740 встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
При цьому, слід звернути увагу, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 1 січня 2013 року, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07 лютого 2002 року №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Разом тим, суд зазначає, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Поряд з цим, пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:
- заяви платника;
- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про повернення помилково сплачених коштів. Між тим, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує наявність правових підстав для повернення позивачу помилково сплачених коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З метою встановлення всіх обставин справи судом ухвалою від 03.02.2021 витребувано від ГУ ПФУ у Київській області докази на підтвердження розгляду або пояснень щодо не розгляду ним заяви позивача від 26.05.2020 про направлення подання до Головного управління Державної казначейської служби у Київській області про повернення пенсійного збору, у зв'язку із придбанням житла у власність вперше.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано копію листа від 03.06.2020 №1000-0506-8/44019, у якому ГУ ПФУ у Київській області повідомляє позивача, що наданих ним документів не достатньо для доказів придбання майна вперше та роз'яснено, що вказана відповідь може бути оскаржена в судовому порядку.
Разом з цим, вказаною ухвалою витребувано від позивача Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
На виконання наведеної ухвали суду позивачем надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, у відповідності до якого, житло за адресою: АДРЕСА_1 придбано ним вперше.
При цьому, зворотного відповідачем не доведено та не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору.
Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо відмови повернути помилково сплачений ОСОБА_1 збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу квартири від 17.04.2020 в розмірі 4120 грн. та наявність підстав для зобов'язання відповідача сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо повернення ОСОБА_1 збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу квартири в розмірі 4120 грн.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.
Статтею 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає до задоволення, сплачений судовий збір позивачем у розмірі 840,80 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд зверне увагу на наступне.
За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин 1 та 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правничої допомоги від 17.07.2020, у відповідності до якого адвокат зобов'язується надати довірителю правничу допомогу, а саме підготувати адміністративний позов за необхідними додатками до суду про визнання дії ГУ ПФ України у Київській області та зобов'язання вчинити певні дії, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар передбачений даним договором.
Згідно із підпунктом 3.1.1 пункту 3 розділу 3 вказаного договору за складання адвокатом адміністративного позову з додатками та відправка його до суду, клієнт сплачує адвокату 1000 грн. Визначена сума гонорару сплачується в момент підписання даного договору.
Також позивачем надано до суду акт виконаних робіт від 20.07.2020 за договором про надання правничої допомоги від 17.07.2020.
Суд наголошує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (додаткові постанови Верховного Суду від 05 вересня 2019 року № К/9901/5157/19 (№ 826/841/17) та від 24 жовтня 2019 року № К/9901/11712/19).
Варто відмітити, що відповідачем у відзиві на позовну заяву жодних заперечень щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем зазначено не було.
Отже, приймаючи до уваги наведене в своїй сукупності суд вважає, що факт понесення позивачем витрат на правничу дорогу підтвердженні належним чином, а відтак такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, б 40, код ЄДРПОУ 22933548) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (01196, м. Київ, бул. Лесі Українки, б. 1, код ЄДРПОУ 37955989) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо відмови повернути помилково сплачений ОСОБА_1 збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу квартири від 17.04.2020 в розмірі 4120 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Київській області сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо повернення ОСОБА_1 збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу квартири в розмірі 4120 грн.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, б 40, код ЄДРПОУ 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, б 40, код ЄДРПОУ 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяч) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А. Бояринцева